У світі, де фільтри для води стали звичною річчю, мало хто замислюється, що наші бабусі теж мали свої, хоч і прості, але ефективні способи очищення. Без технологій, без лабораторій — просто ложка. Срібна. І знаєте що? Це не магія, це логіка з домішками досвіду й інтуїції, перевіреної роками.

Навіщо бабусі кидали срібну ложку у відро з водою

Можливо, ви чули або бачили, як хтось із старших родичів кидав у глечик срібну ложку. Чесно, колись це здавалося простою примхою. Ну от що вона там робить? Купа питань — жодної відповіді. Але якщо копнути трохи глибше, все стає на свої місця.

Справа в тому, що наші бабусі були ще тими хіміками без диплома. Вони знали, що срібло — це не просто блискучий метал, а справжній природний антисептик. Не читали вони, звісно, наукових журналів, але досвід навчив: вода, в якій полежала срібна ложечка, не мутніє, не набуває "болотяного" запаху, і смак у неї стає м’якшим, ніби фільтр пройшла.

До речі, сучасна наука підтвердила: іони срібла реально знищують всяку нечисть — бактерії, грибки, навіть деякі віруси. А ще така вода зберігається довше, не зацвітає, особливо влітку, коли спека робить своє. Раніше ж не було холодильників чи таблеток для очищення — тож така ложечка ставала своєрідним охоронцем чистоти.

А для чого ще

Ой, якби ви знали, скільки всього ця вода з ложечкою "вміє"…

• її часто використовували для вмивання немовлят — мовляв, знімає подразнення;
• у народі вірили, що срібло витягує негативну енергію з дому — якщо в хаті сварки чи хтось хворіє, ложечку клали в миску з водою, а потім цю воду виливали під дерево або на поріг, щоб "забрати з собою" всі біди;
• в окремих випадках таку воду додавали до відварів чи використовували для полоскання горла при застуді.

Цікаво, що навіть у козацьких таборах могли мати срібну монету для води. Кажуть, деякі отамани зберігали її як талісман.

А чи працює це сьогодні

Цілком. Якщо маєте вдома срібну ложку (не просто посріблену, а справжню), можете сміливо кинути її в графин чи банку з водою — хоча б на кілька годин. Навіть якщо це просто міська вода з-під крана — смак зміниться. Вона стане м’якшою, приємнішою, та й відчуття після пиття — ніби з джерела набрав.

До речі, невеликий нюанс:

Не всі вироби "під срібло" дають ефект. Якщо на ложці написано "800", "925" чи "999" — це справжнє срібло. А якщо просто блищить і без маркування — дарма чекати результату.

А тепер трохи відступимо…

Знаєте, що ще цікаво? У давнину срібло клали не лише у воду, а й у молоко, щоб воно не скисало на ніч. Чисту монету або навіть прикрасу. Кажуть, що працювало. І ще: в деяких країнах досі використовують срібні фільтри у бойлерах чи фільтрах для води — просто з іншою формою, але з тим самим сенсом.

Срібна ложка у воді — це більше, ніж просто красива традиція. Це приклад того, як народна мудрість іноді випереджає науку. І хоча ми сьогодні маємо сотні способів очистити воду, іноді найпростіший і найдавніший — виявляється найрозумнішим.

Джерело: 5692.com.ua

В Україні готують серйозні зміни для всіх, хто за кермом. Якщо раніше "проскочити на жовтий" чи трохи не пропустити пішохода здавалося дрібницею — скоро за це доведеться добряче заплатити.

У Верховній Раді вже лежить законопроєкт під номером 12172, і він, схоже, налаштований довести: повторювати помилки на дорозі — більше не прокатить.

Що саме хочуть змінити

Якщо коротко — планують вдарити по кишені водіїв. Заїхав на червоне світло, не пропустив людину на переході чи "заплутався" на перехресті — готуй 1020 гривень. А якщо тебе спіймають вдруге протягом року — сума злітає до 2550 гривень.

І це ще не все. Може дійти до того, що водій залишиться без прав на пів року, а то й на рік.

Але і це не головне

Найцікавіше — це нова система, де штраф вже не "згоряє" після оплати. Тобто, якщо ти порушив і сплатив — твій "гріх" все одно залишиться в системі. Формуватимуть щось на кшталт особистого досьє на кожного водія.

Скажімо, ти три рази проїхав на червоне за рік. Раніше — три квитанції і забув. Тепер — ні. Ці дані накопичуються, і якщо знову щось натвориш — покарання буде жорсткішим. Можна сказати, що для водіїв заводять умовну "кримінальну історію".

Хто цим займатиметься

Усі ці порушення фіксуватимуть не лише патрульні. Підключають і Військову інспекцію безпеки дорожнього руху. А вже остаточне слово про те, чи залишиться людина з правами — за судом.

Головна мета — зробити дороги хоч трохи безпечнішими. Бо зараз, якщо чесно, їздити в багатьох містах — той ще квест. То хтось летить на червоне, то хтось паркується прямо на переході.

Законопроєкт передбачає не лише покарання, а й профілактику. Тобто, спочатку тебе "ведуть на гачку", попереджають, фіксують. І тільки потім — карають. Так працює превенція.

Коли чекати нововведення

Документ уже включили до порядку денного. Це означає, що депутати можуть взятися за нього найближчим часом. Якщо підтримають — зміни запрацюють дуже швидко.

Здається, час трохи зменшити швидкість, подивитися на світлофор і згадати, де ті пішохідні переходи.

Джерело: 5692.com.ua

Щоб повернути Дніпропетровщину до того вигляду, який вона мала до повномасштабної війни, знадобиться приблизно 200 років. Так-так, ви не ослухались — цілих два століття. Це оцінка, озвучена головою обласної ради Миколою Лукашуком. Грошей теж потрібно чимало — майже 19 мільярдів доларів США. І це ще за умови, що бойові дії припиняться вже завтра. А якщо ні — цифри ще зростуть.

Ситуація на Дніпропетровщині

До речі, якщо глянути ширше — то вся Україна потребує на відновлення колосальні 524 мільярди доларів. Найбільше постраждала Донеччина: на її відбудову піде приблизно 78 мільярдів. Тобто, це як повністю зібрати кубик Рубіка, який хтось ще й запаяв з усіх боків.

Але повернемось до Дніпропетровської області. Тут, окрім пошкодженого житла, є ще інші болючі точки — енергетика, дороги, транспорт, агросектор. Одним словом, усе, без чого життя не побудуєш. А коли порахували, скільки коштів може дати обласний бюджет розвитку, то вийшло, що цих грошей ледь вистачає, щоб латати діри — про повноцінну відбудову годі й мріяти.

З іншого боку, є й промінь світла. За словами того ж Лукашука, область уже отримує підтримку від міжнародних партнерів. Не сказати, що це панацея, але — хоч щось. Бо без підтримки західних країн, а також без участі великого бізнесу, навряд чи ми зможемо побачити хоч якийсь прогрес найближчим часом.

Вартість відновлення – це не просто цифри. Це школи для дітей, житло для родин, які втратили дім, енергетика для лікарень, – додав Лукашук.

Тому зараз усе впирається в одне: підтримка, інвестиції й, звісно, завершення війни. Бо чим довше триває війна — тим дорожче буде нам мир. І тим довше чекати на той день, коли можна буде сказати: “А ось тут колись була воронка, а тепер — дитячий майданчик”.

Джерело: 5692.com.ua

Інколи трапляється так, що квитків до столиці не дістати — особливо у святкові чи вихідні. Але цього разу є хороші новини для мешканців Дніпра, Кам’янського та Сміли: з’явився додатковий швидкісний потяг №220/219, який курсуватиме у кілька дат навесні та на початку літа.

Що відомо про новий потяг

Рейси призначили на 16, 18, 25 травня та 1 червня. Отже, якщо плануєте поїздку до Києва чи назад — можна не турбуватись, бо варіанти є.

Тепер трохи про сам маршрут:

• З Києва потяг вирушає о 13:25, а в Дніпрі буде вже о 20:36.
• У зворотному напрямку: з Дніпра о 08:15 — і до столиці прибуває о 16:17.

Зручно, погодьтесь. Час якраз під обід ідеально підходить, щоб ще встигнути щось у місті зробити.

Що стосується комфорту: поїзд складений із купейних вагонів, де передбачені місця для сидіння, та є вагони класу СВ — для тих, хто хоче трохи більше простору і можливість поспати по-людськи. До речі, деталь, про яку багато хто не знає:

• якщо берете місце з непарним номером — це біля вікна;
• а от парні — біля проходу (дверей купе).

Тому, якщо хочете милуватись пейзажами або просто приткнутись головою до скла й задрімати — варто звертати увагу на номер місця.

Квитки вже доступні — як на сайті "Укрзалізниці", так і в мобільному застосунку. Але краще бронювати заздалегідь, бо такі додаткові поїзди розкуповують швидко. Особливо СВ — їх, як правило, не так багато.

Отже, кому треба на Київ — ось ще один шанс зробити поїздку комфортною.

Джерело: 5692.com.ua

Прізвище — це не просто набір букв у паспорті. Це частина історії, яку ми носимо на плечах, самі того не помічаючи. У ньому може бути зашифрована ціла біографія когось із предків: ким був, що робив, як його сприймала громада. Іноді — із гумором, а іноді — й не дуже. Серед українських прізвищ є такі, які натякають на одне — наші пращури, схоже, мали слабкість до оковитої. Але чи це справді ознака вади, чи просто відображення побуту й традицій минулого?

Прізвища, що натякають: "любив випити"

Колись, у давні часи, коли не було соцмереж, про людину говорили те, що бачили щодня. І якщо хтось мав звичку "цмулити" щось міцненьке частіше, ніж воду з криниці — село швидко давало йому кличку. А ця кличка могла перетворитися на… прізвище.

Здається смішним? А от у мовознавстві це цілком серйозно. Юрій Редько у своїй праці "Сучасні українські прізвища" пише, що багато наших прізвищ мають витоки саме в особистих якостях, звичках чи ремеслі далеких прадідів.

Прізвища, які "пахнуть хмелем"

Є ціла низка прізвищ, які буквально натякають: тут або пили, або готували, або просто жили серед спиртового духу. Ось декілька типових прикладів:

• Хміль
• Бражник
• Пияченко
• Пивовар
• Горілченко
• Сидоровар
• Винак
• Кубанка

Якщо ваше прізвище хоча б трохи схоже — цілком можливо, що хтось із предків мав стосунок до міцних напоїв. І це зовсім не обов’язково щось погане — багато таких прізвищ могли походити від професій або навіть від популярних у селі захоплень.

А ось і ще кілька "гучних" прізвищ

• Цідибрага — не плутайте з брагариною. Тут, швидше за все, мова про того, хто або робив брагу, або ж цідив її потрошку. Можливо, з тієї категорії людей, що "пити – не п’яніти".
• Наливайко — ні, це не лише герой історичних повстань. Ймовірно, хтось у роду так вправно наливав чарки на святі, що ім’я закріпилося назавжди.
• Оковитий — звучить гордо, правда? Але, найімовірніше, хтось із предків мав нестримну любов до міцного питва.
• Пияко — тут уже все ясно без перекладу. Можливо, це просто прізвисько, яке згодом прижилось.
• Непийпиво — цікаве, навіть трохи іронічне. Бо інколи саме таких називали найбільшими любителями оковитої. Ну, знаєте, як "Чесний", а сам — злодій.

Професія чи слабкість

Варто зазначити, що не всі такі прізвища обов’язково вказують на пристрасть до алкоголю. Дехто справді просто займався пивоварінням, виноробством або перегонкою — і це була поважна професія, а не причина для глузувань.

Особливо на заході України — на Закарпатті, в Галичині — виноробство мало давню історію. Там і досі можна зустріти прізвища, пов’язані з вином, діжками чи виноградниками. І це вже не про "любив випити", а радше про "вмів робити якісно".

Це не лише в нас

Цікаво, що така традиція не виняток для України. Наприклад:

• у Британії є Brewer (пивовар), Drinkwater (жартома — "пий воду", хоча іноді це реальне прізвище);
• у німців — Bräuer;
• у чехів — Pivonka;
• у поляків — Piwowar.

Виходить, що любов до алкоголю — це частина історії багатьох народів. І, чесно кажучи, не завжди це ознака вади — іноді просто відображення культури, побуту та звичаїв.

А що каже генетика

Хоча сучасна наука ще не навчилась "зчитувати" звички предків із прізвища, є цікаві дослідження. Наприклад, деякі варіанти генів, які впливають на засвоєння алкоголю, частіше трапляються у тих регіонах, де традиційно було поширене вино чи пиво.

Тобто, умовно кажучи, якщо твій прапрадід варив пиво, то ймовірність, що твій організм нормально переносить хмільне — трохи вища. Але це вже тонкощі біології.

Якщо ваше прізвище має в собі "пивну" нотку — це не привід для сорому. Це слід історії, відбиток минулого, частина культури. Наші предки жили у світі, де алкоголь був не табу, а частиною свят, ритуалів і навіть економіки. І пам’ятати про це — означає розуміти своє коріння глибше.

Джерело: 5692.com.ua

14 травня в Люксембурзі сталося те, чого українці чекали ще з 2014 року — Рада Європи підтримала створення Спеціального трибуналу, який дозволить притягнути до відповідальності керівництво Росії.

Це рішення — не черговий намір, яких ми вже чули десятки. Це вже офіційний, ухвалений документ. Марія Мезенцева, яка очолює українську делегацію в ПАРЄ, підтвердила: трибуналу — бути.

А починалося все зі Львова

Цікаво, що буквально за кілька днів до цього, 9 травня, у Львові зібралися міністри закордонних справ країн, які підтримують Україну. Говорили про створення трибуналу, дискутували, узгоджували — і врешті погодилися на ключове: такий орган дійсно потрібен. Не десь там у далекому майбутньому, а зараз.

Після зустрічі одразу почався рух. І вже 14 травня — конкретне рішення. Тобто, не просто гарні слова, а реальний старт. Здається, Європа нарешті усвідомила: зламані життя українців вимагають не лише співчуття, а й дій.

Чому без трибуналу — ніяк

Річ у тім, що Міжнародний кримінальний суд (той самий, що видав ордер на арешт Путіна) не може розглядати справу про злочин агресії. Чому? Бо Росія не підписала Римський статут. А Україна на момент вторгнення ще не мала повного статусу учасника.

Тобто, виходить така собі юридична дірка. Тож цей новий спецтрибунал заповнює прогалину й дозволяє діяти.

І хто ж сяде на лаву підсудних

Цей трибунал створюється не для того, щоб судити якихось там рядових виконавців. Його головна мета — дістатись до самих вершечків. Путін, його радники, ті, хто давав накази і публічно розпалював ненависть до України. Саме вони стануть першими у списку.

Це не про політичні ігри. Це про правду. Про те, щоб світ чітко сказав: агресія — це злочин, і за неї доведеться відповідати.

Цей трибунал — не просто інструмент для покарання. Це ще й знак для мільйонів українців: ми не одні. Нас почули. Світ побачив, хто несе відповідальність за війну, смерть і зруйновані життя.

І хоч до справжнього вироку ще треба пройти довгий шлях, перший крок вже зробили.

Джерело: 5692.com.ua

Свічки — це не просто джерело світла. Це щось більше: атмосферність, затишок, спокій. Але, скажемо чесно, не кожен може дозволити собі палити їх годинами — особливо, коли ціни кусаються, а сама свічка згорає швидше, ніж вечеря остигає. Тож постає цілком практичне питання: як зробити так, щоб вона горіла довше, не втрачаючи ані краси, ані функціональності?

Що зробити, аби свічка не згоріла за перші 20 хвилин

Можливо, ви будете здивовані, але є кілька елементарних речей, які реально змінюють ситуацію. Причому без зайвих витрат.

Заморозка

Так, серйозно — покладіть свічку в морозилку на годинки дві. Матеріал стане щільнішим, охолоне, і процес горіння сповільниться. Перевірено: така свічка горить значно довше, ніж "тепла".

Вкоротіть гніт

Гніт довжиною більше сантиметра — це прямий шлях до швидкого згоряння. Іноді навіть іскри летять, якщо він зависокий. Оптимально залишити близько 5–7 мм.

Перше запалювання — як закладка фундаменту

Починаєте палити нову свічку? Дайте їй гарно розігрітись, щоб верхній шар парафіну розплавився по всій площині. Інакше з часом в центрі утвориться глибока ямка — так званий "тунель", через який гніт просто провалюється і вже не хоче горіти нормально.

Сіль — як "секретна приправа"

"Ось цікавий лайфхак: трішки звичайної солі навколо гніта допоможе парафіну топитися повільніше. Не сипте багато — просто посипте, ніби ви готуєте тост із сіллю (не жарт, таке є!). Це ще один спосіб продовжити життя вашій свічці.

Зливайте розтоплений парафін

Якщо бачите, що всередині вже зібралася "калюжа" розтопленого воску, — обережно злийте його. Не все, але частину точно. Це допоможе полум’ю залишатися стабільним, а не тонути у власній лаві.

Додаткові поради, про які не всі знають

• Не ставте свічку на протяги чи біля вентиляції — вона згорятиме швидше.
• Не паліть свічку довше, ніж 3–4 години підряд. Це теж впливає на ресурс.
• Якщо свічка з ароматом — зберігайте її в герметичному пакеті, щоб не втрачала запах ще до запалення.

До речі, є ще варіант із формою. Свічки, що мають широку основу і не дуже високі, зазвичай горять повільніше. Тонкі — згоряють, як сірники.

Ці, здавалося б, дрібнички — не просто економія свічок. Це повага до речей, до затишку, до свого часу. Адже в дрібницях — і є справжній комфорт. І якщо вже ми запалили вогонь, то хай він горить довше й рівніше. У всіх сенсах.

Джерело: 5692.com.ua

Печінка — продукт на любителя. Хтось її обожнює, бо знає, скільки в ній корисного заліза й вітамінів, а хтось відвертається ще на етапі запаху. Особливо якщо той запах "б’є в ніс" так, що хочеться просто все відставити й забути про рецепт. Але є прості трюки, які допоможуть уникнути цього нюансу й перетворити печінку на справжній делікатес — без жодного стороннього аромату. І що найприємніше — ці поради не потребують витрат, лише трішки терпіння й підручних інгредієнтів.

Як позбутись неприємного запаху з печінки

Чесно кажучи, печінка сама по собі — річ специфічна. Здається, ніби з нею все в порядку, але щойно нагріється на сковорідці — і от тобі: запах, якого навіть кіт з кухні тікає. Але тут все просто: трюк із водою та гірчицею вже давно рятує господинь від таких "ароматичних сюрпризів".

Що робити?

Беремо миску, наливаємо туди літр холодної (!) води — не теплої, не гарячої, саме холодної. Потім додаємо туди столову ложку сухої гірчиці — звичайної, порошкової. Гарненько все це розмішуємо, щоб не було грудочок.

Тепер справа за печінкою. Продукт кидаємо в цей гірчичний розчин і залишаємо на дві години. Так, дві. Не п’ятнадцять хвилин, не пів години — саме стільки часу потрібно, щоб гірчиця "витягнула" з печінки все зайве. А якщо запах особливо сильний (іноді буває з курячою чи яловичою печінкою), можна навіть залишити на три години.

Після цього обов’язково добре промити продукт під проточною водою — не просто злити розчин, а саме промити. І тільки тоді можна братися до смаження чи тушкування.

Альтернатива для м’якшого смаку — молоко

До речі, якщо гірчиця — це більше про запах, то молоко — про ніжність. Ну і запах, звісно, воно теж приглушує.

Тут інша схема: беремо миску й змішуємо в ній воду та молоко у рівних частинах. Наприклад, по склянці того й того. Печінку ріжемо одразу — на шматочки, щоб краще просочилась. Замочуємо їх у суміші на годинку.

Потім усе зливаємо, але — увага — повторюємо процедуру ще раз. Так, це трохи довше, але результат того вартий. Молоко пом’якшує структуру печінки, і вона стає ніжнішою на смак, а не такою "грубуватою", як часто буває після звичайного приготування.

Ще кілька порад, про які мало хто знає

• Лимонна кислота або оцет. Якщо запах справді різкий, можна спробувати замість гірчиці додати у воду трохи лимонного соку або чайну ложку оцту. Це теж допомагає нейтралізувати "аромати".
• Зняття плівки. Часто про це забувають, але плівка на поверхні печінки (особливо у свинячої) теж може давати неприємний запах. Її варто акуратно зняти ножем або просто потягнути пальцями, якщо печінка трохи підмерзла.
• Розморожування правильно. Якщо печінка була заморожена — дайте їй відтанути поступово в холодильнику, а не на батареї чи в мікрохвильовці. При різкому розморожуванні може з’явитись зайва "ароматна нотка", яку потім складніше прибрати.
• Спеції під час приготування. Лавровий лист, трохи кориці чи мускатного горіха — це не жарт. У малій кількості ці спеції можуть зробити смак багатшим, а запах — набагато приємнішим.

Печінка — продукт не тільки смачний, а й корисний, але неправильна підготовка може зіпсувати все враження ще до того, як страва потрапить на стіл. Прості дії, як-от вимочування в гірчиці чи молоці, дозволяють зробити смак м’якшим, а аромат — приємним. Іноді результат залежить не від рецепта, а від підготовки. Від того, як саме ми ставимося до деталей.

Джерело: 5692.com.ua

Чесно кажучи, цього можна було чекати — надто вже довго світ спостерігає за війною в Україні й майже нічого не робить. Водночас нововобраний Папа Римський Лев XIV вирішив закликати всі ворогуючі сторони до перемовин.

Промову він виголосив 14 травня, виступаючи перед представниками 23 східнохристиянських церков. І хоча звучало це як загальний заклик до миру у всіх куточках планети, Україна з Росією були названі прямо. Папа, зокрема, запропонував свою допомогу, аби ворогуючі сторони "подивилися одна одній в очі".

Що пропонує новий Папа

За його словами, Святий Престол не просто спостерігає, а готовий втрутитися як нейтральна сторона — така собі третя сила, яка не за, не проти, а "за мир". Понтифік наголосив, що зброя — не вирішення проблеми, бо вона лише поглиблює прірву між людьми.

Цікаво, що мова йшла не лише про Україну. У переліку конфліктних зон, які згадав Папа, були також Сирія, Ліван, Близький Схід, Тиграй, Ефіопія та Кавказ. Проте саме про війну в Україні говорили з особливим наголосом. Можливо, тому що вона буквально відлунює на весь світ.

У своїй промові Папа сказав майже відчайдушно:

Народ хоче миру, і я кажу лідерам: давайте зустрінемось, давайте говорити, давайте домовлятись.

Прозвучало так, ніби він вже давно втомився від байдужості сильних світу цього. І так, він підкреслив — війна не є чимось, чого неможливо уникнути. Вона не "доля", не "так склалось", а результат конкретних рішень. І ці рішення ще можна змінити.

Можна скептично поставитися до таких заяв — мовляв, що може один понтифік у великій геополітичній грі. Але, з іншого боку, коли релігійний лідер глобального масштабу говорить про необхідність діалогу — це сигнал. Питання лише в тому, чи почують його ті, хто справді має вплив.

Чи вийде з цього щось більше, ніж просто красива промова — побачимо.

Джерело: 5692.com.ua

Кажуть, що жінка після п’ятдесяти вже не "фотогенічна". Що всі поради з позування, стилю та макіяжу — лише для молодих. А старшим — мовляв, вистачить уже зніматися, нічого вам того не треба. І знаєш, що найгірше? Багато хто в це повірив. І самі почали себе ховати — у безликих речах, нейтральних позах і затиснутій усмішці. Але стоп. Це все — просто дурні міфи, які пора відправити в утиль.

Почнемо з найголовнішого: вам можна ВСЕ

Чому молодим усе дозволено — експериментувати, фарбуватись, носити яскраві речі, фотографуватись хоч кожного дня, — а жінці після 50 ніби якось уже й незручно? Наче вона повинна одягнути сукню в квіточку, пов’язати хустинку і розчинитись у тлі?

Та ні ж бо! Кожна жінка має право на стиль, красу і своє місце в кадрі — не десь на задньому плані, а в центрі. І вік тут абсолютно ні до чого.

Як виглядати гарно на фото після 50? Є кілька перевірених трюків

Макіяж: менше — краще

З роками шкіра змінюється, і важливо це враховувати. Товстий шар тоналки — ні, не заховає зморшки. Навпаки, ще більше їх підкреслить. Тому — легке покриття, зволоження перед макіяжем і кремові текстури. І не забувай про рум’яна! Вони повертають обличчю свіжість, ніби ти щойно повернулась з прогулянки на вітрі.

А ще — подивись на свою помаду. Темні кольори, хоч і здаються елегантними, часто старять. А ось ніжні рожеві, коралові чи навіть насичено-червоні — оживляють обличчя і додають настрою.

Кут зйомки має значення

Навіть у двадцятирічних при невдалому ракурсі може "вилізти" подвійне підборіддя. А з віком — це ще актуальніше. Тримай підборіддя трохи піднятим, не фотографуйся знизу. І не тисни щоки руками — це тільки додасть складок. Легка, невимушена поза — і вуаля!

Одяг: не соромся вільного крою

Повір, вільні сукні, жакети, туніки — це не "мішки", а стильні речі, які чудово виглядають на фото. Навіть якщо фігура не "як у дівчинки" — нічого страшного. Летючі тканини, м’який силует, кілька акцентів — і ти виглядаєш впевнено та красиво.

А ось що дійсно краще уникати — це обтягуючі футболки з дивними принтами. Вони рідко кому пасують. Та й фотографіям користі не додають.

Позування: не ховайся, не стидайся

Багато жінок після 50 виглядають на фото ніби попросили: "Та зроби вже той кадр, аби відчепились". Поз безліч, але всі — скуйовджені, без вогника. А все чому? Бо в голові сидить думка: "Я вже не в тому віці для фото".

А ти в тому! І ще як. Просто стань у вільну позу, розслаб плечі, усміхнись. Не треба "моделювати" — будь собою. І тоді кадр вийде не просто гарним — живим.

І… сумка. Так-так

Чомусь дуже часто жінки на фото вчеплюються в свою сумку — так, ніби вона їх рятує. В обох руках, перед собою, як щит. Але ж можна просто кинути її на лавку, перекинути через плече або взяти в одну руку. Повір, навіть ця дрібниця змінить усе.

Фотографія — це про тебе, а не про вік

Не дозволяй цифрам у паспорті керувати твоїм життям. Фото — це спосіб запам’ятати себе, свою мить, свою красу. І ти маєш на це право.

Так що — зволож шкіру, вдягни улюблену сукню, усміхнись, розправ плечі і просто будь собою. Бо твоя краса — не у віці, а у впевненості, що ти маєш повне право сяяти. Навіть у 50. І після.

Джерело: 5692.com.ua