Здається, батьківство — це про любов, обійми, ранкове какао і перші малюнки на холодильнику. Але, чесно кажучи, це ще й про втому, нерви, і моменти, коли хочеться просто вийти й грюкнути дверима. А буває, що в якийсь момент дивишся на свою дитину — і всередині все закипає. Агресія. Страшно, неприємно, але реальність така, що вона виникає. І з цим не соромно працювати.

Дай собі дозвіл на себе

Найперше, що варто зробити — згадати про себе. Якщо ви тягнете побут, роботу, стосунки й ще паралельно виховуєте дитину, а часу навіть каву випити немає, то не дивно, що злість проривається. Це як батарейка, яка постійно розряджається, але ніхто її не заряджає. Спробуйте хоча б раз на тиждень сказати: "Сьогодні — мій вечір". І не жартуйте з цим. Хоч пів години із серіалом чи просто в тиші — це вже початок.

Злитесь? Не виховуйте

Увечері, після роботи, коли втома вже стукає в кожну клітинку, а дитина в цей час перевертає хату або приносить чергову "двійку", хочеться реагувати миттєво. Але ось у чому фокус: саме в ці моменти й не варто читати нотації чи кричати. Злість затуманює розум. Варто зупинитися. Подихати. Дати собі паузу. І лише потім говорити. Спокійний тон працює краще, ніж сто слів у крику.

Дитина – не кнопка, щоб натиснути й отримати ідеальну поведінку

Малеча — вона ж тонкий психолог. Особливо, якщо вона вже зрозуміла, що після вашого вибуху починається каяття. А потім — "куплю іграшку, тільки пробач". Вони цим користуються. Провокують. Бо знають, що ви зламаєтесь. Тут головне — не грати в цю гру. Коли відчуваєте, що закипаєте — краще мовчки вийдіть в іншу кімнату. Або перемкніться на щось інше. Це як в комп’ютері — іноді треба просто перезавантажити.

Перестаньте себе гризти

Так, це дуже важливо. Бо коли після вибуху приходить відчуття провини — воно зжирає. І ви починаєте думати, що ви поганий батько чи мати. Але ви — жива людина. Не робот. Емоції — це не злочин. Просто треба навчитись не дати їм кермувати вами. І що більше ви себе звинувачуєте, то менше сил залишається, аби змінити ситуацію.

Навчіть дитину чути ваші почуття

Можливо, звучить трохи дивно, але діти не телепати. Якщо вам щось не подобається — скажіть. Спокійно, чітко. Наприклад: "Мені неприємно, коли ти так говориш". Не ображайте, не залякуйте — просто назвіть свої емоції. Іноді однієї фрази достатньо, щоб дитина зрозуміла, що перейшла межу.

Усім нам часом важко. Агресія по відношенню до власної дитини — це тривожний сигнал, але не вирок. Це запрошення подивитися вглиб себе: де болить, чому так боляче, і чого не вистачає. Варто навчитися чути себе, перш ніж очікувати розуміння від іншого — навіть якщо цей інший ще вчиться вимовляти складні слова. І чим чеснішими ми будемо з собою — тим більше шансів не просто не зірватися, а справді змінити атмосферу в родині.

Джерело: 5692.com.ua