Згадаймо, яким він був.

Ці знімки, надіслані Сашею Коваль, нещодавно з’явилися у групі «ДНЕПРОДЫМ» на фейсбуку. На світлинах – літо середини 1970-х років. Давайте згадаємо наш пляж тих часів. Придивіться до фасону та забарвлення купальника на мамі – такі були саме в ті роки. Ніде ще не проглядають опори мосту. Вони з’являться наприкінці 1980-х. Ну і дитячий візок. Це не шезлонг на фото, а саме візок для малюка, що підріс. Спинка таких моделей не опускалася. Дитина могла тільки сидіти. На початку 1980-х ці візки практично зникли з міських вулиць.

Берег
Звична нам берегова лінія сформувалася після будівництва греблі на початку 1960-х років. З того часу пляж на цьому місці був завжди. Він починався прямо від дебаркадерів річкового вокзалу і йшов у бік греблі. З’явилися роздягальні, навіси, рятувальна станція з вежею та асфальтова доріжка на косі між затокою та головним руслом Дніпра. У вихідні дні пляжного сезону на цій доріжці стояли візки з морозивом, смаженими пиріжками, прилавки з печивом, булочками, соками та мінеральною водою.

Остання зміна на березі відбулася у 1990-х роках. Пляжну косу перекопали біля річпорту і зробили затоку проточною. Співробітники порту розповідали мені, що це було зроблено для риби, яка заходить сюди на нерест.

Спочатку на літо через протоку наводили понтонну переправу. Потім перестали, і недоступна ділянка берега спорожніла. Тепер пляжники вирушають на Дніпробуд, мостом на острів або їдуть на озеро до Єлизаветівки.

День на пляжі у 1970-ті роки
А як чудово було прийти на пляж пішки, не штовхаючись по задушливих автобусах! Настрою не псували навіть два залізничні переїзди на шляху до ріки. Іноді доводилося довго чекати, доки проїде довжелезний товарний потяг.

Насамперед, вийшовши на річковий пісок, містяни закопували біля кромки води принесені із собою скляні пляшки мінеральної води, лимонаду або пива, щоб річкова вода їх охолоджувала. Іноді про них забували. За цілий день пляшки уходили глибоко в пісок. Підбігаючи до води, треба було дивитися під ноги, щоб не спотикнутися об шийки пляшок і не роздерти ногу гострим краєм металевої кришки. Старше покоління згадає підступність цих кришок, бездумно кинутих у пісок.

На фотографіях Саші Коваль завод димить на повну силу. Іноді річку зовсім закривало. Але влітку вітри у нас дули так, що пляж димом накривало дуже рідко.

З берега було добре видно портові крани. Вони були в постійному русі, вантажили та розвантажували баржі, самохідні теплоходи. На річці часто працював плавучий кран – чистив фарватер від піску.

А повз пляжу снувало безліч суден – вантажних і пасажирських. Вони піднімали на річці хвилі, на радість дітлахам, що хлюпалися біля берега. Від величних круїзних теплоходів високих хвиль не було. Душевно похитатися вдавалося, коли до пристані підходив метеор – швидкісний корабель на підводних крилах. Гальмувати він починав далеко від причалу, приблизно в місці, зображеному на фотографіях, і при цьому опускався на черево. Тоді й слід було «ловити хвилю». А найвищі хвилі здіймав непоказний на вигляд, але глибоко сидячий у воді буксир під назвою «Бурнас». Дітлахи виглядали буксир здалеку і з вереском кидалися у воду з надувними колами та матрацами.

Сьогодні ділянка берега, що зображена на фотографіях Саші, порожня навіть у вихідні. Без містка через протоку це місце перестало бути зручним для відпочинку містян. Можливо, у кращі, мирні часи, місток таки збудують. І люди знову влітку приходитимуть сюди на пляж, а в інші пори року – на прогулянки.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: старі двори