У Синельниківському районі Дніпропетровської області сталося жорстоке вбивство. Як повідомили в обласній поліції, під час спільного дозвілля між двома знайомими виник конфлікт на ґрунті ревнощів, який завершився трагедією — один із чоловіків до смерті забив іншого дерев’яною палицею.

Інцидент стався 19 травня. За попередніми даними, сварка між чоловіками швидко переросла у фізичну сутичку, в результаті якої 42-річний потерпілий отримав численні травми та загинув на місці події.

Правоохоронці Синельниківського районного управління встановили особу нападника — ним виявився 29-річний житель того ж населеного пункту. Його затримали відповідно до ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Того ж дня, за погодженням із Синельниківською окружною прокуратурою, слідчі повідомили затриманому про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років.

Наразі триває досудове розслідування.

Джерело: 5692.com.ua

Колір у домі — це не просто "щось гарне на стінах", це — атмосфера, яка або заспокоює, або, навпаки, діє на нерви. Не дарма психологи давно б’ють у дзвони: те, як ми фарбуємо кімнати, впливає на наш внутрішній стан. Наприклад, дослідники Ендрю Еліот і Маркус Майєр виявили цікаву штуку: червоний може підкидати стресу, а ось зелений, білий чи бежевий — заспокоюють. То які кольори справді діють як домашній антидепресант? Розбираймося.

Сіро-блакитний — як подих свіжого повітря

Такий відтінок — щось середнє між небом і туманом на ранок. І саме він, кажуть психологи, допомагає "підлатати" нервову систему. Особливо доречно виглядає в спальні чи ванній — там, де хочеться тиші. Але! Не варто з ним переборщувати. Якщо все буде однотонно-блакитне — вийде не затишок, а щось депресивне. Краще комбінувати з білим, світло-зеленим або бежевим — тоді вийде збалансований інтер’єр, ніби ковток м’ятного чаю.

Синій — спокій моря у вас вдома

Здається, у кожного є якісь приємні спогади, пов’язані з морем. Синій — це саме та асоціація. Він холодний, стриманий, але дуже заспокійливий. За правилами фен-шую, це ще й символ мудрості. Дехто каже, що синій здатен знизити тиск і трохи приборкати паніку. Тож якщо після важкого дня хочеться просто впасти на диван і не думати — цей колір вам у поміч.

Лавандовий — затишок і антиапетит в одному

Лавандовий — це не просто гарно. Це ще й колір, який працює як візуальний антистрес. До речі, його часто обирають ті, хто мріє схуднути. Не жарт: цей відтінок приглушує апетит. Тож кухня в лавандових тонах — і приємно, і функціонально. Але не варто перетворювати всю квартиру на поле лаванди. Додайте трохи жовтого, білого чи навіть шоколадного — і простір заграє по-новому.

Світло-сірий — універсальний фон для спокою

Якщо хочеться чогось максимально нейтрального — світло-сірий саме те. Він не дратує, не тисне на очі і взагалі виглядає спокійно. Можна зробити його фоном, а потім гратися з акцентами: додати сині подушки, білі меблі, картини з ніжними деталями. І от уже кімната виглядає дорого, але не пафосно.

Ніжно-рожевий — мрійливість без перебору

Уявіть собі рожеві хмари, зефір чи персиковий схід сонця. Такий ніжно-рожевий тон — це про щось затишне і ніжне. Підходить для дитячої, спальні чи навіть ванної. Але щоб усе не виглядало, як у кімнаті принцеси, треба додавати щось стриманіше: сірий, білий або бежевий. І тоді це вже не казка, а витонченість.

Світло-зелений — як ранкова прогулянка в парку

Колір весни — от що це таке. Психологи часто радять його для тих, хто втомився і хоче перезавантажитися. Він піднімає настрій, надихає на щось нове. Але тут є нюанс: якщо все зробити в зеленому, стане трохи нудно. Додайте до нього світло-блакитні або бежеві елементи, і тоді вийде не лісова гуща, а світлий луг із простором для дихання.

Бежевий — тепло і спокій без зайвих слів

Це як м’який плед після важкого дня. Бежевий — простий, затишний, ідеальний для фону. Він не відволікає, не напружує. Можна зробити бежевими стіни, підлогу, стелю, а потім додати яскраву картину чи незвичну вазу — і вже є характер. Або навпаки: яскраві меблі на фоні м’яких бежевих стін. У будь-якому випадку — працює.

Кольори — це не просто фарби. Це настрій, ритм дому і наше з вами самопочуття. Тож перед тим, як братися за ремонт або змінювати щось у квартирі, подумайте: "А що саме я хочу відчути в цій кімнаті?" Бо правильний відтінок — це не про моду. Це про комфорт.

Джерело: 5692.com.ua

У природі свої правила, і не завжди вони на користь навіть тваринам. Весна, літо, зелень, цвітіння — усе це здається святом життя. Але якщо ви помічаєте, що ваш пес починає свербіти, чухатись або плакати очима — можливо, мова йде не просто про пил чи бруд. А про справжню алергічну реакцію. Так-так, сінна лихоманка — це не тільки людська проблема.

І якщо у людей усе більш-менш зрозуміло: антигістаміни, окуляри, мазі — то чотирилапі друзі самі собі допомогти не можуть. Тут усе на нас. А от як саме — розберімось разом.

Як проявляється сінна лихоманка у собак

Це не завжди очевидно. Собака ж не скаже: "Мене щось дратує". Але деякі симптоми настільки виразні, що пройти повз — важко:

• Почервоніння очей та сльозотеча. Іноді з прозорими виділеннями, іноді — більш схожими на слиз. Погляд стає втомленим, ніби після безсонної ночі.
• Свербіж у вухах. Якщо пес регулярно трясе головою або не дає спокою власним вухам — це не просто каприз. Може бути запалення.
• Нав’язливе вилизування лап. Особливо після прогулянки. Іноді — аж до появи подразнень. Це не "гігієна", це спосіб зняти дискомфорт.
• Постійне чухання тіла. Чухає боки, гризе лапи, чухає морду… Такий стан точно не в нормі. Часто супроводжується подразненнями чи лупою.

Що робити, якщо підозрюєте алергію

Перше і головне — не панікувати. Але й не чекати, що "саме пройде". Алергії у собак можуть мати багато причин, тому без ветеринара — нікуди.

До речі, британська організація Woodgreen, що займається допомогою тваринам, радить звертатися до спеціалістів при перших симптомах. Бо алергія на пилок може дуже нагадувати інші реакції — наприклад, на укуси бліх або плісняву.

Що можуть запропонувати в клініці:

• антигістамінні (але спеціальні, для собак — не для людей!);
• лікувальні шампуні, очні краплі чи спреї;
• іноді — навіть ін’єкції, якщо стан складніший.

Варто обговорити всі варіанти, бо самолікування — тут геть не варіант.

Як полегшити життя собаці під час сезону пилку

І навіть якщо вже підібрані ліки — побутові дрібниці теж мають значення. Бо алергенів навколо багато, і чим менше їх буде біля пса — тим краще.

Ось кілька речей, які справді можуть допомогти:

• Прання лежака та ковдр при 60°C. Це знищує не лише пилок, а й можливі грибки.
• Обтирати шерсть та лапи після кожної прогулянки. Можна вологими серветками або просто змоченим рушником.
• Регулярне купання. Не щодня, але достатньо часто, щоб змити накопичені подразники.
• Уникати прогулянок, коли рівень пилку особливо високий. Зазвичай це ранній ранок або час після дощу, коли пилок активно переноситься вітром.

Словом, уважність і турбота — найкраща профілактика. Бо хоч пес і не скаже, що йому погано, але покаже — якщо ви будете придивлятись. А ще — не ігноруйте ці сигнали. Бо сінна лихоманка — це не просто "дрібниця" на весну. Це дискомфорт, який може перетворитись на хронічну проблему, якщо не звернути увагу вчасно.

Джерело: 5692.com.ua

Серед розмаїття баночок і тюбиків, які нам нав'язують з екранів, іноді варто зупинитися. Подивитися навколо. Бо поки косметологія вигадує нові ін'єкції та формули, у нас під руками — абсолютно проста, але потужна річ. Насіння льону.

Цей продукт здається скромним. Невеличке насіння, яке можна купити в будь-якій аптеці чи супермаркеті. Але за своєю дією — це справжній дар природи, особливо якщо мова про шкіру обличчя. Багато хто не вірить, що щось подібне може дати ефект підтягнутої, гладенької шкіри. Але варто спробувати один раз — і починаєш дивитися на речі по-іншому.

Чому льон — не просто "травичка з дачі"

Здається, ну що в ньому такого? Насіння і насіння. Але якщо заглянути глибше — це справжній коктейль краси:

• омега-3, -6 і -9 жирні кислоти (шкіра просто "п'є" їх),
• вітаміни від А до К (в буквальному сенсі),
• мінерали — магній, калій, кальцій (так-так, і для м'язів обличчя також),
• рослинні білки (як той будівельний матеріал для клітин),
• ефірні олії й клітковина.

Комбінація цих речовин працює як інструмент з реставрації: живить, зволожує, підтягуючи шкіру, ніби ви тільки вийшли з хорошого спа.

Домашній "ботокс", якому не страшна ні криза, ні дефіцит

Рецепт — простіший не буває. Але ефект — наче після косметолога.

Що потрібно:

• 3 столові ложки насіння льону,
• 300 мл чистої води.

Що робимо:

• Засипаємо льон у каструльку, заливаємо водою.
• Ставимо на плиту, доводимо до кипіння.
• Проварюємо хвилин 3–4, поки з'явиться гелеподібна рідина.
• Даємо трішки охолонути — і наносимо на обличчя.

Як наносити?

Обов’язково — знизу вгору. Від підборіддя — до чола. Рухи мають бути плавні, ніби ви малюєте собі нове обличчя.

І ще: не варто в цей час ходити по хаті чи намагатися щось паралельно готувати. Лягайте. Серйозно. Просто закрийте очі, розслабте м'язи обличчя, дайте шкірі спокій.

10 хвилин — і змийте теплою водою. Бажано не терти, а акуратно змивати, як дорогоцінну сироватку.

Якщо хочеться результату надовго

Маску можна робити раз на тиждень, якщо хочете просто підтримувати стан шкіри. А от коли зморшки вже "просигналили", що їм добре вмощуватися — тоді краще робити кожні 2–3 дні.

Щоб ефект був відчутний не на словах, а в дзеркалі — спробуйте додати самомасаж обличчя. Руки, як відомо, — найкращі інструменти. Особливо якщо робити масаж по цій лляній масці: лімфа розганяється, обличчя не набрякає, а колір — ніби після гарного відпочинку.

Ми часто довіряємо лише тому, що складне, дороге й "сертифіковане". Але іноді найкращі речі — під носом. Маска з насіння льону не зробить вас іншою людиною. Вона просто нагадає шкірі, якою вона була — пружною, чистою, живою. Іноді цього цілком достатньо.

Джерело: 5692.com.ua

Викидати косметику — завжди неприємно. Особливо ту, яку свого часу купили з надією: "Оце точно моє". Але пройшло кілька місяців — і ось вона вже лежить у шафці, наче спогад про косметичні помилки. Проте не поспішайте нести її до смітника. Якщо термін придатності минув або засіб просто не підійшов — це ще не кінець історії. Деякі з цих баночок можуть послужити інакше. І не лише на обличчі.

Пудра: не лише для обличчя

Здавалося б, стара пудра — кому вона потрібна? Але не все так просто. У ній, як правило, повно мінералів, які гарно вбирають вологу. Отож, якщо у вас є ділянки тіла, які частенько пітніють — наприклад, під пахвами, на стегнах чи під грудьми — ця пудра може стати справжнім порятунком у спеку. Просто нанесіть її на шкіру — і буде комфортніше.

А ще з неї виходить цілком пристойний сухий шампунь. Так-так, якщо вже зовсім ніколи мити голову, можна притрусити пудрою корені, трохи втерти — і розчесати. Волосся матиме значно охайніший вигляд. Щось на кшталт "екстреної гігієни".

Тонік для обличчя: антисептик під прикриттям

У більшості тоніків є спирт — а отже, ними цілком можна дезінфікувати. Приміром, руки чи навіть екран телефону. Бачили, як швидко забруднюється сенсор смартфона? Один-два рухи ватним диском із тоніком — і вже блищить. А ще ним можна протерти клавіатуру або мишку. Не гірше за спеціальні засоби.

Рідина для зняття лаку: несподівано універсальна

Цей засіб, здається, завжди трохи смердючий, але часом незамінний. Якщо він уже став "простроченим", не поспішайте виливати. Змішайте з теплою водою — і от вам рідина для чищення кахлю у ванній. Жирні плями, залишки косметики чи засобів — усе зникає, як і не було.

А ще вона рятує, коли пальці прилипли до чогось на кшталт суперклею. Намочили, потримали кілька секунд — і все відпало. Головне — потім добре помити руки з милом, бо запах ще той.

Зволожуючий крем: друг для взуття і сумок

От не пішов крем на обличчя — буває. Але якщо це не кислота і не щось зовсім специфічне — то на шкіряних речах він може відпрацювати на "відмінно". Протріть кремом улюблену сумку або туфлі — і побачите, як шкіра "оживає", стає м’якшою й блискучішою. Це, до речі, добре працює і з ременями чи гаманцями. Лайфхак, який рятує речі, що вже мали йти на дно шафи.

Бальзам для губ: не лише для губ

Тюбик бальзаму, якого вже не хочеться наносити на губи, не обов’язково викидати. Вазелінова текстура може врятувати кінчики волосся — особливо якщо вони сухі або посічені. Наносите трохи на пальці, розтираєте — і проходите по кінчиках. Не переборщіть, бо жирності буде більше, ніж треба.

А ще таким бальзамом добре змащувати дверні петлі або блискавки, які заїдають. Справді. Пройшлись туди-сюди — і скрип зник.

Лак для волосся: пухнастим господарям на допомогу

Ті, у кого є тварини, знають: шерсть — усюди. Але тут на сцену виходить лак. Змочіть стару тканину або рушник лаком і пройдіться по улюбленому пледі чи дивану. Шерсть збирається, ніби її магнітом тягне. А ще утворюється тонка плівка, яка зменшує статичну електрику — тож далі шерсть менше "прилипає".

Косметична олія: блиск для раковини

Навіть стара косметична олія може потішити — не вас, так принаймні вашу кухню. Капнули кілька крапель на ганчірку, протерли нержавійку в раковині, а потім — паперовим рушником. І раковина блищить так, що можна дивитись, як у дзеркало. А ще поверхня довше залишається чистою — олія створює захисну плівку.

Косметика, як і все в нашому домі, не обов’язково мусить закінчувати свій шлях на смітнику. Часто вона ще здатна послужити — просто інакше. Трохи фантазії, трохи практики — і баночка, яка здавалася "відпрацьованою", перетворюється на корисну річ у новому контексті. Дбайливе ставлення до речей — це не лише економія, а й частинка поваги до власного побуту.

Джерело: 5692.com.ua

Дитяча шкіра — як тоненький аркуш паперу: ніжна, вразлива, легко дратується від найменших подразників. І часто ми, дорослі, навіть не здогадуємось, що причина висипки чи лущення — не в їжі, не в кремах, а в тому, як і чим ми перемо одяг. Прання дитячих речей — це не просто побутова рутина. Це — про турботу, про запобігання, а іноді й про захист здоров’я. Тому давайте розберемось без зайвих гасел, просто й по-людськи — як правильно прати дитячий одяг, щоб уникнути неприємностей.

Чи треба прати новий дитячий одяг? Однозначно — так

Навіть якщо ви щойно витягнули бодік із фірмового пакета — не поспішайте його одягати на малюка. Здається, нова річ, ще з біркою… Та за плечима в цього одягу вже чималенький шлях: фабрика, склади, перевезення, магазин. Хтось його торкався, приміряв, можливо, навіть падав на підлогу.

А що вже казати про покупки з секонд-хенду. Тут питання навіть не стоїть — прати треба обов’язково. До речі, є один перевірений рецепт, який допомагає як слід дезінфікувати такі речі:

• Підігріти 5 літрів води до гарячого стану
• Додати туди 2 столові ложки кухонної солі
• Влити 100 мл звичайного столового оцту
• Замочити речі на 30–60 хвилин
• Добре прополоскати під проточною водою

А якщо ви — з тих мам, які хочуть "по-дідівськи", — ніхто не забороняє ще й виварити. Це, до речі, непогано працює, якщо тканина дозволяє.

Чому дитячі речі не можна прати разом із дорослими

І ні, це не примха. Просто дорослий і дитина — це два різних світи. У дорослого — інший склад поту, інша мікрофлора, більше жиру на шкірі. Малюк цього ще не має. І якщо змішувати речі в пранні, то разом із запахом кондиціонеру в тканину може "перекочувати" щось не дуже корисне.

До того ж, для прання дитячих речей зазвичай використовують щадні засоби, без ароматизаторів і барвників. А дорослий порошок часто має зовсім інший склад — агресивніший. Навіщо ризикувати?

Господарське мило — старе добре рішення

Цей спосіб перевірений десятиліттями. Наші бабусі ще не мали ніяких суперпорошків, але ж якось справлялись? Та й шкіра у дітей була здорова, без всіляких дерматитів.

Секрет простий: звичайне господарське мило — без запаху, без кольору, без хімії. Ним можна і точкові плями виводити, і повністю прати одяг. Особливо зручно, якщо малюк забруднив щось невелике — повзунки чи шапочку.

Прання руками: коли і як краще

Іноді не хочеться запускати машинку заради кількох дрібниць, а іноді — просто потрібно щось випрати терміново. В такому випадку ручне прання — цілком доречне. Ось що варто врахувати:

• Одяг бажано прати в рукавичках (щоб не сушити руки)
• Вода має бути гарячою — до 70°C
• Мило або дитячий порошок — у помірній кількості
• Замочуємо десь на 15 хвилин, потім перемо вручну
• Обов’язково полощемо в кількох водах — спочатку гарячій, далі — трохи прохолоднішій

Головне — не залишати в тканині навіть натяку на піну. Бо те, що дорослий не помітить, дитина — відчує.

А машинка? Так, можна. Але з умовами

Автоматичне прання — це зручно. Але тільки якщо підходити до цього з головою. Наприклад:

• У барабан не варто кидати одразу і дитячі бодіки, і дорослі джинси
• Не періть у цій самій машинці коврики, кеди й тому подібне
• Дитячі речі — окремо. І крапка

Температурний режим теж має значення:

• Бавовна світлих тонів — до 90°C
• Усі інші тканини — 60–70°C
• Обов’язкове подвійне полоскання
• Без кондиціонера — просто ні
• Лише гіпоалергенні засоби

А якщо щось зовсім посіріло чи пожовтіло — можна відбілити. Але тільки без хлору. Бо замість чистоти отримаєте проблеми зі шкірою.

Турбота про дитячий одяг — це не просто про чистоту. Це про відповідальність. Бо навіть дрібниці — як непомітна плямка чи залишки мила — можуть стати причиною великого клопоту. Іноді краще витратити зайвих 10 хвилин, але бути впевненим, що шкіра вашої дитини у безпеці.

Джерело: 5692.com.ua

Чесно кажучи, з проблемою запаху у взутті стикався, напевно, кожен. І неважливо, чи носите ви дешеві кеди з ринку, чи дорогі шкіряні черевики — знявши їх наприкінці дня, іноді здається, що краще б їх не знімати взагалі. І справа не завжди в якості чи чистоті. Часто за запахом стоять зовсім інші речі — більш глибокі й неочевидні.

Чому з'являється запах: все не так банально, як здається

Можна, звісно, махнути рукою й сказати: "Та то через те, що шкарпетки не ті". Але правда трохи складніша.

• Гігієна — база, без якої нікуди. Якщо ігнорувати елементарні речі, як-от зміна шкарпеток, миття ніг і регулярне провітрювання взуття, то навіть брендова пара швидко перетвориться на джерело "аромату".
• Грибкові захворювання. А от це вже серйозно. Якщо запах не проходить навіть після ретельного догляду — можливо, причина в шкірі. Грибок, надмірне потовиділення чи проблеми з вегетативною системою можуть бути джерелом проблеми.
• Неправильні матеріали. Деякі шкарпетки й черевики просто не дають ногам "дихати". А коли стопа постійно у вологому середовищі — бактерії тільки цього й чекають.
• Вік. Підлітки часто стикаються з різкими запахами ніг — і це не завжди про гігієну. Під час гормональних змін потові залози працюють по-іншому, тому й запах стає сильнішим.
• Ігнорування догляду. Звучить просто, але якщо роками не провітрювати взуття, не мити устілки, не просушувати черевики — не чекайте чудес. Пахнутимуть.

З чого почати боротьбу — без паніки й фанатизму

Найперше — визначити джерело. Якщо тільки одна пара викликає питання, можливо, вона вже "зіпсована". Якщо ж проблема системна — варто подумати глибше.

І ось кілька трюків, які реально працюють (хоч і звучать, як домашні лайфхаки з 90-х):

Чайні пакетики — несподіваний, але дієвий хід

Так, саме ті, які ми заливаємо окропом. Сухі чайні пакетики (бажано без ароматизаторів) чудово поглинають вологу й нейтралізують запахи. Особливо корисно, коли після тренування треба кинути кросівки в сумку — просто запхайте туди по одному пакетику в кожен черевик.

• Чай працює як міні-поглинач запаху.
• Не обов’язково брати дорогий — підійде навіть найдешевший чорний.

Мінус? Їх треба міняти щодня. Але якщо чесно — ефект вартий зусиль.

Мороз — не тільки для пельменів

Звучить трохи дивно, але холод вбиває не лише бактерії, а й запахи. Є два варіанти:

• Якщо надворі мінус — винесіть взуття на балкон на кілька годин.
• Якщо балкона нема — загорніть черевики в пакет і в морозилку. Головне — щоб вони не лежали поряд із ковбасою.

Устілки краще витягти й теж заморозити окремо. Так ефект буде сильнішим.

Зірочка — аптечна класика з новим призначенням

Так-так, та сама мазь із яскравим ментоловим запахом, яку використовували наші мами й бабусі. Вона, виявляється, має ще один талант — нейтралізувати запах у взутті.

Що робити:

• Виймаємо устілки.
• Обробляємо внутрішню частину взуття "Зірочкою".
• Даємо просохнути кілька годин.

Цей спосіб більше профілактичний, ніж "швидка допомога". Робити так раз на тиждень — і є шанс, що запаху не буде зовсім.

Пахне — значить, щось не так

Проблема запаху з взуття — це не тільки про незручності чи сором. Це сигнал: щось у догляді, здоров’ї чи побуті дає збій. Не ігноруйте. Прості кроки — типу сушіння, дезінфекції й заміни устілок — можуть зробити життя комфортнішим, навіть якщо ззовні все виглядає "чисто й охайно". Пахне не нога. Пахне — ситуація. А з нею, як і з будь-якою іншою, варто працювати розумно.

Джерело: 5692.com.ua

Є речі, які ми зберігаємо роками — просто так, "бо шкода викидати" або "раптом знадобиться". Але, як не дивно, саме вони можуть тихо й непомітно псувати нам життя. Не в емоційному сенсі, а цілком буквально — витікати у фінанси. Звучить дивно, та чимало езотериків і навіть дехто з психологів кажуть: те, що ми тримаємо у себе вдома, впливає на наш добробут.

А тепер трохи конкретики. Є предмети, які ніби "глушать" грошовий потік. Вони накопичують втомлену енергію, створюють візуальний і ментальний безлад. І головне — вони заважають з’являтись чомусь новому. У тому числі — грошам.

Старий, зношений одяг: від дірки до дірки в бюджеті

Якщо чесно — хто з нас не тримає вдома речей "на чорний день"? Оті вже не нові светри, шкарпетки з латками або сукні, які "колись носила, але зараз шкода викинути". Проблема в тому, що зношені речі — це як стоп-сигнал для змін.

На рівні емоцій ми ніби кажемо собі: "Мені й цього досить". А от гроші — вони люблять рух і оновлення. І чим більше дірок у вашому одязі, тим більше їх може з’явитися у бюджеті. Тож або лагодьте, або без жалю віддавайте — комусь іншому вони, можливо, ще й послужать.

Магніти, статуетки, пил і хаос

Колекція магнітів з подорожей — це класно. Але якщо дверцята холодильника вже не видно, і кожна друга річ тримається лише на чесному слові — то це вже візуальний безлад. А візуальний безлад тягне за собою енергетичний.

Пил, що осідає на дрібничках, — це вже взагалі окрема історія. Таке накопичення не тільки подразнює очі, а й створює відчуття застою. А де застій — там і гроші не дуже люблять затримуватись. Їм потрібна простота і простір.

Посуд з тріщинами — як скарбничка без дна

Тарілка з надщербленим краєм або чашка з мікротріщиною може здаватися дрібницею. Але на рівні символів — це щось на кшталт діри в гаманці.

Кажуть, що тріснутий посуд "витікає", і разом із ним — усе добре, що могло б залишитися в домі. Гроші, зокрема. Вони наче проходять крізь ці мікротріщини, як вода через сито. Замість того, щоб затримуватись і примножуватись.

Тому краще мати дві-три цілісні речі, які радують око, ніж повну шафу битого непотребу.

Крани, що капають — ніби лічильник ваших витрат

Здавалося б — що там ті кілька крапель на добу. Але кожен звук краплі — це дрібний, але постійний витік. І не лише води, а й фінансів.

В езотериці часто кажуть: вода — провідник енергії. А вода, яка тече безконтрольно, витягує з дому ресурси. І матеріальні, і емоційні. Такі дрібниці краще не ігнорувати — несправний змішувач чи тріснута труба можуть бути символами більшого хаосу.

Підлатати — це не про сантехніку. Це про ставлення до себе і до своїх ресурсів.

Дешева біжутерія: прикраса, яка краде блиск з життя

Так, не всі можуть дозволити собі золото чи срібло. Але саме ці матеріали вважаються «живими», тобто такими, що накопичують позитивну енергію і навіть можуть захищати. А от біжутерія з підробленими каменями чи пофарбованим металом — це як ілюзія достатку.

Такі прикраси можуть мати гарний вигляд на перший погляд, але не мають "ядра" — як фінансова стабільність без реального підґрунтя. Вони не накопичують, не підсилюють, не передають. Вони просто… є.

І, як не дивно, саме вони можуть бути однією з причин, чому гроші не затримуються у вашій кишені надовго.

У домі, як у гаманці — має бути порядок

Можна не вірити в енергетику, в прикмети чи в езотерику загалом. Але є проста побутова істина: простір, де чисто, цілісно й немає зайвого, набагато краще сприяє концентрації, роботі й внутрішньому спокою. А від цього вже й гроші з’являються — бо людині вдається діяти чітко і впевнено. То, можливо, час зробити ревізію не лише у шафі, а й у гаманці — в обох сенсах цього слова.

Джерело: 5692.com.ua

Якщо ви колись працювали за межами України і зараз задумались про пенсію — з’явилися хороші новини. Кабмін затвердив новий порядок, який нарешті пояснює, як можна "порахувати" іноземну трудову біографію у свій страховий стаж. Можна сказати, що це шанс не втратити роки роботи лише через кордон у трудовій книжці.

Робота не в Україні? Це не викреслює її зі стажу

Згідно з новими правилами (постанова №562 від 16 травня), тепер можна підтвердити періоди праці в інших країнах і додати їх до загального страхового стажу. Особливо це важливо, коли не вистачає "своїх" років, аби вийти на пенсію.

Але нюанс: це працює тільки тоді, коли між Україною та тією країною підписаний міжнародний договір. Тобто, якщо ваша робота в Польщі, Італії чи Німеччині була офіційною — є шанс, що ці роки вам зарахують. Головне — мати документи, які це підтверджують.

Які саме документи треба

Ну, тут все просто і складно водночас. Людина, яка претендує на пенсію, має подати:

• заяву;
• документи, які підтверджують, що вона дійсно працювала за кордоном;
• і (це важливо!) що ця робота зарахована до страхового стажу відповідно до законів тієї країни.

Якщо таких паперів нема, або з них нічого не зрозуміло — Пенсійний фонд звертається до МЗС. А вже МЗС, користуючись дипломатичними каналами, намагається дістати офіційне підтвердження від тієї країни.

І все це — максимум за п’ять робочих днів з кожного боку. Тобто, теоретично, бюрократія не повинна затягнутися на місяці. Але, як воно буде на практиці — побачимо.

А якщо зв’язку між країнами немає

Буває й таке — коли з тією чи іншою країною обмін інформацією неможливий. Наприклад, через війну чи відсутність дипломатичних контактів.

У такому випадку все відкладається "до кращих часів". Але не назавжди. Щойно з’явиться можливість зв’язатися з пенсійними органами тієї країни — запит відправляють автоматично.

Документи, отримані у відповідь, мають бути легалізовані (якщо інше не передбачено договором). Після цього — ура, стаж зараховується.

А що з пенсіями за радянські часи

І тут теж є зміни. Якщо ви працювали до 1 січня 1992 року за межами України, але в межах СРСР — наприклад, у Казахстані чи Білорусі — тепер також можна зарахувати ці роки до стажу.

Але знову ж таки — треба підтвердити, що ви:

• не отримуєте пенсію з тієї країни;
• маєте документи, які це доводять.

І якщо таких документів немає — потрібно пояснити, чому не можете їх отримати. Наприклад, бо не маєте змоги звернутись до пенсійного фонду тієї держави. У такому разі ПФУ може сам надіслати запит від вашого імені.

До речі, поки документи ще не надійшли, ці роки до стажу не рахують. Але якщо підтвердити факт неможливості отримати виплати, або якщо немає обміну інформацією між країнами — тоді стаж все ж можуть врахувати.

Є нюанси: не все, що за кордоном — це стаж

Працювали вахтовим методом або були у довгих відрядженнях за СРСР, але фактично працювали на українське підприємство? Це до іноземного стажу не зараховують.

Бо, по суті, ви працювали в інтересах української установи, навіть якщо фізично перебували десь в Росії чи Узбекистані. Такий от юридичний момент.

А як бути тим, кому пенсію вже нарахували

У зв’язку з новими правилами, Пенсійний фонд тепер переглядатиме старі рішення. Йдеться про людей, які працювали до 1992 року в інших республіках СРСР і вже отримали рішення про призначення пенсії з червня 2024-го.

Тепер усе це переглянуть — із урахуванням нових порядків. Тож можливо, що комусь перерахують стаж або навіть суму пенсії.

Коротко кажучи, якщо ви або ваші родичі працювали за кордоном — не поспішайте засмучуватись через відсутність стажу. Нові правила дозволяють ці періоди враховувати, головне — зібрати потрібні документи. А якщо не вдається — ПФУ має допомогти.

Джерело: 5692.com.ua

Нам з малечку втовкмачували в голови: "Будь скромною, не висовуйся". Не хвалися, не виділяйся, не говори багато про себе. І здавалося, що це така собі золота риса — скромність. Але чи не ховається за нею щось тривожніше? Наприклад — невпевненість у собі або навіть банальна занижена самооцінка?

От скажіть чесно: якщо людина не розповідає про свої досягнення, це значить, що вона скромна? Чи, може, вона просто боїться, що її висміють або не підтримають? Оце вже зовсім інше кіно.

То що ж таке справжня скромність

Спробуймо розібратися без зайвого пафосу. Скромність — це коли людина тверезо дивиться на себе. Не вважає себе богинею, але й не знецінює. Знає, що вміє, але не тицяє цим у всіх під носа. Живе, працює, щось створює — і при цьому не бігає з транспарантом "Дивіться, яка я неймовірна!"

Скромність — це не сором’язливість, не мовчанка і не боязнь похвали. Це адекватне ставлення до себе, без перегинів у жоден бік.

А тепер подивимось на інший бік медалі — занижену самооцінку

Здавалося б, ну яка різниця? Але різниця величезна. Бо коли у людини проблеми з самооцінкою, вона не просто не хвалиться — вона щиро вірить, що нічого не варта. Навіть якщо зробила щось справді круте.

Типові сигнали заниженої самооцінки:

• Постійне самоприниження.Сказали вам комплімент — ви одразу: "Та ну, що ви, то просто випадковість…". Або ще гірше: "Ой, це я так, дурниці якісь зробила, не звертайте уваги". І от стоїть перед вами талановита людина, яка не дозволяє собі в це повірити.
• Порівняння себе з усіма підряд (і завжди не на свою користь)."От Вася малює — то талант! А я так, каракулі." Хоча Вася малює другий тиждень, а ви вже маєте виставку в районному музеї.
• Перфекціонізм до нервового тремору.Нічого не можна зробити просто добре — тільки ідеально. Бо страшно. Страшно, що хтось помітить помилку й скаже: "Ага, оце ти таке створила? Не сміши!". І все — руки опустились.
• Страх і нерішучість.Ви щось хочете сказати — але мовчите. Хочете спробувати — але не наважуєтесь. І сидите, чекаєте, поки життя само щось вирішить. А воно, хитрюще, мовчить у відповідь.
• Почуття провини ні за що."Може, я когось образила?" або "Ой, це я винна, що дощ пішов у відпустці…" — і смішно, і сумно. Бо людина бере відповідальність навіть за те, на що взагалі не має впливу.

Як відрізнити здорову скромність від самознецінення

Справжня скромність — це коли…

• Ви можете сказати: "Так, я добре зробила свою роботу. Я пишаюся результатом." І це не буде зарозуміло — це буде чесно.
• Ви спокійно приймаєте похвалу. Не червонієте, не відмахуєтесь, а кажете: "Дякую! Мені приємно це чути."
• Ви говорите про свої досягнення без приниження інших. "Я справді добре вмію перекладати — люблю це робити і маю досвід." Це не гординя, це — реальність.
• Ви не боїтесь проявитися, виступити, сказати "Я зробила це!" Бо ви вклали зусилля — і маєте повне право на визнання.

Скромність — це не ховатися по кутках і соромитися себе. Це — вміння бути собою, без зайвого галасу. Але й без самобичування. Якщо ви ловите себе на думках "Я нічого не варта", "Це просто випадковість", "Мені соромно сказати, що я щось умію" — можливо, варто поглянути на свою самооцінку уважніше. І дати собі більше простору для поваги до себе. Бо світові потрібні не тільки тихі, скромні, "зручні". Світові потрібні ви — справжні, впевнені, відкриті. І трохи (чи трохи більше) горді за себе. Це нормально.

Джерело: 5692.com.ua