Оля Полякова спричинила новий скандал після інтерв'ю Раміні Есхакзай, у якому заговорила про страх українців публічно висловлювати свою думку, жорстку мобілізацію та обмеження свободи під час війни. Співачка назвала Україну «невільною» країною і порівняла атмосферу постійного страху перед суспільним цькуванням із концтабором. Окремо вона різко виступила проти так званої бусифікації — випадків, коли чоловіків силоміць затримують на вулиці й доставляють до ТЦК.
Реакція виявилася очікувано полярною. Одні побачили у словах Полякової те, про що багато хто давно говорить на кухнях і в соціальних мережах. Інші звинуватили її у використанні тез, якими активно послуговується російська пропаганда.
Слово «концтабір» — перебір, проблема бусифікації — ніПорівняння сьогоднішньої України з концтабором виглядає надмірним та історично некоректним. Україна залишається країною з суспільною дискусією, незалежними медіа, опозицією та можливістю публічно критикувати владу — власне, сам масштаб обговорення слів Полякової це демонструє. Але з невдалого порівняння не випливає, що питання, які вона порушила, вигадані.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець у лютому повідомив, що кількість звернень через дії окремих представників ТЦК зросла з 18 у 2022 році до 6127 у 2025-му. Під час перевірок фіксувалися незаконне обмеження свободи, застосування фізичної сили та інші форми примусу. У 2026 році Офіс омбудсмена повідомляв і про зовсім тяжкі випадки.
В Ужгородському ТЦК людей, за даними перевірки, приковували наручниками до сходів. Кільком працівникам після цього повідомили про підозру у перевищенні повноважень та незаконному позбавленні волі. Тому зводити всю розмову про бусифікацію до «російської пропаганди» вже неможливо.
Проблему офіційно визнає український державний інститут, відповідальний за захист прав людини. Інша річ, що з реальних порушень не можна робити висновок, ніби будь-яка дія ТЦК є викраденням людини. Між законною мобілізацією та незаконним насильством є принципова різниця.
Чоловіки справді обмежені у праві залишати УкраїнуЩе одне джерело відчуття несвободи — закритий для значної частини чоловіків кордон. З початку повномасштабної війни діяли широкі обмеження на виїзд чоловіків. Із серпня 2025 року правила пом'якшили: чоловіки від 18 до 22 років включно знову отримали можливість вільно виїжджати з країни.
Для більшості чоловіків від 23 до 60 років обмеження зберігаються, хоча законодавство передбачає численні винятки. Для сучасної Європи це дуже жорсткий захід. Але історично Україна далеко не перша країна, яка під час війни обмежувала виїзд громадян, щоб зберегти мобілізаційний ресурс.
Хто ще не випускав чоловіків під час війниОдин із найближчих сучасних прикладів — Вірменія під час війни за Нагірний Карабах у 2020 році. Після запровадження воєнного стану чоловіки — громадяни Вірменії у віці від 18 до 55 років не могли вільно залишати країну. Обмеження поширювалися в тому числі на власників другого громадянства.
Подібні правила існували у Вірменії й під час попереднього етапу карабаського конфлікту в 1990-х: чоловіків призовного віку могли не випустити з країни без підтвердження проходження військової служби. Ще відоміший приклад — Велика Британія у Другій світовій війні. Там діяла система спеціальних дозволів на виїзд.
Закордонні поїздки британців суворо контролювалися, а людям призовного віку дозвіл видавали лише після перевірки, що поїздка не використовується для ухилення від військової служби. Причому британська система була навіть ширшою за українську в одному відношенні: обмеження стосувалися не лише чоловіків. У 1940 році влада заявляла, що британцям у віці від 16 до 60 років загалом не дозволяють приватні поїздки за кордон без вагомої причини.
Жорсткіший приклад з'явився безпосередньо перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну. У лютому 2022 року підконтрольна Росії влада так званих ДНР і ЛНР оголосила загальну мобілізацію та заборонила чоловікам від 18 до 55 років залишати ці території. Цікаво, що сама Росія після початку повномасштабної війни такої загальної заборони для всіх чоловіків не запровадила.
Після оголошення мобілізації у 2022 році сотні тисяч росіян змогли виїхати за кордон. Однак у 2023 році російське законодавство змінили: після появи повістки в електронному реєстрі конкретному військовозобов'язаному автоматично забороняється виїзд із країни до явки до військкомату. Тобто українська модель не унікальна.
Але й звичайною практикою сучасних демократичних держав заборону на виїзд практично всій віковій категорії чоловіків назвати важко. Чому слова Полякової зачепили за живеНа мій погляд, саме тут і криється причина такого резонансу. Саме слово «концтабір» Полякова обрала невдало.
Воно спрощує розмову і дозволяє сперечатися про порівняння замість обговорення реальних проблем. Але набагато небезпечніше було б оголосити неприпустимими самі питання: чи може держава під час війни обмежувати свободу людини без зрозумілої процедури, де закінчується законна мобілізація і починається насильство, як довго може діяти заборона на виїзд і чи може громадянин критикувати те, що відбувається, не отримуючи автоматично ярлик зрадника. Війна неминуче обмежує частину прав.
Так відбувалося в багатьох країнах і в різні епохи. Але сенс демократичної держави саме в тому, що надзвичайні повноваження не перетворюються на право чиновника робити з людиною все що завгодно. І Україна в цьому питанні повинна ставити до себе вищі вимоги саме тому, що воює з Росією.
Різниця між двома країнами має проявлятися не лише в гаслах, а й у ставленні держави до власних громадян. Тому скандал навколо Полякової цікавий не стільки самою співачкою. Він показує, що розмова про мобілізацію, закриті кордони та допустимі межі державного примусу вже давно вийшла за рамки політичних Telegram-каналів і стала частиною масового суспільного обговорення.
