Погані компанії — це не вигадка з кіно чи страшилки з книжок психології. Вони справді існують і, на жаль, часто формуються ще в середній школі. Хтось приносить у клас сигарети, хтось — жорсткий сленг, а хтось — ідеї, які руйнують межі між добром і злом. І тут найголовніше — не панікувати. Бо навіть якщо дитина потрапила у таке середовище, це ще не вирок. Все можна змінити. Головне — як саме ви, як батьки, реагуватимете.

Не лізьте з наїздом: це може лише погіршити

Перший порив — вичитати. Прочитати лекцію, "дати прочухана", заборонити гуляти. Але, чесно кажучи, це спрацює десь на один вечір. А потім — ще гірше. Дитина почне приховувати правду, уникати розмов, і найгірше — може втратити до вас довіру.

Бо як усе виглядає з її боку? Ви не намагаєтесь зрозуміти, ви — тиснете. А агресія у відповідь майже завжди народжує ще більшу агресію. І тоді вже йдеться не про виховання — а про боротьбу.

Погляньте на ситуацію з іншого боку

А якщо чесно — де ви були останнім часом? Не буквально, а емоційно. Бо часто буває, що дитина шукає підтримку не тому, що хоче щось порушити. А тому, що не має з ким поділитися. Коли мама — у вічному дедлайні, тато — у телефоні, а вдома — лише звук телевізора або новини з кухні, дитина йде туди, де її слухають. А хто слухає краще за однолітків, хай навіть і не найкращих?

От і відповідь.

Забудьте про сарказм і кпини — це боляче

Є ще одна крайність. Коли батьки ніби не сваряться, але починають іронізувати. Мовляв, "та що це за музика така", або: "та яке це малювання, ти б краще математикою зайнявся". І все це — ніби в жарт. Але для дитини — це не смішно.

Вона сприймає такі слова як знецінення. А значить, знову ж — піде туди, де її не сміються. А це вже — зона ризику.

Проявіть щирий інтерес до друзів вашої дитини

Варто чесно відповісти собі: а ви взагалі знаєте, з ким дружить ваша дитина? Чи хоча б бачили цих людей? Бо дуже часто ми формуємо образи за чутками, фразами типу "мені казали, що той хлопець неадекватний".

Замість цього — краще самому познайомитись. Ненав’язливо. Скажіть: "Слухай, може, візьмеш друзів до нас додому? Я б пиріг спекла" — і подивіться, як реагує. Це не контроль. Це відкритість. А ще — шанс побачити все власними очима.

І не забувайте — навіть хороші діти іноді помиляються

Ніхто не ідеальний. Навіть найслухняніша дитина може зробити дурницю, піддатись впливу, потрапити в не ту компанію. Але ключ у тому, щоб мати до кого прийти. Якщо вдома — підтримка, а не покарання, то навіть після помилки дитина знатиме: тут її не доб’ють, а допоможуть.

І тоді ця "погана компанія" залишиться просто коротким епізодом, а не шрамом на все життя.

Бути батьками — це не лише годувати, вдягати й контролювати щоденники. Це ще й вміти витримувати непрості періоди, коли діти змінюються, пробують, помиляються. У такі моменти важливо не ламати міст — бо потім його буде вже не збудувати. Залишайтесь поруч. Не лише фізично — емоційно.

Джерело: 5692.com.ua