14 травня в бою поблизу населеного пункту Виїмка на Донеччині загинув солдат Ніколаєв Олександр Євгенович.

Від імені всієї громади, Кам’янської міської ради, виконавчого комітету та особисто від себе мер міста висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглого захисника.

Олександр Ніколаєв народився 23 липня 1981 року в Дніпродзержинську. У 1999 році закінчив ПТУ №24. Працював на будівництві мостів по всій території України. У 2023 році став на захист України та її народу. У нього залишилися батьки та брат.

Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!

Панахида відбудеться 21 травня о 10:00 в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ (вул. Сергія Слісаренка, 34). Поховають воїна об 11:00 на Алеї Героів кладовища по вул. Весняній.

Джерело: 5692.com.ua

Обережно, знову шахраї активізувались — цього разу вони вирішили маскуватися під мобільного оператора Vodafone. І ні, це не про звичні смс з підозрілими посиланнями. Цього разу — через Telegram.

Як діють зловмисники

От уявіть: ви спокійно гортаєте повідомлення, аж раптом — з’являється "офіційне" повідомлення, начебто від Vodafone. Там вам чемно повідомляють, що ваш номер ось-ось "деактивують", і просять, нічого не підозрюючи, замінити SIM-картку. Виглядає серйозно, навіть тривожно. Але ось що важливо — це повна нісенітниця.

У Центрі протидії дезінформації при РНБО вже підтвердили: це класичне шахрайство. І, чесно кажучи, не надто витончене. В компанії Vodafone одразу ж дали офіційну відповідь: мовляв, через месенджери вони вам нічого не надсилають. Усі важливі речі — тільки через перевірені канали: офіційний сайт, застосунок My Vodafone або короткий номер 111. Тобто, якщо ви бачите щось схоже в Telegram — сміливо ігноруйте.

До речі, подібні схеми — не новинка. Шахраї люблять грати на темах, пов’язаних із банками, мобільними операторами, послугами доставки. Все, де можна налякати, збити з пантелику і змусити людину зробити щось бездумно — підходить.

А тепер головне:

• Не переходьте за підозрілими посиланнями.
• Не відповідайте на такі повідомлення.
• І точно не робіть ніяких дій із SIM-карткою, поки не перевірите інформацію з надійного джерела.

Якщо чесно, в наш час краще десять разів перевірити, ніж потім бігати з відновленням номера чи боротися з витоком особистих даних.

Будьте уважні й не давайте себе обдурити.

Джерело: 5692.com.ua

З першого погляду може здатися, що натяжна стеля — це така собі проста декорація, яка не вимагає особливого догляду. Встановив, помилувався і забув. Але це лише до того моменту, поки сонце не підсвітить пляму від мушки або пил не оселиться на поверхні тонким сірим серпанком. Особливо це стосується глянцевих покриттів — вони, як дзеркало, відображають кожну дрібницю.

І от тоді починаються запитання: чим мити, як не зіпсувати, чи не злізе плівка від вологи? І головне — як зробити це акуратно, не перетворивши миття стелі на екстремальний спорт?

Засоби: чого не можна і що можна

От тут треба трохи зупинитись і подумати. Натяжна стеля — не плитка у ванній. Це делікатне покриття, яке не витримує грубого поводження. Усі "сильні" засоби — на кшталт хлорки, спирту, агресивної хімії чи кислот — однозначно викреслюємо.

Що підійде:

• рідкий мийний засіб для вікон або дзеркал (бажано без спирту),
• м’який розчин звичайного господарського мила,
• спеціальні спреї для натяжних стель (такі є, хоч і рідко в магазинах, але на маркетплейсах трапляються).

Головне — ніяких абразивів! Навіть якщо "ну трошечки потерти", ризикуєте залишити слід, який потім буде видно під будь-яким кутом.

Про інструменти: швабра — не варіант

Знаєте це бажання взяти телескопічну швабру, намочити її і одним махом пройти всю стелю? Забудьте. Один необережний рух — і полотно може провиснути або навіть порватися. Глянцеві поверхні не прощають різких дотиків.

Що краще використовувати:

• м’яку губку або ганчірку (ідеально — мікрофібру),
• драбинку або стійку опору, щоб дістати руками до поверхні,
• легкі кругові рухи без тиску.

Добре працює метод "волога рука + суха рука". Спочатку пройшлись вологою серветкою, а потім одразу — сухою. Так менше шансів, що залишаться розводи.

Плями, мухи і пил: що робити з типовими забрудненнями

Пил — це класика. Його видно вже через кілька тижнів після встановлення стелі, особливо, якщо вдома часто відкриваєте вікна або поруч дорога. Просто протріть вологою мікрофіброю без мила — цього вистачить.

А от сліди від мух — це складніше. Вони залишають жирні плями з темним обідком. Тут стане в пригоді легкий мильний розчин. Але не поспішайте терти! Просто прикладіть вологу ганчірку до плями, дайте "відкиснути", а потім легенько витріть. І ще раз — сухою серветкою, щоб не лишилось слідів.

Як часто треба мити стелю

Насправді все залежить від умов. Якщо кухня — раз на 2–3 місяці. У спальні чи вітальні — раз на пів року або й рідше. У ванній кімнаті — частіше, через вологу. Але головне — не чекати, поки стеля стане сірою, бо тоді доведеться мити двічі.

Додаткові поради, які зекономлять нерви

• Якщо у вас вдома курять — на глянці з’являється жовтий наліт, який потім відмити майже нереально.
• Не використовуйте кругові рухи з натиском — це може "порушити" глянець.
• Ніколи не пробуйте прибрати пляму пальцем чи нігтем — залишаться мікроподряпини.
• У спеку краще не мити — плівка може трохи розм’якшитись, а тоді ще легше її пошкодити.
• До речі, з часом поверхня все одно трохи втрачає блиск — це нормально. Важливо, щоб вона залишалась чистою й охайною.

Цікаво знати: чи бувають стелі, які мити не треба

Є, і це не жарт. Матова натяжна стеля, особливо світла, набагато менш "примхлива". На ній не видно кожної порошинки, та й плями тримаються гірше. Тому, якщо тільки плануєте ремонт — можливо, варто подумати не лише про дизайн, а й про зручність у догляді.

Мити натяжну стелю — це не те ж саме, що витерти підлогу чи протерти шафу. Тут треба акуратність, терпіння і трохи знань. Не поспішайте, не експериментуйте з засобами і не довіряйте "бабусиним методам", бо один невдалий рух — і вся краса може зіпсуватись. А потім — ремонт, нерви, гроші. Тож краще вже зараз витратити трохи часу, ніж потім усе переробляти.

Джерело: 5692.com.ua

На Харківщині військова контррозвідка Служби безпеки України затримала неповнолітнього агента, який передавав російським спецслужбам дані про розташування українських військ у Харківській та Дніпропетровській областях. Про це повідомила пресслужба СБУ.

Фігурантом справи виявився 17-річний житель міста Лозова. За інформацією слідства, юнака завербували росіяни через Telegram, пообіцявши швидкий і легкий заробіток. У межах завдання він подорожував рейсовими автобусами між східними областями та знімав на телефон військові об'єкти.

Зокрема, під час однієї з таких поїздок він зафіксував на відео колону української техніки, яка прямувала на передову. Для прикриття своєї діяльності підозрюваний використовував вигадану легенду — нібито шукав найближче відділення пошти. Повернувшись додому, він узагальнював зібрані матеріали та надсилав звіти своєму російському куратору.

У СБУ зазначають, що отриману інформацію ворог планував використати для підготовки нових ракетних ударів по об’єктах у регіоні.

Контррозвідники затримали підозрюваного за місцем проживання. Під час обшуку у нього вилучили мобільний телефон із доказами співпраці з ворогом. Йому вже повідомили про підозру. Наразі хлопець перебуває під вартою. За інкримінованою статтею йому загрожує до 12 років позбавлення волі.

Джерело: 5692.com.ua

Іноді ми навіть не помічаємо, як чужі думки починають звучати в нашій голові гучніше за власні. Особливо коли опиняємося в натовпі — фізичному чи інформаційному. Здається, наче всі вже вирішили, як правильно, і твоя особиста думка — це якась "помилка системи". Але чому так відбувається? І як вистояти, коли довкола — тиск, очікування і готові шаблони поведінки? Психологія натовпу — не просто термін із підручників. Це реальність, у якій ми живемо щодня.

Звідки береться сила натовпу і чому ми іноді втрачаємо себе

Можна сидіти вдома з філіжанкою кави, почуватися розумною, стійкою людиною — і раптом, опинившись серед юрби на вулиці або просто прокрутивши стрічку новин, починаєш ловити себе на думці: "А може, вони мають рацію?". Це і є вплив натовпу — явище, яке вивчає цілий науковий напрям, і не дарма.

У натовпі ми діємо інакше. Зникає критичність, слабшає здатність мислити логічно. Мозок, немов ставши на автопілот, починає повторювати за іншими — у словах, у діях, у рішеннях. Проблема? Безумовно. Бо в такій ситуації легко зробити щось, про що пізніше шкодуєш. Але що важливіше — така поведінка непомітно стає нормою. І тоді вже не важливо, де саме ти знаходишся: на мітингу, у чаті знайомих чи просто слухаєш "думку більшості" за обідом.

Мати свої переконання — не розкіш, а необхідність

Якщо в голові немає чітких уявлень про те, що для тебе важливо, то інші швидко "запишуть" у твої думки свої цінності. А ти і не помітиш, коли це станеться. Саме тому власна система принципів — це як внутрішній компас. Вона не дасть тобі розвернутися на 180 градусів тільки тому, що хтось голосніше кричить.

Люди, в яких є "хребет" — тобто тверді орієнтири в житті — не надто зручні для маніпуляцій. І це прекрасно. Бо тоді не доведеться кожного разу пояснювати, чому ти проти чи за щось. Це стає зрозумілим із твоїх вчинків. А коли інші бачать, що на тебе не так просто натиснути — вони швидко втрачають інтерес до спроб тиску.

Бути зручним для всіх — короткий шлях до втрати себе

Дуже часто ми плутаємо ввічливість із бажанням усім догодити. Але тут є тонка межа: прагнення подобатися кожному закінчується тим, що ти вже не знаєш, хто ти є. Особливо це небезпечно для дітей і підлітків, у яких ще тільки формується уявлення про себе.

Якщо людина постійно живе під чужим контролем — вона не має часу запитати себе: "А чого я хочу?". Тому не дивно, що з роками зростає тривожність, апатія і відчуття, ніби ти просто виконуєш завдання від інших. Життя, як графік завдань — без пауз на себе. І натовп дуже швидко це відчуває. Він тисне саме на слабке місце: потребу в схваленні.

Емоції не під контролем? Це те, чим користується маса

Здається, що злість чи страх — це особисте. Але не зовсім. У натовпі емоції — це паливо. Психіка, яка не встигає обробити все, що відбувається, піддається спалаху. Люди кричать, штовхаються, бояться — і ти вже не встигаєш відсторонитися. Тобі передається ця паніка.

Контролювати емоції — не означає їх пригнічувати. Це радше про здатність зупинитися і чесно відповісти собі: "Що я зараз відчуваю? І чому?" А ще — дозволити собі пережити це почуття, але не зірватися. Бо якщо ти керуєш емоцією, а не вона тобою — ти вже на крок попереду натовпу.

Мовчання — теж позиція. Іноді дуже мудра

Є такі моменти, коли тебе провокують: словом, жестом, натяком. І здається, що треба одразу відповісти. Але ні. Мовчання — це не поразка, а свідомий вибір. Особливо коли бачиш, що сварка — це чужий сценарій, у якому тобі відвели роль "емоційної мішені".

Тут важливо не переплутати: іноді дійсно треба виступити, сказати, заявити про себе. Але в багатьох ситуаціях вигідніше просто зберегти енергію. Бо кожен конфлікт — це витрата сил. А вміння уникнути зайвої сварки — теж ознака сили. Просто іншої, більш тихої, але глибшої.

Довіра до себе — щит проти маніпуляцій

Коли ти сам не знаєш, чого хочеш — інші дуже швидко "пояснять", що тобі потрібно. І тут ти або йдеш на повідку, або починаєш сумніватися в усьому. А суспільство, скажімо чесно, — не завжди доброзичливе. Воно бачить невпевненість, і часто цим користується.

Тому навіть якщо ти не на 100% впевнений — тримай курс. Довіряй своєму рішенню, доки сам не побачиш, що треба змінити напрям. Бо міняти думку через кожен чужий аргумент — це як плисти човном у шторм без керма. І так, без фанатизму. Гнучкість — це добре. Але не тоді, коли тебе просто кидає хвилями чужих думок.

У світі, де щодня щось кричить, вимагає, нав’язує, найважче — це зберегти тишу всередині себе. Там, де чутно власний голос. Бо саме він — єдина орієнтира, яка не зрадить, навіть коли довкола — суцільний натовп.

Джерело: 5692.com.ua