Зараз матюки чути звідусіль. У транспорті, на дитячому майданчику, в черзі до каси — куди не глянь, всюди лунає лайка. І неважливо, хто поруч — літня бабуся, школяр чи молодий тато. Мат — як фон нашого життя. Тож не дивно, що й діти починають повторювати почуте. Але чи можна їх якось від цього "заразного" явища відучити?

Мат як буденність: чому ми до нього звикли

Щоб зрозуміти, чому дитина починає говорити непристойні слова, варто спершу розібратися, чому взагалі люди матюкаються. Бо це не просто слова — це емоційний вибух, виплеск напруги. Психологи кажуть, що колись лайка мала навіть сакральний зміст. Уявіть: в екстремальній ситуації, коли треба зібрати всю волю в кулак, людина могла вилаятися — і це допомагало їй мобілізувати сили.

А ще матюки, хоч як дивно, виконують роль "душевного психолога": накопичився стрес, вибухнув лайкою — і полегшало. Але, за задумом, це мало бути щось рідкісне, майже ритуальне. А зараз що? Мат став, як чай зранку — щоденна звичка. Від унікального елементу мова перетворилася на набір банальних слів, які ми ліпимо скрізь, де треба й не треба.

У результаті вуха вже не скручуються від почутого, а діти вважають це нормою. І ось тут криється головна загроза: що частіше вони чують ці слова — то менше вони здаються поганими. Матюки, які раніше були "забороненим фруктом", перетворилися на щось таке, як жуйка — всі жують і ніхто не задумується.

"Щеплення від матюків": дивна абхазька практика

Ось цікавий приклад: у 90-ті в Абхазії деякі батьки вирішили діяти нестандартно. Вони свідомо, навіть напоказ, лаялися при немовлятах. Логіка проста: якщо з самого малечку дитина чує мат постійно, то він для неї стає чимось банальним. І коли така дитина починає говорити, в її лексиконі лайка вже не здається цікавою — вона ж не "таємна". У тій родині запевняли, що їхні діти не матюкаються. Спірно? Так. Але факт, що такий підхід існує.

Як лайка втрачає силу

Колись мат був, як кодова мова — щось на кшталт блатного сленгу, зрозумілого лише обраним. Той же "феня" виник не у в'язниці, а серед купців, які мандрували й мусили приховувати сенс сказаного від сторонніх. Та як тільки ці слова потрапили в масове вживання — вони втратили свій шарм. З матюками сталося те саме, що зі шлягерами: спочатку — хіт, а потім — нудно до сліз.

І зараз усе частіше помічають, як замість звичних "слів" з’являються їхні смішні або незрозумілі замінники. Наприклад, "детонатор" замість відомого лайливого вислову. Начебто й весело, й інші не розуміють. Так знову створюється певна "таємна мова".

Психологи навіть прогнозують, що матюки можуть самі "вимерти" — просто тому, що всім набриднуть. А якщо ще й ухвалять закон про заборону лайки, то він може дати зворотний ефект — заборонене, як відомо, ще більше приваблює.

Якщо дитина вже почала матюкатися: що робити

Ну добре, але що робити батькам, якщо син чи донька вже повернулися з двору зі "слівцем"?

Найперше — не панікувати. Хочеться одразу вигукнути: "Де ти це почув?!" Але така реакція лише розпалить інтерес. Краще зробити вигляд, ніби ви взагалі не почули нічого особливого. Часто цього буває достатньо, щоб дитина забула "новинку".

А якщо слово повторюється — спокійно поясніть, що у вашій родині такими словами не користуються. Запитайте, що воно означає — без осуду, ніби цікавитесь просто з допитливості. І скажіть, що для вас це нецікаво й ви би такого не казали. Без моралізаторства, без тиску — тільки розмова на рівних.

Так, це не чарівна пігулка. На вулиці дитина все одно чутиме лайку. Але якщо вдома до цього ставляться байдуже, без істерик, то й дитина перестане бачити в цьому щось "прикольне".

Світ навколо матюкається. Але в силах батьків створити вдома "острів" без лайки. Не ізоляцію, не клітку — а простір, де повага, спокій і слова мають вагу. Бо хоч лайка й стала побутом, це не означає, що вона має стати нормою. Особливо для дітей. Їм варто дати вибір — і приклад, що говорити красиво й сильно можна без трьохповерхових висловів.

Джерело: 5692.com.ua