Ситуація знайома багатьом. Руки вже в борошні, духовка розігрівається, а от пакетика з розпушувачем — як крізь землю провалився. Здається, усе — місія провалена. Але ні! Кулінарна логіка передбачає такі екстрені випадки. І рішення — просте до банальності: зробити розпушувач самому. Так, прямо вдома, із того, що, ймовірно, вже є на кухні.

Навіщо взагалі потрібен той розпушувач

Якщо по-простому — щоб тісто піднімалося і ставало легким, ніби хмарка. Все завдяки вуглекислому газу, який виділяється в процесі реакції. Коли в тісті з'являються бульбашки — воно стає пухким. Це і є магія, яку запускає розпушувач.

До речі, у складі магазинного порошку нічого надприродного. Просто хімічна реакція між кислотним і лужним компонентами. Тобто, якщо вдуматися, можна зібрати ту ж формулу самостійно.

Склад: три прості інгредієнти

Усе, що вам знадобиться:

• харчова сода — основа, що вступає в реакцію;
• лимонна кислота — активує соду і змушує її "працювати";
• борошно або крохмаль — суха "підкладка", яка не дає суміші злипнутись.

Цікаво, що ці компоненти є майже на кожній кухні. Якщо немає лимонної кислоти — варто подумати, чим ви її зазвичай замінюєте. Бо, чесно кажучи, вона — універсальний помічник у господарстві.

Пропорції: не треба нічого вигадувати

Формула така:

• 5 частин соди
• 3 частини лимонної кислоти
• 12 частин крохмалю або борошна

Наприклад, якщо взяти за міру чайну ложку, то вийде: 1 ложка соди, 0,6 ложки кислоти, і десь 2,5 ложки борошна. Можете округляти, це не мікрохірургія, а кулінарія — тут є простір для неточностей.

Змішати — і в банку

Усе з’єднуємо, добре перемішуємо і пересипаємо в суху, герметичну банку. І — от вам домашній розпушувач, який завжди під рукою. Зберігається довго, не псується, не вимагає холодильника. Головне — тримати подалі від вологи.

До речі, деякі господині роблять одразу велику порцію — наприклад, по столовій ложці кожного інгредієнта, щоб вистачило на кілька разів. І це дійсно зручно, особливо коли печеш часто.

Хоч домашній розпушувач і простий у приготуванні, важливо не змішувати його з вологими інгредієнтами заздалегідь. Реакція починається миттєво, тому додавайте його в тісто на останньому етапі — вже перед випіканням.

Джерело: 5692.com.ua

Мер Кам'янського Андрій Білоусов передав ключі від квартири багатодітній родині нашого захисника — Вячеслава Бурховця.

Вячеслав — ветеран війни, захисник України. Був тяжко поранений під Бахмутом, пройшов полон. Подружжя виховує трьох дітей. Тепер у великої родини буде власна оселя.

Це не просто дах над головою, це подяка від усієї нашої громади. Нехай у новому домі завжди буде тепло, затишок і мир. Дякуємо кожному герою, який захищає нашу землю, – написав міський голова.

Джерело: 5692.com.ua

Чи траплялося вам намагатися покласти телефон у кишеню джинсів і… він просто не влазить? Або гаманець — так, щоб не випирав, не випадав і не заважав? Для багатьох жінок це типова ситуація. Бо кишені в жіночому одязі, чесно кажучи, — це як жарти в старих анекдотах: ні смішно, ні зручно. Малесенькі, декоративні, іноді й зовсім фейкові. І от мережа вибухнула обговоренням: чому так і чому досі?

Один цікавий допис запустив цілий ланцюг роздумів: чому в жіночих штанах майже немає повноцінних кишень, на відміну від чоловічих? Дехто навіть провів експерименти — порівнювали кишені "він" і "вона", і результат був, м’яко кажучи, несправедливим. Виявилося, що в чоловічі штани поміститься цілий комплект "виживання в місті" — телефон, ключі, гаманець, навіть якась шоколадка. А жінці? Максимум — дрібні монети й проїзний, і то якщо без чохла.

Кишені — це не мода, а влада

Якщо копнути глибше, історія кишень — це історія впливу. Десь 400 років тому до чоловічого одягу почали додавати кишені — такі собі приватні "сховки", доступ до яких мав тільки власник. А от жінкам цього "бонусу" не дісталося. Їхні сукні були без карманів, бо так, мовляв, гарніше: рівні силуети, тонка талія, ніяких зайвих об’ємів. Ну а якщо щось треба було носити — будь ласка, тримайте окремо, в руках чи в торбинці.

Але є й інша версія, більш гостра: кишені вважалися засобом самостійності. Мовляв, жінка з карманами може носити із собою не лише хустинку, а й щось серйозніше — гроші, листи, ключі… тобто мати контроль над тим, що носить і куди йде. А це вже, погодьтеся, трохи порушує "звичні правила". І от тобі й результат — мода як інструмент контролю.

Перші ластівки змін — але повільно

Щось почало змінюватися лише в кінці XIX століття. У 1891 році організація з доволі сміливою назвою "The Rational Dress Society" (у перекладі — щось на кшталт "Товариство розумного одягу") почала вшивати кишені у сукні. Потім у 1920-х роках дизайнер Шанель — так-так, та сама — додала кишені в жіночі піджаки. А ще років 50 по тому кишені з’явились і в жіночих джинсах. Але, чесно кажучи, не в тому обсязі, як хотілося б.

Бо навіть зараз у більшості жіночих штанів ті кишеньки — це як жарт. Маленькі, неглибокі, без сенсу. А головне — без функції.

Економіка сильніша за стиль

Цікаво, що в коментарях люди діляться власними версіями. Дехто пише, що компаніям просто невигідно робити нормальні кишені. Бо більшість жінок все одно носять сумочки, а якщо дати ще й зручні кишені, то хто ж буде купувати нові аксесуари? Компанії не хочуть змінювати модель, яка вже приносить прибутки. Дизайнерам, які хочуть додати кишені, просто кажуть: "Забудь. Це дорого. Це не окупиться".

Одна жінка розповідала, як на весіллі говорила з дизайнеркою одягу, яка працює у відомому бренді попросила ту зробити більше кишень. На що почула відповідь: "Я завжди додаю їх у проєкти. Але бухгалтерія щоразу просить прибрати. Бо, уяви, економія на парі кишень — це від 60 до 80 тисяч доларів прибутку на рік". Уявляєте?

Життя без кишень — це не дрібниця

І от у цьому, здається, й уся сіль. Справа не в дизайні чи красі. А в контролі, у прибутках, у стереотипах. Жінці з сумкою легше нав’язати більше покупок, більше залежностей. А кишеня — це свобода. Маленький шматочок простору, де тільки твоє і для тебе.

Ще одна жінка писала, як відкрила для себе цю різницю буквально випадково: приміряла чоловічі джинси — і була шокована. Рука влізла до половини стегна. А вона звикла до того, що максимум — влізе палець і фішка від супермаркету. І як тут обійтись без сумки?

Отакі вони, ці "простенькі" кишені. Ніби деталь, а насправді — великий символ. Символ того, скільки ще потрібно змінити, щоб речі працювали для зручності, а не лише для продажу. Бо, зрештою, одяг має служити людям, а не лише ринку.

Джерело: 5692.com.ua