Упевненість у собі не виникає з повітря — її формують щоденні дрібниці. Те, як ми говоримо з дитиною, як підтримуємо чи, навпаки, знецінюємо її зусилля, — усе це поступово впливає на її внутрішній голос. Або він стане джерелом сил, або перетвориться на критика, що постійно "пиляє". Як же бути опорою для свого малюка у цьому складному процесі — розповідаємо далі.

Будьте для дитини прикладом, а не лише наглядачем

Почніть із простого: говоріть про себе відверто. Не обов’язково розповідати дитині про глобальні кризи чи глибокі роздуми, достатньо — про побутові речі. Наприклад, якщо ви забули список покупок, можна сказати: "Ой, знову забула той список! Але нічого — наступного разу просто сфоткаю його телефоном".

Це дрібниця, але саме з таких моментів діти вчаться бачити, що помилки — це не ганьба. А ще — вони починають розуміти: навіть дорослі не ідеальні, але можуть вирішувати проблеми спокійно, без самобичування.

Не сваріть — пояснюйте

Чесно кажучи, іноді так хочеться сказати: "Та скільки можна вже розкидати ті речі!?" Але… така реакція не допоможе дитині змінити поведінку. Натомість варто переформулювати: "Твій одяг лежить скрізь. Як тільки прибереш, зможеш далі гратися".

У цьому випадку ви даєте чітке завдання, не знецінюючи дитину. Тобто сигнал: ти не поганий — просто треба трохи змінити дії. Це зменшує тривожність і не знищує самооцінку. Бо дитина — це не її помилки.

Думати не "я не вмію", а "я ще вчуся"

Буває, дитина каже: "У мене нічого не виходить. Я погано читаю!" І хочеться її обійняти й запевнити, що вона молодець. Але ще краще — допомогти їй змінити кут зору. Наприклад: "Так, ця книга непроста, бо тут багато нових слів. Але ми ж можемо скласти план і трохи потренуватися разом, правда?"

Це і є установка на зростання. Коли дитина розуміє, що здібності — це не щось застигле, а те, що можна розвивати. Як м’язи — чим більше тренуєш, тим сильнішими стають.

Помилився? Це не провал, це — досвід

Замість того, щоб сварити за розлитий сік чи зламану іграшку, краще спокійно сказати: "Ну от, пролився. Наступного разу спробуй тримати склянку над раковиною — так буде безпечніше".

Дитина має знати, що помилки — це нормально. Що вони не кінець світу, а просто новий урок. І що мама чи тато не почнуть менше її любити, якщо щось піде не так.

Хваліть не лише за перемоги, а за шлях до них

"Ого, який гарний малюнок!" — це добре. Але ще краще — звернути увагу на сам процес: "Бачу, як довго ти сидів і старанно виводив ці лінії. Дуже круто, що не кинув усе на півдорозі".

Бо якщо дитина отримує похвалу лише за результат, вона починає боятися помилок. А от коли її підтримують за зусилля — вона вчиться наполегливості.

Надихайте прикладами, але обережно

Дорослі люблять наводити приклади: "Ось подивися, твій друг Сашко мав труднощі, але все подолав!" І це справді може бути мотиваційно. Але тільки якщо приклад — не спосіб принизити дитину. Тобто не "а от твоя однокласниця вже читає книги на три роки старших", а радше: "Уяви, навіть у зірок бувають труднощі, але вони знаходять вихід".

До речі, добре працює, коли приклад не з підручника чи новин, а з вашого життя: "Колись я теж боявся виступати перед класом. А потім навчився — і тепер навіть люблю це робити!"

Формування здорової самооцінки — це як вирощування дерева: потрібен час, сонце, терпіння і турбота. Не обов’язково бути ідеальними батьками. Достатньо бути поруч, слухати, підтримувати, іноді — помовчати, іноді — обійняти. Бо впевненість дитини у собі починається з упевненості в тому, що її люблять просто так. Без "якщо" і "за щось".

Джерело: 5692.com.ua