У Верховному Суді триває розгляд справи №904/4124/24, яка вже зараз може стати однією з найрезонансніших у сфері повернення державного майна.
У центрі спору – нерухомість ДП «Дніпродіпрошахт» у Дніпрі, яка після серії багаторічних переоформлень опинилася у власності родини колишнього міністра вугільної промисловості України Юрія Русанцова.
Історія цього майна виглядає як детально вибудуваний ланцюг: створення товариства незадовго до угоди, пов’язані особи, переоформлення майна всередині однієї родини, дарування, внутрішня іпотека та кримінальне провадження щодо незаконного відчуження державного активу, пише сайт Layks.com.ua.
Сьогодні держава намагається повернути майно через суд, а сама справа вже виходить далеко за межі звичайного господарського спору.
Міністр, директор і державне підприємство
Ще у 1996 році наказом Міністерства вугільної промисловості України №499 тодішній міністр Юрій Русанцов створив ДВАТ «Дніпродіпрошахт» шляхом корпоратизації державного підприємства.
Тим же наказом Русанцов призначив керівником підприємства Олександра Скляренка.
Через кілька років саме Скляренко підписуватиме документи щодо відчуження частини державного майна «Дніпродіпрошахту».
Згодом це майно перейде у власність дружини Юрія Русанцова – Світлани Русанцової, а після цього – його сина Сергія Русанцова.
Саме цей ланцюг подій сьогодні став одним із центральних у справі, яка розглядається Верховним Судом.
Фактично йдеться про ситуацію, коли державне майно, відчужене за участі керівника підприємства, призначеного міністром, через декілька переоформлень опинилося у власності родини самого міністра.
ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс»: фірма, створена під майно?
Окрема історія – ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс», яке стало першим приватним набувачем спірного майна.
Товариство було зареєстроване 4 вересня 2008 року – фактично незадовго до оформлення договору купівлі-продажу.
Але найбільше запитань викликає адреса реєстрації компанії.
ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» було зареєстроване за адресою: м.
Київ, вул.
Срібнокільська, буд. 20, кв. 12.
Саме за цією адресою зареєстрований Сергій Русанцов – син колишнього міністра Юрія Русанцова та майбутній кінцевий власник спірного майна.
Таким чином, компанія, яка першою отримала державну нерухомість, була зареєстрована за тією ж адресою, що і особа, до якої це майно зрештою перейшло після кількох переоформлень.
І це лише один із дивних збігів у цій історії.
Директор із «потрібними» зв’язками
Ще цікавішою виглядає історія директора ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» – Вікторії Шипілової.
За даними ЄДРПОУ, до появи у «Днепр-Бизнес-Люкс» Шипілова очолювала приватне підприємство «ТОКІ».
Власником ПП «ТОКІ» був Сергій Русанцов.
Тобто компанію, яка першою отримала державне майно «Дніпродіпрошахту», очолювала особа, яка раніше працювала у структурі бізнесу майбутнього кінцевого власника цього ж майна.
На цьому тлі історія з продажем державної нерухомості вже виглядає не як випадковий ринковий збіг, а як послідовний ланцюг дій між давно пов’язаними між собою людьми.
Як майно «ходило» всередині родини
Після оформлення на ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» державне майно перейшло до Русанцової Світлани Михайлівни – дружини ексміністра Юрія Русанцова.
А вже у 2019 році майно за договором дарування було передано Русанцову Сергію Юрійовичу – сину ексміністра.
Фактично майно рухалося за доволі специфічним маршрутом:
спочатку оформлюється на компанію, пов’язану з родиною;
потім переходить дружині;
після цього – сину.
І все це – навколо державного підприємства, створеного свого часу самим Юрієм Русанцовим.
Саме ця послідовність переоформлень стала однією з центральних у справі, яка зараз розглядається Верховним Судом.
Але навіть після переходу майна до Сергія Русанцова історія не завершилась.
У 2021 році на нерухомість площею понад 1100 квадратних метрів у центрі Дніпра було оформлено іпотеку між членами тієї ж родини.
Сергій Русанцов передав майно в іпотеку своїй матері – Світлані Русанцовій – як забезпечення договору позики на суму 30 тисяч гривень.
На тлі вартості та площі об’єкта така конструкція виглядає щонайменше незвично.
Особливо з урахуванням того, що поява додаткового обтяження істотно ускладнює можливе повернення майна у державну власність.
Не єдиний випадок?
Втім, справа «Дніпродіпрошахту» може бути не єдиною історією, у якій фігурує родина Русанцових.
У 2021 році в ухвалі Октябрського районного суду м.
Полтави у справі №554/7595/20 з’являється ще одне державне підприємство – «Південдіпрошахт».
Йдеться про кримінальне провадження №32019220000000123, яке розслідувало Територіальне управління ДБР у місті Полтаві.
За даними досудового розслідування, слідство перевіряло обставини продажу нерухомого майна державного підприємства «Південдіпрошахт» за заниженою вартістю без необхідних погоджень державних органів.
В ухвалі суду згадуються Світлана Русанцова, Ірина Русанцова та Сергій Русанцов як особи, в інтересах яких, за даними слідства, могли здійснюватися відповідні дії.
За версією слідства, у 2019 році на аукціоні було реалізовано понад 3400 квадратних метрів нерухомості Державного підприємства «Південдіпрошахт» за понад 17 мільйонів гривень без обов’язкового погодження Міністерства енергетики та Харківської обласної державної адміністрації.
На тлі історії «Дніпродіпрошахту» ці обставини виглядають вже не як випадковий збіг, а як повторення дуже схожого механізму переходу державного майна у приватну власність.
Кримінальне провадження і смерть фігуранта
Після зміни керівництва ДП «Дніпродіпрошахт» та проведення інвентаризації на підприємстві виявили відсутність частини державного майна.
Після цього підприємство звернулося до правоохоронних органів.
Було відкрито кримінальне провадження щодо колишнього керівника «Дніпродіпрошахту» Олександра Скляренка, а саме підприємство отримало статус потерпілої сторони.
Саме Скляренко свого часу підписував документи щодо відчуження майна, яке згодом опинилося у власності родини Юрія Русанцова.
Втім, розгляд кримінального провадження фактично зупинився після смерті обвинуваченого.
А де була держава?
Ключовий аргумент Сергія Русанцова у Верховному Суді – Міністерство вугільної промисловості України нібито погодило відчуження державного майна.
Втім, у справі досі відсутнє будь-яке рішення держави як власника, оформлене у порядку, передбаченому законодавством для відчуження державного майна.
Саме на цій обставині сьогодні будується одна з головних позицій держави у Верховному Суді.
На момент відчуження спірного майна законодавство прямо забороняло його передачу у приватну власність без дотримання спеціальної процедури та обов’язкового погодження державних органів.
Фактично йдеться про принципове питання: чи можна вважати законним вибуття державного майна лише на підставі листів та внутрішніх погоджень без повноцінного рішення власника та без проходження встановленої процедури.
Особливо з урахуванням того, що у подальшому це майно опинилося у власності родини колишнього міністра, який свого часу створював підприємство та призначав його керівництво.
Втрата державою мільйонів
Однак у цій історії йдеться не лише про події 2008 року.
Спірне майно – це не «звичайний підвал».
Саме через ці приміщення проходять основні інженерні комунікації адміністративного комплексу ДП «Дніпродіпрошахт».
У цокольному поверсі розташовані вузли та мережі, від яких залежить функціонування всієї будівлі підприємства.
І саме цей поверх сьогодні перебуває поза державною власністю.
При цьому ДП «Дніпродіпрошахт» вже включене до переліку об’єктів приватизації.
Фактично держава може вийти на приватизацію без частини ключового інфраструктурного приміщення адміністративного комплексу.
Це неминуче впливає на ринкову вартість усього майнового комплексу та створює ризик того, що під час приватизації держава може недоотримати мільйони гривень.
Верховний Суд має вирішити головне питання
Сьогодні Верховний Суд розглядає не просто спір щодо однієї будівлі у Дніпрі.
Фактично суд має визначити, чи можна вважати «добросовісним цивільним оборотом» ситуацію, коли державне майно:
спочатку оформлюється на компанію, створену незадовго до угоди;
компанія зареєстрована за адресою майбутнього власника;
директор компанії раніше працював у структурі його бізнесу;
згодом майно переходить дружині колишнього міністра;
після цього – його сину;
а пізніше ще й обтяжується іпотекою всередині тієї ж родини.
Сьогодні саме Верховний Суд має відповісти: чи достатньо кількох переоформлень та спливу часу для того, щоб державне майно остаточно втратило зв’язок із державою – навіть якщо весь ланцюг його переходу роками залишався всередині одного кола пов’язаних осіб, а сама держава у майбутньому ризикує зазнати ще більших збитків під час приватизації стратегічно важливого підприємства.
Від відповіді на це питання залежить не лише доля майна «Дніпродіпрошахту».
Фактично йдеться про те, який сигнал отримає вся система управління державним майном в Україні.
