Школа — це не лише про уроки, зошити й оцінки. Це ще й про стосунки, про вміння постояти за себе й не втратити себе у натовпі. На жаль, у багатьох дітей цей досвід виходить болючим. І хоча термін "булінг" став більш вживаним лише останніми роками, сама суть проблеми — стара, як світ.
Діти можуть бути жорстокими, особливо в тісному колективі. А дорослі — не завжди уважними. Те, що дитина переживає цькування в класі, часто стає помітним тоді, коли емоційні синці вже болять не менше за фізичні.
І тут важливо не впасти в паніку, а бути тією опорою, на яку дитина справді може спертися.

Починаємо з головного — розмова

Не раз доводилося чути: "Та хай дасть у відповідь!" або "Сам розбереться, не маленький". Але правда в тому, що дитина, яка піддається цькуванню, вже не почувається сильною. У неї можуть виникати думки, що вона гірша за інших, не така, не вміє постояти за себе. Отут батьківське слово — як рятівне коло. Поясніть дитині, що права мають усі однакові — хоч тихий, хоч запальний, хоч з окулярами, хоч без. І, до речі, не забуваймо: якщо ми говоримо про рівність, то й дитина повинна знати, що й сама не має права кривдити інших.

Це не лекція з правознавства, а тепла, чесна розмова. Без повчань, без тиску. Просто сісти поруч і сказати: "Я тебе бачу, я тебе чую, і мені не все одно".

Сила — не метод

Знаєте, інколи здається, що найпростіше — це дати здачі. Але що тоді? Побитий однокласник, виклик до директора, конфлікти з іншими батьками. Ну і головне — дитина не вчиться вирішувати конфлікти, а просто гасить пожежу бензином.

Підтримувати фізичну агресію — це як казати: "Я сам не знаю, як вирішити, то й ти бийся". Замість цього краще навчити дитину говорити про свої кордони. А якщо вже ситуація виходить з-під контролю — не соромтеся звертатися до класного керівника. І бажано — залучати батьків інших дітей. Так, це неприємно. Але краще важка розмова, ніж постійна травма.

Дитина має знати: вдома її не сваритимуть за правду

Одна з головних причин, чому діти мовчать про свої проблеми — це страх перед реакцією батьків. Справді. Бо якщо вдома тільки й чуєш: "Не скигли", "Ти вже дорослий", "Що ти мені тут розказуєш" — то й бажання відкриватись зникає.

У такій атмосфері навіть дорослій людині важко зізнатися, що її щось болить. А що вже казати про школяра, в якого ще й у голові каша. Тому так важливо бути для дитини не просто авторитетом, а й безпечним тилом. Щоб у будь-яку хвилину вона могла прийти й сказати: "Мамо, мені погано", — і не отримати у відповідь чергову нотацію.

Коло друзів — це броня

Якщо дитина — одинак, їй складніше захищатися. А якщо ще й самооцінка кульгає, то булери моментально це відчувають. Тому задача батьків — не просто захистити, а допомогти знайти власне коло підтримки. Не всім вдається стати зіркою класу — і це нормально. Але в житті кожного має бути хтось "свій".

• Можливо, дитину зацікавить якийсь гурток — малювання, спорт, театр.
• Можливо, на секції вона знайде однодумців.
• Можливо, там хтось посміхнеться їй у потрібну мить.

Один справжній друг — це вже не самотність. Це вже впевненість, що у спині не порожнеча, а хтось, хто прикриє.

Проблеми дитини — це не дрібниці. Це її життя, у якому вона ще тільки вчиться жити. І вміти захищати себе — це не про кулаки. Це про впевненість, що вдома зрозуміють. Що мама і тато — не судді, а союзники. І що з будь-якої ситуації є вихід, якщо поруч — ті, хто не кидає.

Джерело: 5692.com.ua