Виявляється, українців із мільйонними доходами стало набагато більше. І ні, це не якась вигадка — офіційно, за даними податкової, понад 17 тисяч людей задекларували прибуток більше мільйона гривень. Це десь на 6,6 тисячі більше, ніж у цей же період було торік. Якщо порахувати, то стрибок аж на 63%.

Що відомо

Цікаво, що загальна сума, яку ці новоспечені мільйонери задекларували, сягнула понад 253 мільярди гривень. Ще цікавіше інше — одна людина з Києва, яку, очевидно, знають у вузьких колах, зазначила до сплати в бюджет податкових зобов’язань на понад 4,6 мільярда гривень. Це ПДФО і військовий збір. Словом, навіть на фоні мільйонерів ця цифра виглядає як з іншої планети.

Загалом українці задекларували 326 мільярдів гривень доходів, отриманих у 2024 році. Це, на хвилиночку, на 107 мільярдів більше, ніж було роком раніше. Податкова каже, що таких декларацій подано вже понад 170 тисяч.

А тепер до конкретики — скільки ж податків люди самі собі нарахували:

• ПДФО — 8,1 мільярда гривень
• військовий збір — понад 1,5 мільярда гривень

Ну і звісно, цікаво, хто і скільки задекларував.

Топові регіони за сумами доходів:

Київ — 156 мільярдів гривень,

• Дніпропетровська область — майже 30 мільярдів,
• Львівська область — 18,2 мільярда,
• Київська область — 17,5 мільярда.

Основні джерела, з яких люди отримували прибутки:

• іноземні доходи — 34,2 мільярда,
• спадок і дарування — 13,6 мільярда,
• продаж нерухомості чи авто — 6,8 мільярда,
• інвестиції — 4,9 мільярда,
• інші доходи, що оподатковуються — 4 мільярди,
• оренда майна — 3,4 мільярда.

І що цікаво — як зазначають у ДПС, люди дедалі активніше самостійно декларують доходи. Податківці вважають це хорошим знаком — мовляв, громадяни починають сприймати сплату податків не як повинність, а як щось на кшталт внеску в стабільність країни. І, чесно кажучи, у час війни це справді звучить логічно.

Джерело: 5692.com.ua

Коли йдеться про свіжість у будинку, більшість з нас згадує про вологу ганчірку, ароматизатори чи провітрювання. Але, як не дивно, деякі продукти з кухонної полиці можуть виявитися не менш ефективними у підтриманні чистоти й приємного запаху. Один із таких "домашніх секретів" — звичайний рис. Так-так, не на пательні, а просто в шафі. Чому це працює і як саме використовувати крупу не за призначенням — розбираємось.

Звідки береться затхлий запах і чому його не варто ігнорувати

Здавалося б, шафа з одягом — це не те місце, де виникають серйозні "аромати". Але, якщо чесно, хто не відкривав дверцята й не відчував той дивний, вогкуватий запах старого текстилю? Волога, погана вентиляція, щільно складені речі, шерсть, мікрочастинки пилу — усе це створює чудові умови для появи неприємного духу. І головне: він поступово вбирається в речі. А прати все підряд через це — ну, явно не найзручніша ідея.

Парфуми чи спреї — тимчасовий камуфляж. Вони не вирішують причину, лише "перебивають" запах, і то — не завжди вдало. До того ж, суміш парфуму з затхлим ароматом — це вже зовсім інша історія, не з приємних.

Рис як натуральний абсорбент: чому він працює

Усе просто. Рис має здатність вбирати вологу з повітря. Це не вигадки, а фізичні властивості крупи. Тому коли ви ставите в шафу невелику миску або тканинний мішечок із рисом, він починає "тягнути" на себе зайву вологу, яка й сприяє утворенню неприємних запахів.

До речі, це той самий принцип, за яким рис кладуть у мокрий телефон: аби витягти воду зсередини. Тож чому б не використати цю властивість і в побуті?

Маленький лайфхак: додаємо аромату

Щоб посилити ефект, до рису можна додати кілька крапель ефірної олії. Наприклад:

• лаванда — для заспокійливої атмосфери,
• лимон — для свіжості,
• евкаліпт — щоб "очистити" простір.

Олію краще не капати безпосередньо на рис, а змішати її з ватною кулькою і покласти разом. Так аромат буде ніжнішим і довше триматиметься. І, до речі, саме комбінація рису з ефірною олією ще й відлякує міль. Бо ці комахи дуже не люблять сильних запахів.

Куди ставити рис і як часто змінювати

Ідеальний варіант — невелика скляна або керамічна мисочка, яку можна просто поставити в куток шафи. Або ж зробити мішечки з тканини — виглядає симпатичніше, і зручно вішати на вішалки чи полички.

Змінювати вміст варто приблизно раз на місяць. Якщо шафа особливо "волога", то й частіше — раз на 2-3 тижні.

Невелике зауваження для скептиків

Так, можливо, з першого погляду це здається чимось на кшталт "бабусиних хитрощів". Але, як показує практика, ці прості методи часто працюють краще, ніж дороге хімічне рішення. Тут немає зайвої хімії, ніяких ризиків для шкіри або алергічних реакцій. Просто рис, який стоїть собі тихенько в шафі — і робить свою справу.

Побутова мудрість часто народжується з дрібниць. І рис у шафі — яскравий приклад того, як звичні речі можуть несподівано полегшити нам життя. Замість того, щоб витрачати час і гроші на пошук "чарівного засобу", достатньо просто поглянути в кухонну шафку.

Джерело: 5692.com.ua

Можна мати вдома півдесятка палеток із блискітками та матовими відтінками, але що з того, коли макіяж очей виглядає… як після шкільного гуртка з малювання? Блищить не там, де треба, кольори змішані так, що здається — просто бруд на повіках. Чесно, це зовсім не рідкість.

І якщо ви колись ловили себе на думці "чому ж у рекламі ці тіні виглядають краще, ніж у мене на обличчі?", — ви не одні. Річ не в тому, що у вас руки не з того місця. Просто є кілька маленьких, але критичних моментів, які часто випадають із поля зору.

Ось три поширені помилки, які не дають очам виглядати так, як вам того хочеться. Без складних технік, просто і зрозуміло — по пунктах.

Наносити тіні на "голе" віко

Тіні — це як фарба, а повіки — як полотно. Але жоден художник не починає малювати на сирому чи жирному папері. Так і тут: без бази тіні не тримаються. Вони скочуються, обсипаються і взагалі живуть власним життям.

Тут є три виходи:

• спеціальна база під тіні (зараз вона є в будь-якому косметичному бренді);
• кремові тіні — улюблений варіант багатьох візажистів, бо вони і тримаються добре, і колір підсилюють;
• бюджетний варіант — трохи тонального крему на повіки + припудрювання. Не ідеал, але краще, ніж нічого.

До речі, навіть дорогі тіні без "ґрунту" поводяться капризно. І якщо ви думали, що справа у самих тінях — перевірте базу.

Наносити кольори без системи, як Бог на душу покладе

"Ой, тут додам трохи рожевого, а зверху — темно-зелений, буде цікаво". Ні, не буде.Без розуміння структури макіяжу ока навіть найкрутіша палетка не допоможе.

Запам'ятайте просте правило "три відтінки — три ролі":

• світлий — для висвітлення (внутрішній кутик, під брову, центр повіки);
• середній — як базовий, по всій рухомій повіці;
• темний — для глибини: зовнішній кутик і складка.

До речі, більшість палеток створені не випадково — у них кольори підібрані так, щоб між собою поєднувалися. Довіртесь їм. Не намагайтесь придумати велосипед, якщо вже є схема.

Один пензель на всі випадки життя? Так не працює

Серйозно, ну як можна один пензель — і для нанесення, і для розтушовування, і для контурів? Це як мити підлогу зубною щіткою. Можна, але чи треба?

Мінімум три інструменти:

• плаский (можна навіть замінити пальцем) — для основного шару тіней;
• пухнастий — для розтушовування, м’яких переходів і тіней у складці повіки;
• тоненький скошений — для промальовки лінії росту вій або роботи з темними акцентами.

Якщо їх немає — ефекту "виразних очей" не чекайте. Буде щось, але не те, що ви хотіли.

Що в результаті

Виходить, що головна причина невдалого макіяжу очей — не брак таланту, а дрібниці. Основа, правильна послідовність відтінків, трохи дисципліни з пензликами — і навіть бюджетні тіні почнуть виглядати "на мільйон".

Гарні очі — це не про народження з генетичним бонусом. Це про увагу до деталей. А ще — про розуміння, що макіяж, як і будь-яке мистецтво, любить підхід із розумом, а не лише з емоцій.

Джерело: 5692.com.ua

Лінія фронту з кожним днем підбирається все ближче до Дніпропетровщини. І це не просто тривожні чутки — карта DeepState підтверджує: російським військам залишилось буквально кілька кілометрів до межі області. А точніше — менше трьох. Мова йде про ділянку біля Котлярівки. Це вже не просто десь там далеко — це майже у нас на порозі.

До речі, цю інформацію підтверджують і в Генштабі. Кажуть, що тільки за минулу добзафіксували аж 269 бойових зіткнень по всій лінії фронту. Це величезна кількість, особливо якщо згадати, що середня статистика раніше була дещо меншою. Тобто інтенсивність боїв справді зростає.

Що відомо

На Покровському напрямку наші захисники буквально тримають оборону зубами. Уявіть собі: 115 атак лише в одному секторі! І це не перебільшення. Росіяни намагаються прорватись у бік Гнатівки, Миролюбівки, Променя, Новосергіївки, Старої Миколаївки, Нової Полтавки та ще цілої низки сіл. Якщо коротко — вони пруть на всіх напрямках одразу, намагаючись знайти слабке місце. Але — не вийшло.

Наші бійці тримають позиції також біля Малинівки, Даченського, Звірового, Удачного, Єлизаветівки, Лисівки, Шевченка, тієї ж Котлярівки, Троїцького, Андріївки, Богданівки… Список великий, і за кожною назвою — конкретні люди, які зараз під обстрілами, у землянках, іноді — без зв’язку та під постійним тиском. І це ще не все.

На Новопавлівському напрямку ситуація теж кипить. Там українські оборонці відбили ще 52 (!) атаки — поблизу Костянтинополя, Рівнополя, Новополя, Новосілки, Привільного, а також у бік населених пунктів Зелене Поле, Шевченко, Багатир. Якщо трохи уявити карту — це величезний фронт. І якщо думати, що війна "десь там" — то ні, вона ось тут, поруч.

Загалом складається картина така: росіяни активно тиснуть, але наші не відступають. Важко? Безперечно. Але фронт тримається. І хоча до кордонів Дніпропетровщини залишилося зовсім нічого — всього кілька кілометрів — це ще не означає, що ворог пройде далі. Просто треба розуміти: ситуація надто близька, щоби лишатися байдужим.

Джерело: 5692.com.ua

На перший погляд, брудна нижня частина білих шкарпеток — дрібниця. Але насправді це трохи більше, ніж просто пил з підлоги. Це — про відчуття себе. Про той момент, коли ти роззуваєшся в гостях чи у спортзалі й раптом розумієш: шкарпетки ніби чисті, але виглядають так, ніби бачили всі під’їзди району. Цей контраст між білим зверху й сіро-чорним знизу може непомітно впливати на настрій і навіть впевненість у собі.

Особливо неприємно, коли ти щойно витягнув їх із пральної машинки, а вони вже схожі на витерту ганчірку. Знайомо? Добре, що є перевірені способи повернути білим шкарпеткам не просто чистоту, а й гідний вигляд.

Лимонна кислота — ефект "відпареної юності"

Цей спосіб можна назвати ретро-варіантом, бо ще наші бабусі вдавалися до схожих хитрощів. Суть проста:

• у літр води додаємо ложку прального порошку і чайну ложку лимонної кислоти (та, що в пакетиках — цілком підійде);
• суміш нагріваємо у каструлі (так-так, прямо як суп) і занурюємо в неї шкарпетки;
• доводимо до кипіння, вимикаємо вогонь і залишаємо хвилин на 15-20.

Після цього ретельно полощемо. Чесно кажучи, результат видно вже на етапі полоскання — білизна повертається, і виглядає так, ніби шкарпетки побували у спа. Але увага: синтетику краще не ризикувати — висока температура може її "зварити".

Перекис водню — подвійна місія: і чистота, і гігієна

Цей варіант корисний не лише з естетичних міркувань. Перекис не тільки вибілює, а й працює як антисептик — прибирає грибок і запах. Особливо актуально, якщо хтось з домашніх страждає на підвищену пітливість або взуття "не дихає".

Що робимо:

• на літр води — дві столові ложки перекису;
• кидаємо шкарпетки в розчин і кип’ятимо хвилин 10–15 (не забудьте — повністю занурені!);
• потім даємо охолонути, прополіскуємо і обов’язково прасуємо — саме тепло добиває рештки грибкових спор.

До речі, якщо перекису немає, але є аптечна "білизна" (гідроперит у таблетках) — діє майже так само. Тільки треба подрібнити.

Сода — проста, дешева, дієва

Сода — наче та подруга, яка завжди виручить, навіть коли інші вже здалися. Вона очищає, знезаражує, нейтралізує запах і відбілює. Справжній універсал. Тут усе ще простіше:

• змочуємо шкарпетки в теплій воді;
• посипаємо содою (не шкодуйте, хай буде щедро);
• гарненько натираємо проблемні ділянки;
• залишаємо на годинку, після чого полощемо й сушимо.

Можна ще додати кілька крапель лимонного соку — тоді почнеться шипуча реакція, і процес очищення піде веселіше.

А що ще допоможе? Пара неочевидних, але дієвих методів

Чистячий засіб для сантехніки

Звучить дико, але гелі на кшталт "Доместосу" або "Туалетного каченяти" мають у складі хлор — той самий, що вибілює. Маленька кількість такого засобу (буквально чайна ложка на півлітра води) може витягнути найглибші забруднення. Але тут важливо: працюйте в рукавичках, не змішуйте з іншими засобами і добре провітрюйте приміщення.

Плямовивідник на ензимах

Це вже сучасніший варіант — підходить для делікатних тканин. Наприклад, якщо ви боїтеся "зварити" шкарпетки або у вас кольорова вставка. Зазвичай такі засоби працюють навіть у прохолодній воді, але потрібно дати їм час — замочити хоча б на пів години.

Чого робити не варто

Є кілька моментів, які можуть усе зіпсувати:

• не використовуйте агресивні засоби на синтетиці — матеріал може "посивіти";
• не комбінуйте відбілювачі з оцтом чи іншими кислотами — це вже небезпечно;
• не залишайте мокрі шкарпетки після прання в машинці — вони можуть знову почорніти (волога + тепло = пліснява).

І ще дрібничка: правильна сушка

Як не дивно, сушка впливає на вигляд. Якщо є змога — сушіть на сонці, бо ультрафіолет сам по собі трохи вибілює. І не складайте шкарпетки одразу — нехай досохнуть з усіх боків.

Якщо робити все з розумом, можна повернути навіть найстарішим шкарпеткам пристойний вигляд. Так, це трохи клопітно, але й соромитися потім не доведеться. Адже чисті шкарпетки — це не лише про гігієну. Це ще й про повагу до себе.

Джерело: 5692.com.ua

Весна в Україні — це не лише квіти й пташки, а й… плазуни. Так, змії вже прокинулися й повилазили зі своїх зимових схованок. І хоча більшість із них безпечні й просто не звертають на нас уваги, є й такі, з якими краще не жартувати. МОЗ попереджає: в Україні мешкають три види отруйних гадюк.

Не хочемо лякати, але знати — точно не зайве.

Небезпечні плазуни

Гадюка звичайна — знайома багатьом. Вона з характерною "зміїною" зовнішністю: темна хвиляста смуга вздовж спини, зміїні очі (звісно ж) і спокійна поведінка. Найчастіше її можна зустріти на Поліссі, в Карпатах або десь у лісостепу. Її не назвеш рідкістю.

Гадюка степова — значно рідше потрапляє на очі. Її внесли до Червоної книги, тобто зустріти її — як побачити червонокнижну рослину: цікаво, але краще з боку. Живе ця змія в степах, особливо полюбляє заповідні зони півдня України. Має схожу зигзагову смужку, тож плутати з іншими — запросто.

Гадюка Нікольського — темна, майже чорна змія, теж червонокнижна. Мешкає у лісостеповій зоні на північному сході країни. Людей не дуже любить — і це, до речі, добре.

До речі, попри всю свою "страшну репутацію", ці змії рідко коли кидаються на людей. Їхня перша реакція — не напад, а втеча. Ну а якщо вже так сталося, що ви натрапили на змію — головне не махати руками, не бігти й не робити різких рухів. Краще відступити повільно і не заважати їй змотатися.

І ще один момент: багато людей плутають цих гадюк із нешкідливими вужами. А вужі — то як котики серед змій. Якщо бачите жовті плямки біля голови — це точно вуж, і він вам нічого не зробить.

Тож якщо ви любите гуляти в лісі, на природі, в горах чи десь на південному степу — просто будьте уважними. Не лізьте в зарості, не пхайте руками під камені чи гілки, а краще дивіться під ноги.

Бо хоч шанси зустріти гадюку не такі вже й великі — береженого, як то кажуть, Бог береже.

Джерело: 5692.com.ua

Інколи розмова наче буксує. Сидиш навпроти людини — і ні туди, ні сюди. Не знаєш, що сказати, наче всі теми вичерпано, а пауза між словами тягнеться, як жуйка. Це може трапитись з ким завгодно: і з тими, хто звик базікати без упину, і з тими, хто сто разів обмірковує кожну фразу. Але є кілька простих хитрощів, які допоможуть розрулити таку ситуацію — без напруги і зайвого стресу.

Не грайте в "я — суперцікавий співрозмовник"

Є така хибна думка, ніби треба якось блиснути, щоби людина захотіла з вами говорити. Насправді — ні. Розмова не має бути шоу-програмою. Не треба вигадувати щось геніальне чи жартувати на рівні стендап-коміка. Іноді вистачить просто сказати те, що перше спало на думку.

До речі, більшість людей не пам’ятає, про що саме ви говорили, — їм більше запам’ятовується саме відчуття: чи було приємно, чи була взаємність. Тож головне — не створити незручну паузу, а просто щось сказати. Навіть, якщо це буде про те, як ви сьогодні довго стояли в черзі по каву.

Ставте питання, але не шаблонні

Люди обожнюють говорити про себе — це факт. Не тому, що всі егоїсти, а тому, що це безпрограшна тема. Ми завжди знаємо, що з нами відбувається, і з радістю поділимось цим — якщо хтось щиро запитає.

Тож якщо ви не знаєте, як витягнути розмову, поставте людині якесь питання. Але не типу "як справи?" — це безперспективне. Краще спробуйте щось конкретніше:

• "Ого, ти виглядаєш трохи втомленим. Важкий день?"
• "Класна сумка. Де купив(ла)? Я якраз щось подібне шукаю".

Тільки уникайте питань, на які можна відповісти «так» чи «ні». Вони швидко вбивають діалог. Відкриті питання — ось що треба. Вони дають людині шанс розповісти більше, і вам легше буде підхопити тему.

Говоріть про їжу — це працює завжди

Їжа — це універсальна валюта розмов. Навіть якщо у вас з людиною нічого спільного, їжа майже завжди знімає бар’єри. Бо всі щось їдять, мають смаки, улюблені страви або щось, чого терпіти не можуть.

Сидите за столом? Згадайте, як незвично приготована якась страва або поділіться рецептом, який нещодавно спробували. Навіть банальне "а ти це вже пробував(ла)?" може запустити цілий ланцюжок розмов.

А якщо ви ще тільки плануєте обід чи вечерю — запитайте поради. Люди залюбки поділяться улюбленими закладами або назвами страв, які варто спробувати. Це легко, не нав’язливо і дуже життєво.

Перефразовуйте те, що каже співрозмовник

Буває, людина щось розповідає, а ви в голові вже панікуєте — не розумієте нічого. Наприклад, вона працює в якійсь технічній сфері, а вам це як китайська грамота.

Вихід? Просто повторіть те, що вона сказала, своїми словами. Типу:

• "Тобто ти займаєшся тим, що допомагає компаніям налаштовувати безпеку в інтернеті? Я правильно зрозумів(ла)?"

Це не лише показує, що ви слухаєте, а ще й дозволяє співрозмовнику або підтвердити, або уточнити. А іноді це провокує людину пояснити щось простіше або на прикладах. І ви вже не виглядаєте, як людина, яка нічого не тямить — ви просто щиро цікавитесь.

Діліться дрібницями про себе — навіть якщо це здається банальним

Дехто вважає, що говорити про себе — це якось дивно. А раптом це буде нецікаво? Але правда в тому, що саме через такі "дрібниці" розмова й оживає.

Розкажіть, що сьогодні зранку не могли знайти другу шкарпетку, або що на вихідних побували в селі й бачили кіз, які вкрали хліб із пакету. Серйозно — це працює. Бо людина не чує просто факти, вона чує вас. Ваш стиль, інтонацію, вашу буденність — і це викликає довіру.

До того ж, інколи такі прості історії запускають ланцюжок: "о, в мене теж таке було!" — і розмова пішла.

Не женіться за досконалістю

Не обов’язково бути гуру комунікації, щоби нормально спілкуватися. Насправді ті, хто намагається постійно блищати знаннями або займати головну роль у бесіді, часто виглядають нав’язливо. Куди краще — просто бути уважним, щирим і готовим тримати нитку діалогу, навіть якщо вона тоненька.

Бо іноді саме вона — єдиний місток до справжньої розмови.

Джерело: 5692.com.ua

Іноді день починається з чашки кави, а закінчується думкою: "Хоч би ця біль вже відпустила…" Знайомо? Головний біль — штука підступна. Вона може тихенько підкрастися після безсонної ночі, стресу на роботі чи навіть звичайної застуди. Іноді — це просто фонова напруга, а іноді — справжній удар по всіх планах.

Якщо чесно, біль у голові — це не завжди щось страшне, але дуже вже неприємне. Буває, що голова "ниє" від перенавантаження або довгого сидіння перед монітором. Інколи — від зміни погоди чи тиску. А ще є така річ, як мігрень — вона може викликати нудоту, темряву в очах і бажання сховатися від усього світу.

І хоча аптеки повні знеболювального, іноді краще звернутися до чогось простішого. Справді. Деякі природні засоби можуть дати фору таблеткам, якщо знати, коли і як їх застосувати.

Ось кілька домашніх рецептів, які можуть стати справжнім порятунком у боротьбі з головним болем:

Розмарин: трохи аромату — і легше дихати

Так, розмарин чудово пахне в печеній страві. Але його ефірна олія — це ще й потужний заспокійливий засіб. Достатньо злегка втерти кілька крапель у віскі чи масажувати лоб. Особливо ефективно, якщо біль з’явився через перевтому або зміну погоди.

Гвоздика: швидка допомога, якщо стискає скроні

Гвоздику можна змолоти, змішати з водою до пасти й нанести на лоб. Відчуття прохолоди й знеболення не змусять себе чекати. Підходить, коли голова "тисне" з обох боків — типова напруга.

Лимонова шкірка — проста, але потужна зброя проти втоми

Цікаво, але цедра лимона теж "уміє" лікувати. Її натирають до кашки і кладуть на лоб або скроні. Якщо причина болю — втома чи щось з боку шлунку, цей спосіб може приємно здивувати.

Мед з ранку — солодкий рецепт для ясної голови

Справжній рятівник, особливо натще. Тепла вода з ложкою меду — і вже через 15–20 хвилин можна відчути, як голова "відпускає". Можливо, причина була в низькому цукрі — таке буває частіше, ніж здається.

Яблуко з дрібкою солі: старий трюк від бабусі

Зранку, перед сніданком, з’їсти шматочки очищеного яблука з дрібкою солі — незвично, але ефективно. Кажуть, так відновлюється кислотно-лужний баланс. А ще це просто смачно.

Імбирний пар — коли хочеться дихнути на повні груди

Свіжий корінь, трохи кип’ятку — і вдихаємо пар. Такий собі домашній інгалятор. Імбир має протизапальні властивості, покращує кровообіг і знімає внутрішню напругу. Дуже зручно, коли болить від застуди чи перевтоми.

Часниковий компрес — для тих, кого "пробило" на нежить і біль

Якщо головний біль "підкрався" під час нежитю — спробуйте свіжий сік часнику. Намочити марлю й прикласти до перенісся. Діє швидко, хоч запах специфічний. Але ж краще вже трохи потерпіти, ніж ходити з "розваленою" головою.

Хна з оцтом — охолоджує не гірше льоду

Тут ідеться про квітки хни, які змішують з оцтом. Якщо температура підскочила і болить голова — ця кашка, нанесена на лоб, має охолоджувальний ефект. Перевірено роками.

Головний біль — не ворог, а сигнал

Наш організм часто говорить з нами через біль. І якщо голова болить постійно — це дзвіночок: щось не так. Може, варто змінити графік, більше пити води або просто нарешті нормально виспатися.

Звісно, не завжди домашні засоби рятують. Якщо біль довгий, сильний або йде "в комплекті" з нудотою, проблемами з зором, високою температурою — без лікаря тут ніяк. Але в багатьох випадках — особливо легких чи епізодичних — краще спробувати прості, натуральні речі. Це не магія, це — здоровий глузд.

Ніхто з нас не хоче, щоб біль у голові керував настроєм, планами чи життям загалом. Прислухайтесь до себе, не поспішайте ковтати таблетки. Іноді виявляється, що допомога вже є — у кухонній шафці чи в чашці чаю.

Джерело: 5692.com.ua

Трамп знову "вгризається" в образ суворої Америки. Цього разу він вирішив повернути до життя не що інше, як легендарну в’язницю на острові — той самий Алькатрас. Так, саме ту саму тюрму, де свого часу сиділи найстрашніші гангстери — і не тільки на екрані, а в реальності.

Для кого готують острів

У своєму дописі в Truth Social (це його майданчик, якщо хтось не в курсі), Трамп заявив — пора діяти жорстко. Мовляв, країна, яка раніше не соромилася "ізолювати" небезпечних типів подалі від мирних людей, має повернутися до цієї практики.

А далі — як у фільмі. Бюро в’язниць, Мін'юст, ФБР і навіть Департамент нацбезпеки отримали завдання відновити Алькатрас. Причому не просто як музей, а як сучасну тюрму з усіма "зручностями" для тих, хто "приніс горе й страждання".

До речі, не так усе просто…

А тепер трохи реальності. Алькатрас закрили ще в 1963 році. І не через гуманізм, а тому що утримувати в’язницю на острові — це скажено дорого. Все треба везти човнами, ремонтувати постійно — не просто ж тримати кілька камер на воді. І зараз відновлення обійдеться, м’яко кажучи, у кругленьку суму. А враховуючи, як Америка рахує кожен долар у бюджеті — ідея, можливо, ще побореться за життя.

І трохи історії, щоб було зрозуміліше

Алькатрас — це така собі тюремна легенда. Він розташований просто в затоці Сан-Франциско, на окремому острівці, куди не так просто дістатись. Працював з 1934 по 1963 рік. І якщо ви думаєте, що це був якийсь перевиховний табір — то ні. Це була одна з найсуворіших в'язниць у Штатах.

Сиділи там справжні "зірки" кримінального світу — наприклад, Аль Капоне або "Пташник з Алькатрасу" Роберт Страуд. А втекти звідти було майже нереально — навколо вода, холодна, з течією, яка знесе куди завгодно. За всі роки роботи 36 в’язнів намагались утекти, але успішною, кажуть, не була жодна втеча. Дехто зник безвісти.

Що кажуть у самій в’язничній службі

У Бюро в’язниць відповіли досить стримано — мовляв, наказ є, будемо виконувати. Але далі все залежить від бюджету і політичної волі. Бо на папері все виглядає красиво — а в житті іноді просто немає грошей на «ностальгію».

Відродження Алькатрасу — це щось на межі між реальністю і шоу. З одного боку — ідея повернутись до жорстких методів для боротьби зі злочинністю. З іншого — дорого, складно, і незрозуміло, хто туди взагалі потраплятиме. Але, здається, Трамп точно хоче, щоб про нього знову заговорили всі.

Джерело: 5692.com.ua

Буває таке — стараєшся, трудишся, буряк натираєш акуратно, додаєш усе "за рецептом бабусі", а замість насиченого червоного — на тарілці щось ближче до морквяного кольору. І смачно, наче, й ситно… але не те.

То що ж відбувається з нашим улюбленим борщем? Чому він втрачає той самий апетитний бордовий відтінок, про який мріє кожна господиня?

Причина перша — буряк "переварився"

Буряк — овоч примхливий. Якщо його довго тримати у киплячій воді, він ніби "википає", втрачаючи не тільки соковитість, а й пігмент. Саме той, який і робить борщ яскраво-червоним.

Багато хто варить буряк разом із бульйоном або навіть з усіма овочами одразу. І тут якраз і ховається помилка. Надто довга термічна обробка — і буряк тьмяніє, стає сіреньким. У підсумку — колір борщу виходить розмитим, ближчим до помаранчевого.

Як правильно поводитися з буряком

Тут є невеличкий лайфхак, який особисто мені колись порадила бабуся. Варити буряк окремо. Так-так, сам по собі, хвилин 20 максимум, а потім — під холодну воду, різко. Він ще "дійде" всередині, але вже не втратить колір.

Або можна його запекти — у фользі, в духовці. Виходить навіть яскравіше і смачніше. А дехто натертий буряк обсмажує окремо — теж варіант, але головне — не змішувати з морквою одразу.

Морква теж тут "вплутана"

До речі, про моркву. Вона хоч і корисна, але теж дає свій колір. І якщо одночасно тушкувати її з буряком, той самий помаранчевий сік моркви "перемагає" слабший за кольором буряк. От і вся магія: борщ стає жовтогарячим.

Що робити? Дуже просто — готувати моркву окремо, буряк — окремо. А вже потім усе поєднувати. І бажано, не довго кип’ятити все разом — максимум кілька хвилин перед подачею.

Сорт буряка — теж має значення

Буває, купиш на базарі буряк, а він — рожевенький усередині, невиразний. Так от — це не той. Для борщу потрібні так звані салатні сорти буряка. Вони мають глибокий бордовий колір навіть у сирому вигляді.

Салатні буряки — щільні, темні й солодкуваті. Саме вони дають насичений колір і характерний смак. Не пошкодуйте часу на вибір — від цього залежить увесь настрій страви.

І ще один маленький трюк

А ви знали, що лимонний сік або трохи винного оцту допомагають закріпити колір буряка? Це як фіксатор у фарбуванні. Трохи кислоти — і буряк "тримається", не втрачаючи пігменту навіть у гарячій страві.

Просто вичавіть трохи лимону в саму заправку або борщ — але обережно, щоб не пересолити кислинкою. І колір буде тішити око.

Борщ — це не просто страва. Це ціла українська історія в тарілці. І щоб вона звучала голосно, а не "на півтону", важливо враховувати навіть дрібниці — від сорту буряка до моменту, коли його додати. Бо справжній борщ має бути не лише смачним, а ще й красивим. А колір — це перше, що ми бачимо.

Джерело: 5692.com.ua