Майже кожна дівчинка у дитинстві уявляла себе в ролі казкової героїні. У тій самій сукні, з кришталевими черевиками, і, звісно, з принцом на білому коні. Уявлялось, як він приїде, визволить з бід, забере в інше життя — легке, щасливе, де не треба щось вирішувати, турбуватись чи боротися. Але казки закінчуються, дівчатка ростуть — і от, замість замку, маємо гуртожиток або квартиру в іпотеці. А принц… він чомусь не поспішає.

Що таке комплекс попелюшки і чому він не такий чарівний, як здається

Термін "комплекс попелюшки" вигадала психологиня Колетт Даулінг ще в 90-х. Вона описала його як глибоке внутрішнє небажання жінки бути самостійною. Мовляв, десь у підсвідомості живе думка: хтось прийде і зробить усе замість мене — вирішить проблеми, покращить життя, полегшить побут.

Такі жінки ніби завмерли у стані очікування. Вони, може, й не сидять буквально біля каміна з мітлою, але психологічно — десь там. Вони не будують плани, а мріють про диво. Не діють, бо сподіваються, що все вирішиться само. І це очікування — як пастка без виходу.

Чим небезпечне таке мислення

На перший погляд, здається, ну і що? Ну хоче жінка трохи чарів — маємо ж право. Але є кілька моментів, які роблять "казкове мислення" доволі токсичним:

• Нереальні очікування. Якщо в голові живе ідеальний образ чоловіка, то жоден реальний не витримає конкуренції. Всі "не такі". Розчарування гарантоване.
• Пасивність у житті. Жінка не намагається щось змінити: роботу, стосунки, оточення. Вона терпить, чекає, мовчить — бо вірить, що хтось прийде і все вирішить.
• Перекидання відповідальності. Якщо щось не вдається — винні всі: держава, батьки, начальник, сусіди. Але не вона.
• Емоційне вигорання і розчарування. Постійна боротьба між мрією і реальністю виснажує. У когось це переходить у депресію, у когось — у залежності: від солодкого, алкоголю, серіалів, хоч від чого, аби не думати.

А звідки воно взагалі береться, це бажання бути врятованою

Як не дивно — з дитинства. Особливо, якщо дівчинку виховували за принципом: "будь слухняною, старайся, не сперечайся, працюй — і тебе помітять". Її навчили, що любов треба заслужити. Не просто так тебе любитимуть — лише якщо будеш хорошою, терплячою, зручною. І от вона росте з думкою: я мушу страждати, щоб отримати щастя.

Додай сюди ще традиційне виховання у стилі "твоя мета — вийти заміж", і маємо ідеальний ґрунт для комплексу. А потім — книжки, фільми, серіали, де головна героїня завжди бідна, але чесна, і її помічає багатий, сильний і щедрий чоловік. Диво ж, правда?

І що з цим робити? Просто розчаруватись у казках

Та ні, справа не в тому, щоб перестати мріяти. А в тому, щоб навчитися бути героїнею власної історії, а не статисткою в чужій. Бо мрії — це прекрасно. Але якщо вони не підкріплені діями, то залишаться лише гарними картинками в голові.

Ось кілька речей, які варто взяти на озброєння:

• Навчіться чути себе. Не маму, не колегу, не подругу — а саме себе. Що вам справді хочеться?
• Не чекайте схвалення. Принц може не прийти. Але ви вже є. І ви можете.
• Підтримуйте себе. У прямому сенсі: дайте собі ресурс, турботу, відпочинок. Не чекайте, що хтось інший зробить це за вас.
• Живіть у реальності. Не втрачайте голову в ілюзіях. Реальне життя, хоч і не казкове, але в ньому теж є місце для щастя — справжнього, не вигаданого.

Жити в очікуванні — це як сидіти на лавці запасних у грі, яка вже давно почалась. І чим довше ми чекаємо того ідеального моменту, тим більше шансів, що життя пройде повз. А справжня магія — вона тут. У щоденних дрібницях, у наших рішеннях, у нашій здатності жити не за сценарієм, а по-своєму.

Джерело: 5692.com.ua