Ще кілька років тому ці хлопці, ймовірно, навіть не знали, де знаходиться Україна. А тепер — вони в полоні. Усе через війну, на яку їх, схоже, "заманила" РФ.

Так, звучить дивно, але саме це підтвердило Міністерство закордонних справ Республіки Того. Вони кажуть: їхнім громадянам обіцяли освіту й стипендії, а по факту — втягнули у війну на боці Росії. Тепер частина з них опинилася в руках українських військових.

Що відомо про полонених

Скільки саме таких "стипендіатів" — невідомо. Цифри поки не озвучують. Але схоже на те, що це не поодинокі випадки. І, чесно кажучи, це лячно — уявіть, що ваша дитина їде вчитися, а потім її показують у репортажі з лінії фронту.

МЗС Того зараз намагається розібратись у ситуації. Вони контактують з дипломатичними партнерами, щоб з’ясувати, як узагалі сталося, що їхні люди опинилися в зоні бойових дій. І водночас звертаються до своїх громадян із проханням: перш ніж погоджуватися на "золоті гори" за кордоном — сто разів перевіряйте, хто вам це пропонує. Особливо якщо йдеться про Росію.

Міністерство закликає всіх громадян, особливо молодих людей, які бажають навчатися за кордоном, проявляти максимальну пильність та перевіряти достовірність пропозицій про надання стипендій, перш ніж брати на себе будь-які зобов'язання, — йдеться в офіційній заяві.

Чому Росія тягне іноземців до війни

Тут усе, наче на долоні. Після того, як у самій РФ зменшився потік охочих іти воювати (а точніше — після того, як виснажилися колонії та ентузіазм населення), Кремль вирішив шукати їх за кордоном. Зокрема — в Африці. Бо там, у багатьох країнах, молодь у скруті й готова хапатись за будь-який шанс змінити життя.

За даними британської розвідки, Росія створила окрему структуру у Міністерстві оборони, яка займається саме цим — вербує африканців. Мова йде про жителів Руанду, Бурунді, Конго, Уганди… А тепер, як бачимо, і Того.

Цікаво, що останнім часом у поле зору російських вербувальників потрапляють не лише чоловіки. Західні ЗМІ повідомляють: Кремль уже залучає в Африці жінок. Їх не кидають одразу на фронт — поки що. Натомість відправляють у Татарстан, де вони нібито працюють на збиранні дронів-камікадзе.

І от тут виникає запитання: скільки ще таких "освітніх" програм насправді є білетами в один кінець?

Здається, африканська молодь стає для Росії зручним інструментом — дешевим, покірним і дуже вразливим. А для багатьох — цей шлях закінчується далеко не дипломом, а полоном або, що ще гірше, загибеллю на чужій землі.

Історія з полоненими з Того це вже не просто інцидент. Це симптом того, як далеко Кремль готовий зайти, аби не проводити нову мобілізацію у себе вдома. І тут уже мова не про війну між арміями. Це війна за людські долі.

Джерело: 5692.com.ua

Ну ось, таки дочекалися. Вперше за всі роки незалежності України "Укрзалізниця" нарешті отримала шість абсолютно новеньких плацкартних вагонів. Не перекрашених, не підлатаних, а саме свіженьких — з заводу. І що цікаво — вироблені вони не десь у Китаї чи Польщі, а нашими, українськими руками.

Ці вагони вже готуються стати частиною складу поїзда Львів – Харків – Краматорськ. Щоправда, поки що в продажу квитків на плацкарт немає — лише купе та люкс. Але сам факт, що нові плацкарти вже є — вже щось. Знаєте, раніше здавалось, що цього моменту можна й не дочекатися. А тут — на тобі.

До речі, плани на 2025 рік у компанії теж амбітні: хочуть капітально відремонтувати 59 вагонів, з яких більша частина — знову ж таки плацкарти (37 штук). Тобто, здається, хтось там нарешті почув нас, простих пасажирів.

Що змінилося

Біля нижніх полиць тепер більше простору, аби заштовхати ту злощасну сумку, яку раніше ледве можна було впхати. Ну і під самими лавками місця теж побільшало.

На верхніх полицях з'явився підвісний столик. Такий собі лайфхак для тих, хто завжди страждав без місця, де чашку поставити чи телефон покласти.

Інтер’єр у вагоні — світло-бежевий. Виглядає, як у фільмах про майбутнє, а не про минуле, як раніше.

Освітлення стало м’якшим і приємнішим — можна самому обирати, як сильно світитиме лампа над вашим місцем.

Для людей із порушеннями зору додали контрастне маркування: ручки, поручні, навіть номери місць тепер мають тактильні позначки, включно зі шрифтом Брайля. Не ідеально, але зрушення — серйозні.

Біля кожного місця — розетки! І не просто звичайні, а з USB та Type-C. Тобто зарядити телефон тепер можна без танців з бубном і пошуку перехідника.

Індивідуальні світильники мають аж три режими. Можна налаштувати освітлення під себе, а не чекати, поки провідниця погасить "верхнє світло".

А тепер тримайтеся — у вагоні є кондиціонер. Не вентилятор, не відкрите вікно на провітрювання, а справжній кондиціонер. І туалети — вакуумні. Без того жаху, який раніше лякав кожного другого пасажира.

Ще одна приємна річ — у кожному вагоні передбачені сповивальні столики. Для тих, хто подорожує з малечею, це просто рятівна опція.

Отаке-от оновлення. Невеликий, але дуже важливий крок до того, щоб подорожі залізницею стали не просто терпимими, а справді зручними.

Чесно кажучи, трохи не віриться, що ми говоримо про плацкарт. Можливо, ще не ідеал, але точно рух у правильному напрямку.

Джерело: 5692.com.ua

Мер Кам'янського Андрій Білоусов зустрівся з нашими спортсменами — переможцями Чемпіонату України з армреслінгу серед юнаків, юніорів, параспортсменів, представників адаптивного спорту та ветеранів.

Масштабна спортивна подія проходила з 1 по 5 квітня у смт Воловець на Закарпатті. Чемпіонат зібрав понад 300 учасників із 18 регіонів України. Упродовж п’яти днів спортсмени вели напружену боротьбу за першість та шанс представляти Україну на міжнародному рівні.

Кам’янське гідно представили вихованці ДЮСШ №5 та Центру "Незламні", здобувши 10 золотих та 4 срібні медалі. Також, за результатами чемпіонату, троє наших армреслерів увійшли до складу національної збірної України. Це значне досягнення, яке стало можливим завдяки силі духу і наполегливій праці самих спортсменів та підтримці тренерів.

Привітав чемпіонів, вручив команді сертифікат на фінансування поїздки до Румунії для участі в Чемпіонаті Європи з армреслінгу. Переконаний, що й на міжнародній арені наші спортсмени достойно представлять Кам’янське та Україну. Щиро дякую тренеру Едуарду Аноткіну за професійність і щоденну роботу. Докладаємо зусиль для розвитку спорту в місті, зокрема інклюзивного та ветеранського, адже це запорука сильної та успішної громади. Пишаюся нашими чемпіонами і бажаю подальших перемог! – написав Андрій Білоусов.

Джерело: 5692.com.ua

Ситуація знайома багатьом. Руки вже в борошні, духовка розігрівається, а от пакетика з розпушувачем — як крізь землю провалився. Здається, усе — місія провалена. Але ні! Кулінарна логіка передбачає такі екстрені випадки. І рішення — просте до банальності: зробити розпушувач самому. Так, прямо вдома, із того, що, ймовірно, вже є на кухні.

Навіщо взагалі потрібен той розпушувач

Якщо по-простому — щоб тісто піднімалося і ставало легким, ніби хмарка. Все завдяки вуглекислому газу, який виділяється в процесі реакції. Коли в тісті з'являються бульбашки — воно стає пухким. Це і є магія, яку запускає розпушувач.

До речі, у складі магазинного порошку нічого надприродного. Просто хімічна реакція між кислотним і лужним компонентами. Тобто, якщо вдуматися, можна зібрати ту ж формулу самостійно.

Склад: три прості інгредієнти

Усе, що вам знадобиться:

• харчова сода — основа, що вступає в реакцію;
• лимонна кислота — активує соду і змушує її "працювати";
• борошно або крохмаль — суха "підкладка", яка не дає суміші злипнутись.

Цікаво, що ці компоненти є майже на кожній кухні. Якщо немає лимонної кислоти — варто подумати, чим ви її зазвичай замінюєте. Бо, чесно кажучи, вона — універсальний помічник у господарстві.

Пропорції: не треба нічого вигадувати

Формула така:

• 5 частин соди
• 3 частини лимонної кислоти
• 12 частин крохмалю або борошна

Наприклад, якщо взяти за міру чайну ложку, то вийде: 1 ложка соди, 0,6 ложки кислоти, і десь 2,5 ложки борошна. Можете округляти, це не мікрохірургія, а кулінарія — тут є простір для неточностей.

Змішати — і в банку

Усе з’єднуємо, добре перемішуємо і пересипаємо в суху, герметичну банку. І — от вам домашній розпушувач, який завжди під рукою. Зберігається довго, не псується, не вимагає холодильника. Головне — тримати подалі від вологи.

До речі, деякі господині роблять одразу велику порцію — наприклад, по столовій ложці кожного інгредієнта, щоб вистачило на кілька разів. І це дійсно зручно, особливо коли печеш часто.

Хоч домашній розпушувач і простий у приготуванні, важливо не змішувати його з вологими інгредієнтами заздалегідь. Реакція починається миттєво, тому додавайте його в тісто на останньому етапі — вже перед випіканням.

Джерело: 5692.com.ua

Мер Кам'янського Андрій Білоусов передав ключі від квартири багатодітній родині нашого захисника — Вячеслава Бурховця.

Вячеслав — ветеран війни, захисник України. Був тяжко поранений під Бахмутом, пройшов полон. Подружжя виховує трьох дітей. Тепер у великої родини буде власна оселя.

Це не просто дах над головою, це подяка від усієї нашої громади. Нехай у новому домі завжди буде тепло, затишок і мир. Дякуємо кожному герою, який захищає нашу землю, – написав міський голова.

Джерело: 5692.com.ua

Чи траплялося вам намагатися покласти телефон у кишеню джинсів і… він просто не влазить? Або гаманець — так, щоб не випирав, не випадав і не заважав? Для багатьох жінок це типова ситуація. Бо кишені в жіночому одязі, чесно кажучи, — це як жарти в старих анекдотах: ні смішно, ні зручно. Малесенькі, декоративні, іноді й зовсім фейкові. І от мережа вибухнула обговоренням: чому так і чому досі?

Один цікавий допис запустив цілий ланцюг роздумів: чому в жіночих штанах майже немає повноцінних кишень, на відміну від чоловічих? Дехто навіть провів експерименти — порівнювали кишені "він" і "вона", і результат був, м’яко кажучи, несправедливим. Виявилося, що в чоловічі штани поміститься цілий комплект "виживання в місті" — телефон, ключі, гаманець, навіть якась шоколадка. А жінці? Максимум — дрібні монети й проїзний, і то якщо без чохла.

Кишені — це не мода, а влада

Якщо копнути глибше, історія кишень — це історія впливу. Десь 400 років тому до чоловічого одягу почали додавати кишені — такі собі приватні "сховки", доступ до яких мав тільки власник. А от жінкам цього "бонусу" не дісталося. Їхні сукні були без карманів, бо так, мовляв, гарніше: рівні силуети, тонка талія, ніяких зайвих об’ємів. Ну а якщо щось треба було носити — будь ласка, тримайте окремо, в руках чи в торбинці.

Але є й інша версія, більш гостра: кишені вважалися засобом самостійності. Мовляв, жінка з карманами може носити із собою не лише хустинку, а й щось серйозніше — гроші, листи, ключі… тобто мати контроль над тим, що носить і куди йде. А це вже, погодьтеся, трохи порушує "звичні правила". І от тобі й результат — мода як інструмент контролю.

Перші ластівки змін — але повільно

Щось почало змінюватися лише в кінці XIX століття. У 1891 році організація з доволі сміливою назвою "The Rational Dress Society" (у перекладі — щось на кшталт "Товариство розумного одягу") почала вшивати кишені у сукні. Потім у 1920-х роках дизайнер Шанель — так-так, та сама — додала кишені в жіночі піджаки. А ще років 50 по тому кишені з’явились і в жіночих джинсах. Але, чесно кажучи, не в тому обсязі, як хотілося б.

Бо навіть зараз у більшості жіночих штанів ті кишеньки — це як жарт. Маленькі, неглибокі, без сенсу. А головне — без функції.

Економіка сильніша за стиль

Цікаво, що в коментарях люди діляться власними версіями. Дехто пише, що компаніям просто невигідно робити нормальні кишені. Бо більшість жінок все одно носять сумочки, а якщо дати ще й зручні кишені, то хто ж буде купувати нові аксесуари? Компанії не хочуть змінювати модель, яка вже приносить прибутки. Дизайнерам, які хочуть додати кишені, просто кажуть: "Забудь. Це дорого. Це не окупиться".

Одна жінка розповідала, як на весіллі говорила з дизайнеркою одягу, яка працює у відомому бренді попросила ту зробити більше кишень. На що почула відповідь: "Я завжди додаю їх у проєкти. Але бухгалтерія щоразу просить прибрати. Бо, уяви, економія на парі кишень — це від 60 до 80 тисяч доларів прибутку на рік". Уявляєте?

Життя без кишень — це не дрібниця

І от у цьому, здається, й уся сіль. Справа не в дизайні чи красі. А в контролі, у прибутках, у стереотипах. Жінці з сумкою легше нав’язати більше покупок, більше залежностей. А кишеня — це свобода. Маленький шматочок простору, де тільки твоє і для тебе.

Ще одна жінка писала, як відкрила для себе цю різницю буквально випадково: приміряла чоловічі джинси — і була шокована. Рука влізла до половини стегна. А вона звикла до того, що максимум — влізе палець і фішка від супермаркету. І як тут обійтись без сумки?

Отакі вони, ці "простенькі" кишені. Ніби деталь, а насправді — великий символ. Символ того, скільки ще потрібно змінити, щоб речі працювали для зручності, а не лише для продажу. Бо, зрештою, одяг має служити людям, а не лише ринку.

Джерело: 5692.com.ua

23 квітня в одній з лікарень міста Дніпро помер старший сержант Безгінов Сергій Володимирович.

Від імені всієї громади, Кам’янської міської ради, виконавчого комітету та особисто від себе мер міста висловлює глибокі співчуття рідним і близьким померлого захисника.

Сергій Безгінов народився 18 квітня 1976 року в селі Малий Орчик на Харківщині. Упродовж 1994-1996 років проходив строкову військову службу. Тривалий час працював на ДП "Стальзавод ТАС". У березні цього року став на захист України та її народу. У нього залишилися дружина, донька, мати, сестра та брат.

Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!

Панахида відбудеться 3 травня о 13:30 в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ (вул. Сергія Слісаренка, 34). Поховають воїна о 14:30 на кладовищі по вул. Романківській.

Джерело: 5692.com.ua

Батьківство — це не контракт на послуги і не роль у театрі. Це марафон, у якому ваш голос або звучить вагомо, або просто губиться десь між "не забудь шапку" і "вимкни мультики". Та що робити, якщо одного дня ви раптом помітили, що дитина більше не слухає? І не тому, що не чула. А тому, що… вже й не вірить.

Причина такої "втрати авторитету" — не завжди в гаджетах чи впливі оточення. Часто вона сидить тихо у щоденних дрібницях: у словах, які нічого не означають, у вічних компромісах, у наших "ну добре", сказаних з втомою замість впевненості.

Ось чотири звичні помилки, які можуть тихо, але впевнено віддалити дитину від вашого впливу.

Слова без ваги — як повітряні кульки

Уявіть: ви погрожуєте скасувати похід на день народження, бо діти знову влаштували сварку. Але через годину здаєтеся, бо вам же теж хочеться на свято. Знайоме?

Анна, мама трьох дітей, зізнається:

Я сто разів казала: не підемо — і все. Але потім мені самій шкода. І в результаті — і на свято йдемо, і торт з’їдають. Хто кого переміг?

Проблема: діти дуже швидко вчаться відрізняти слова від справ. Якщо ваші погрози завжди закінчуються поступками — вони просто перестають вас серйозно сприймати.

Рішення: замість імпульсивних реакцій — пауза. Вийдіть з кімнати, видихніть. І вже спокійною головою вирішіть, як діяти. І якщо таки довелося змінити своє рішення, подайте це не як "здали позицію", а як логічну домовленість. Наприклад: "Йдемо, бо я пообіцяла допомогти. Але завтра буде обмеження на телефон".

Замість вимоги — прохання. І дитина це добре відчуває

"Дочко, допоможеш попрати речі?" — звучить мило. Але для дитини це не наказ і не обов’язок. Це — опція. Тобто можна — а можна і ні.

Мами часто бояться виглядати "злими". І натомість обирають форму прохання. Мовляв, "не хочеться конфлікту". Але як тоді дитина має зрозуміти, що це її зона відповідальності?

Проблема: дитина починає трактувати ваші прохання як побажання. А коли ви раптом починаєте обурюватися — їй щиро незрозуміло, чому ви злитесь.

Рішення: не бійтеся чітко формулювати завдання. Не "можеш винести сміття?", а "після вечері — винеси сміття". Не наказним тоном, але впевнено. І головне — регулярно, а не коли згадаєте. Режим і сталі правила — ключ до поваги.

Ви відкриваєте простір для торгів — і дитина цим користується

О, ця класика: "ще одна серія і спати". А потім ще "половинка мультика". І замість 20 хвилин — вже майже година перед екраном. Знайомо?

Регіна, мама трирічного сина, ділиться:

Він просто геній переконання. Каже: "А якщо я подивлюся ще 10 хвилин і все?" І я, чесно, здаюсь. Бо він же такий милий…

Проблема: ви відкриваєте простір для переговорів, де правила — це вже не правила, а гнучкий сценарій. І дитина швидко освоює роль режисера.

Рішення: встановлюйте межі і не відступайте. "Один мультик — і все" має значити саме це. Пояснюйте причину, але не торгуйтеся. Дайте зрозуміти, що деякі рішення не обговорюються.

Ви боїтеся зіпсувати настрій — і поступаєтесь

П’ятирічна донька влаштувала сцену, бо в кафе не виявилось улюбленого чізкейку. І замість того, щоб спокійно вийти або пояснити ситуацію, ви купуєте щось інше — аби тільки припинити сльози.

Проблема: коли ми заспокоюємо дитину "смаколиками" чи поступками, ми фактично закріплюємо зв'язок — "істерика = результат".

Рішення: краще назвати почуття, ніж "гасити" їх покупками. Скажіть: "Я знаю, ти засмутилась. Це нормально. Але зараз його немає — оберемо щось інше". Не тіште — підтримайте. Це буде набагато цінніше.

Дитинство — це не тільки про іграшки, солодощі і свята. Це ще й про внутрішню опору, яка формується завдяки батькам. Якщо ми щодня поступаємося, плутаємо правила з побажаннями і не тримаємо слово — ми даємо дитині хибний досвід. Наша сила — не в жорсткості. А в послідовності. І в умінні бути щирими, навіть коли це незручно. Бо авторитет — це не "треба мене слухатись", а "я твоя точка опори, навіть коли навколо все хитке".

Джерело: 5692.com.ua

Олександр Усик — ім’я, яке сьогодні знає кожен, навіть той, хто ніколи не цікавився боксом. Але, схоже, час гучних боїв цього легендарного українця добігає кінця. Так, саме так: Усик знову підтвердив, що завершить свою професійну кар’єру найближчим часом. І, що найцікавіше, вже навіть відомо, хто буде його останніми суперниками.

Почнемо з першого

19 липня — тримайте цю дату в голові. Саме тоді Олександр знову зустрінеться на рингу з британцем Даніелем Дюбуа. Так-так, це буде реванш. Бо попередня зустріч, хоча й завершилась перемогою Усика, лишила багато запитань. Згадайте хоча б ту ситуацію з ударом нижче пояса — тоді ледь не дійшло до скандалу. І хоча наш боксер тримався до кінця та виграв технічним нокаутом у дев’ятому раунді, британська сторона досі не вгамувалась. Мовляв, удар був цілком легальний, і взагалі, все не так було…

Цього разу все буде по-іншому. Усик, схоже, не просто готується — він заряджений на максимум. І причина очевидна: цей поєдинок має стати однією з його фінальних нот.

А далі — ще цікавіше

Після Дюбуа, якщо нічого не зірветься, Олександр планує завершити кар’єру боєм з… Тайсоном Ф’юрі. От де буде справжнє шоу! Вони вже двічі зустрічались на рингу, і обидва рази Усик вийшов переможцем. Так що, здається, це буде третя серія легендарного протистояння. Своєрідна фінальна крапка.

Коли саме відбудеться бій із Ф’юрі — поки невідомо. Але Усик дав чітко зрозуміти: саме з ним він хоче завершити шлях професіонала. І це виглядає дуже символічно. Закрити кар’єру перемогою над Ф’юрі — ну скажіть, хіба не красиво?

До речі, щодо реваншу з Дюбуа

Його планують провести в Лондоні, на стадіоні Вемблі. Якщо все піде за планом, то це буде видовищно. Усик буде захищати одразу кілька титулів: WBA, WBO, WBC та IBO. А Дюбуа, до речі, володіє поясом IBF. Так що боротьба буде серйозна.

Усик вже не раз доводив, що здатен пройти будь-кого. І судячи з його настрою, ці два останні бої він хоче зробити незабутніми. Можливо, для когось це лише спорт, але для нього — це фінальний акорд в кар’єрі, яка вже стала частиною історії.

Отакі новини. Час готуватись до великого фіналу.

Джерело: 5692.com.ua

Пліснява — це не просто "негарна пляма" в кутку ванної. Це сигнал, що у квартирі щось пішло не так: забагато вологи, погана вентиляція або просто час не на вашому боці. Вона з’являється нишком — на швах плитки, гумових килимках, ущільнювачах. І, якщо її не чіпати, починає жити своїм життям.

Часто в хід ідуть натуральні засоби — сода, оцет, ефірні олії. Але коли грибок уже "в’ївся", потрібна важка артилерія. І тут нам прийде на поміч старий добрий відбілювач. Так, той самий, що пахне хлором і асоціюється з прибиранням по-радянськи. Але саме він іноді може зробити те, чого не вдається модним еко-засобам.

То як використати відбілювач без шкоди для себе і домочадців? Розкладаємо все по поличках.

Шви між плиткою: найуразливіше місце у ванній

Якщо ви хоч раз бачили, як темніє силікон між плитками, то знаєте — це не бруд, це грибок. І ось що з цим робити:

• Змішуємо воду і відбілювач у рівних пропорціях. Наприклад, по 50 мл.
• Переливаємо все це в пульверизатор (звичайна пляшечка з розпилювачем чудово підійде).
• Обприскуємо проблемні шви, залишаємо на 10–15 хвилин, потім промиваємо водою.

До речі, не варто одразу хапатися за щітку — дайте розчину трохи "попрацювати". А ще краще — використовуйте рукавички та провітрюйте кімнату.

Гумовий килимок: прихований розсадник плісняви

На перший погляд — просто шматок гуми. Але під ним, особливо якщо ванна не має хорошої вентиляції, з часом заводиться справжній "міні-екосвіт" плісняви.

Щоб килимок не став джерелом неприємного запаху (а ще гірше — алергії), варто час від часу замочувати його в спеціальному розчині:

• Беремо 4 літри холодної води.
• Додаємо 25 мл відбілювача на основі хлору.
• Замочуємо килимок на 3 години, а потім ретельно промиваємо водою.

І от вам проста профілактика, без дорогих спреїв та паніки.

Ще кілька поверхонь, які "люблять" грибок

Пліснява не обмежується тільки ванною. Ось ще кілька місць, де вона часто з’являється, хоча ми про це й не думаємо:

• Віконні ущільнювачі. Особливо взимку, коли на вікнах постійний конденсат.
• Пральна машина. Так, у відсіку для порошку чи гумовому ущільнювачі дверцят теж заводиться грибок.
• Пластикові ємності, які стоять у підвалах. Навіть якщо там "нічого не росте", краще раз на сезон їх обробити.

До всіх цих поверхонь також можна застосовувати розчин відбілювача, але з обережністю: краще зробити спочатку тест на непомітній ділянці.

На що звернути увагу при роботі з відбілювачем

Хоч відбілювач і ефективний, але варто пам’ятати про безпеку:

• Не змішуйте його з іншими миючими засобами — це може призвести до токсичних парів.
• Завжди працюйте в рукавичках і бажано в масці.
• Уникайте потрапляння на кольорові тканини чи поверхні — відбілювач може їх зіпсувати.

А ще — якщо у вас вдома є маленькі діти або домашні улюбленці, після прибирання обов’язково провітріть приміщення.

Якщо пліснява не зникає: коли пора бити на сполох

Є випадки, коли домашні методи не дають результату. Наприклад:

• Плями з’являються знову через кілька днів.
• Є постійний запах сирості, навіть якщо видимих грибків немає.
• Площа ураження росте.

У таких ситуаціях краще звернутися до фахівців з дезінфекції або провести огляд вентиляційної системи — бо, можливо, причина глибше, ніж здається.

Пліснява — це сигнал про проблему в мікрокліматі вашого житла. І хоча відбілювач — доступний і швидкий інструмент, не варто обмежуватись лише поверхневим прибиранням. Пам’ятайте: боротьба з наслідками не замінить усунення причини. А чисте, сухе й провітрене приміщення — найкраща профілактика.

Джерело: 5692.com.ua