Буває таке після Великодня: стіл ломився від пасок, ковбасок, яєць, а вже за кілька днів частина тих смаколиків — не першої свіжості. Здавалось би, викинути — і справа з кінцем. Але ж не все так просто. Освячене — це не просто їжа. І отут починається найцікавіше: що ж із цим добром робити, аби й совість не муляла, і гріха не взяти.
Їжа, яку освятили, — не для смітника
У церкві кажуть: святе — значить шанобливе. Навіть якщо паска підсохла, а ковбаса вже не надихає — просто кинути у смітник не можна. Зовсім. Це як викинути щось, що благословив сам Бог.
Що ж тоді? Є кілька варіантів. Найпростіше — закопати в землі. Так, як колись наші бабусі робили: під деревом, у квітнику чи на городі. І не лише з поваги, а й на користь — земля приймає, що їй належить, а залишки стають добривом.
Інший спосіб — вода. Проточна, жива, як кажуть у народі. Якщо десь поряд є річка чи струмок — можна обережно відпустити туди. Але знову ж таки, без зайвого галасу й "церемоній". Природно і з розумінням, що це — частина святині.
А ще, як крайній варіант — спалити. Так, серйозно. Але не в дворі багатоповерхівки і не в мангалі. Десь тихо, де нема людей. І попіл — під дерево, у грядку. Земля прийме.
А як бути з речами — свічками, вербою, хрестиками
Вербові гілочки з Вербної неділі? Або букетики з Маковія, що роками стоять у вазі? І з ними теж — не все просто. Якщо вже зів’яли й далі зберігати нема сенсу — теж спалюємо. Не в сміття. Бо вони вже освячені, отже, — особливі.
Щось не спалюється — наприклад, уламок іконки чи маленький хрестик з гіпсу — теж варто закопати. У тому ж дворі, під деревом. Так, щоб не витоптали і не образили.
Свячена вода, якщо стоїть уже другий рік і "втомилась", — її можна вилити під рослини. Це навіть добре — полити щось живе, а не зливати в унітаз.
А якщо вам незручно або нема де це все зробити — несіть до церкви. Там вже знають, як із цим поводитись. Але головне — не ігнорувати. Бо не справа залишати святе, як непотріб.
Не зберігай усе, що освятив — використовуй з розумом
Правда в тому, що часто ми самі створюємо собі цю проблему. Готуємо більше, ніж треба. Несемо до церкви все, що було в холодильнику. А потім не знаємо, куди це подіти.
Тому краще планувати. Готувати стільки, скільки справді з’їсте. Бо потім — або совість мучить, або доводиться шукати клумбу серед міста.
А ще, до речі, ділитися — це завжди гарна ідея. Є сусіди, яким самотньо. Є сім’ї, де грошей обмаль. Освячена їжа — це не лише для себе. Це ще й можливість поділитись добром.
Шкаралупу від яєць можна кинути в компост або під дерева. Паску — підсушити й зробити сухарики. Гілочку верби — посадити. А букет із Трійці — висушити й додати в чай. Так, навіть таке можна.
Святиня — це не форма, це зміст
Не варто накопичувати "святе" лише тому, що воно святе. Якщо річ втратила своє призначення — подбайте про неї по-людськи. Як про щось, що було вам близьке й дороге.
Бо найважливіше — не ритуали, а ставлення. І те, як ми поводимось із цими речами, багато говорить про те, як ми сприймаємо віру загалом.
Тож наступного разу, коли після свята залишиться паска, яка вже не радує око, — згадайте: вона була освячена. І тому заслуговує на трохи більше поваги, ніж просто пакет і смітник.
Джерело: 5692.com.ua