Коли доходить до теми майбутньої професії, батьки часто або кидаються в крайнощі, або взагалі нічого не роблять. Мовляв, сам вирішить. А воно ж не так просто. Людина після школи ще тільки починає усвідомлювати, хто вона і чого хоче. Іноді здається, що світ чекає саме на нього з дипломом айтішника, а потім — бах! — і депресія на першому курсі. А все чому? Бо професія чужа, не "його".

Не рятуйте від помилок — дайте зробити їх

Здається, найважче — втриматись від фрази "я краще знаю". Але правда така: обраний вами шлях — не завжди найкращий для дитини. Так, вона може спочатку погодитись, з ввічливості чи страху сперечатись. Але потім — шкодує. Роки навчання, витрачені нерви — а всередині порожнеча. І ніби нічого й не втратилось, але от того внутрішнього "я на своєму місці" — немає.

Натякати, але не штовхати

Ось приклад. Якщо підліток захоплюється книжками і мріє про письменницьку славу — чудово. Але варто не лише підтримати, а й запропонувати щось практичне. Наприклад, курс зі сценаристики чи гурток журналістики. Любить спорт? Запишіться разом у секцію. Побачить кухню зсередини — або закохається, або зрозуміє: не його.

Думати не лише серцем, а й головою

Романтика — це добре, але реальність теж є. Перед тим як радити щось, погугліть. Актуальність професії — це не пустий звук. У центрі зайнятості зазвичай знають, хто зараз на вагу золота. А хто лише "для престижу"!. Бо знаєте, буває й так: вчитися вісім років на юриста, а потім — працювати баристою. Не через лінь, а через перенасичення ринку.

Показати, а не просто розказати

Іноді дитині важко уявити, що це — бути архітектором чи ветеринаром. У вас є знайомі з потрібної сфери? Домовтесь на зустріч. А ще краще — сходіть разом на місце роботи. Реальні люди, реальні задачі. Можливо, стане ясно: о, це те, що мені треба. Або навпаки — ні, точно не моє. І це теж результат.

Географія — не вирок

У маленькому місті — обмежений вибір. Це факт. Але зараз світ відкритий: навчання в іншому місті чи навіть країні — не така вже й фантастика. Є заочні, дистанційні формати. Так, це виклик. Але іноді — єдиний шанс знайти щось своє, не загубитись серед "місцевих варіантів".

Тести — не пророки

Про тестування на "ідеальну професію" ходить багато жартів. І не просто так. В інтернеті повно тестів, які "визначають" майбутнє за 10 питань. Смішно, чесно кажучи. Коли немає жодної ідеї — краще поговорити з психологом чи профорієнтатором. Але точно не сподіватись на магічну таблицю з графіками.

Оцінки — не орієнтир

Не плутайте шкільні оцінки з покликанням. Це зовсім різні речі. Добре пише твори — не значить, що має бути філологом. Малює — не обов’язково стане архітектором. І вже точно не треба відправляти того, хто любить фізкультуру, у вантажники. Усе це — про підбір ключа до дитини, а не до табеля.

Не всім потрібен диплом

Університет — не єдиний варіант. Є профтехи, коледжі, курси. Іноді "руки з головою" цінуються більше, ніж червоний диплом. Якщо людина вправно варить каву, шиє одяг чи створює сайти — вона вже затребувана. А от з дипломом, який лежить на полиці — не завжди.

Не тримайте за вуха, якщо не йде

Буває, що дитина вступила, а потім каже: "Це не моє". І все. Сидить у кутку, вчиться через силу. Питання: навіщо? Якщо видно, що людина вигоряє, краще перервати це коло. Проконсультуйтесь з викладачами, дайте час подумати, а тоді — шукайте інші варіанти. Повірте, це краще, ніж змушувати "добити до диплому".

Підлітковий вибір — як мінне поле. Тут головне — не тиснути.Замість цього — будьте поруч. Слухайте, підказуйте, але не направляйте за руку. Бо навіть якщо дитина помилиться, але зробить це сама — це вже буде крок до дорослого, свідомого життя. І, хто знає, може з тієї помилки виросте щось справжнє.

Джерело: 5692.com.ua