Ще задовго до появи християнства люди в різних куточках Півночі тримали в домі чи біля входу гілки хвойних дерев. Для скандинавів і кельтів це був радше захисний знак, ніж прикраса – щось на кшталт натурального оберега. Вони вірили, що вічнозелені рослини, які не втрачають свого кольору, здатні "жити" навіть узимку, коли все навколо засинає.
Такі гілки символізували витривалість і відродження. Десь на рівні інтуїції люди думали: якщо дерево сильне, то й дім під його охороною буде таким самим. Не сказати, що це був прямий аналог сучасної ялинки, але загальна ідея рухалася саме в цьому напрямку.
Перші кроки до святкової ялинки
Вважається, що справжній початок традиції ставити ціле дерево, та ще й прикрашене, заклали в XVI столітті німці. Є поширена історія про Мартіна Лютера. Він нібито побачив, як зорі мерехтять між гілками ялин у лісі, і вирішив відтворити цю картину вдома. Він запалив на гілках справжні свічки – сьогодні це звучить майже небезпечно, але колись саме так і було.
Із часом ця практика поширилася по Європі: спочатку серед містян, потім серед шляхти. Ялинка почала набирати нового змісту – від символу природи до частини сімейної традиції.
Ялинка в Україні: шлях від модного тренду до звичної справи
В українських містах перші прикрашені ялинки з’явилися приблизно в XIX столітті. Багато родин, особливо ті, що мали зв’язки з європейською культурою, почали переймати нові звичаї. Для частини людей це було своєрідним "вікном у Європу".
Села ж жили трохи окремим ритмом. Там Різдво трималося на давніших традиціях, і нова мода не відразу прижилася. Але з часом ялинка таки зайняла своє місце в українських домівках.
Дідух – український символ добробуту
Цікаво, що в українців був власний різдвяний символ, набагато давніший за ялинку. Йдеться про дідуха – сніп, найчастіше з пшениці чи жита. Його ставили в хаті на видному місці, бо він символізував не лише достаток, а й зв’язок із родом, із тими, хто відійшов.
Дідух був своєрідною подякою за врожай і одночасно надією на наступний рік. Ставили його урочисто, майже ритуально, і саме він уособлював Родину та добробут.
Співіснування двох традицій
Деякий час ялинка та дідух стояли поруч – буквально й символічно. Одна традиція прийшла ззовні, інша була рідною з дитинства. Згодом міська культура почала домінувати, і дідух потроху відходив на задній план.
Сьогодні його ставлять рідше, але в багатьох українських сім’ях ця давня традиція продовжує жити, ніби м’яким нагадуванням про зв’язок між поколіннями.
Погляд крізь час
Свята змінюються разом із людьми, але кожна традиція тримається на чомусь важливому. І ялинка, і дідух – це не просто прикраси чи атрибути, а частина нашої історії, яку ми, можливо, навіть не помічаємо. У цьому й полягає їхня справжня цінність.
Джерело: 5692.com.ua