У Кам’янському 30-річного місцевого жителя судитимуть за жорстоке побиття, внаслідок якого загинув його знайомий. Трагедія сталася 16 січня цього року в одному з гуртожитків міста. Про це повідомили в ГУ Нацполіції Дніпропетроської області.

До правоохоронців надійшло повідомлення про виявлення тіла чоловіка з ознаками насильницької смерті в одній із кімнат гуртожитку. На місце події прибули слідчі та криміналісти. Провівши оперативні заходи, поліцейським вдалося швидко встановити особу, причетну до злочину.

Виявилося, що напередодні загибелі потерпілий перебував у гостях у свого сусіда. Між чоловіками виникла сварка, яка швидко переросла в агресивну бійку. Господар, не стримавши емоцій, почав жорстоко бити свого знайомого. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень чоловік помер на місці.

Правоохоронці затримали підозрюваного. Слідчі завершили досудове розслідування та скерували обвинувальний акт до суду. Дії фігуранта кваліфікували за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України — умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. За такий злочин закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.

Наразі чоловік перебуває під вартою. Остаточне рішення щодо його долі ухвалить суд.

Джерело: 5692.com.ua

Ну що ж, маємо знову тривожні новини. В Україні знову "сплив" лептоспіроз — не просто неприємна, а й смертельно небезпечна хвороба. І цього разу вже є підтверджені випадки у двох областях.

Трохи фактів

3 людини підхопили інфекцію на Львівщині,ще один випадок зафіксували на Полтавщині.

Це вже четвертий раз цього року, коли в медичні установи потрапляють люди з лептоспірозом. Дані про це оприлюднив Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб.

Що це взагалі за хвороба

Лептоспіроз — гостра інфекція, яку передають здебільшого гризуни. Тобто звичайнісінькі миші чи пацюки можуть стати причиною того, що у людини почнуться серйозні проблеми зі здоров’ям. У буквальному сенсі. Бо ця інфекція здатна вразити капіляри, нирки, печінку й навіть м’язи.

Складність у тому, що:

• приблизно у 70% госпіталізованих хвороба проходить важко;
• летальність при цьому сягає 20%.

Тобто, умовно кажучи, кожен п’ятий випадок може закінчитись смертю. І це не жарти.

Як передається

Ось тут треба бути особливо уважним. Заразитися лептоспірозом можна кількома шляхами:

• через укус гризуна (і це не обов’язково велика рана, може бути й маленька подряпина);
• через порізи або тріщинки на шкірі;
• через слизові оболонки;
• разом із зараженою водою, їжею;
• через контакт з інфікованими тваринами (так, навіть домашні улюбленці можуть бути носіями).

Тому якщо маєте справу з тваринами чи часто буваєте на природі — обережність не завадить.

Симптоми: на що звернути увагу

Зовні хвороба може починатися, як звичайне нездужання. Але є кілька симптомів, які мають насторожити:

• сильний біль у м’язах (особливо в литках — ніби після марафону, який ви не бігали);
• загальна слабкість;
• підвищена кровоточивість (ясна, носові кровотечі — це не просто так);
• іноді — висока температура, жовтяниця, головний біль.

Коротше, якщо відчуваєте себе не так, як зазвичай, а ще й були на природі чи мали контакт із гризунами — не зволікайте. До лікаря. І чим раніше, тим краще.

Як не заразитися

Правила прості, але важливі:

• Не купайтеся у водоймах, які виглядають сумнівно (знаєте ті ставки, де вода зелена і тхне — от саме туди не треба);
• Зберігайте продукти так, щоб до них не могли дістатися миші або щурі (контейнери, герметичні упаковки — ваше все);
• Овочі й фрукти мийте не абияк, а реально чистою водою;
• Якщо маєте порізи чи садна — краще утримайтеся від купання, особливо в дикій природі;

І, звісно, не ігноруйте погане самопочуття — лептоспіроз лікується, але час має значення.

Джерело: 5692.com.ua

Іноді здається, що було б непогано мати рентген для думок — подивився, і одразу все ясно. Але, чесно кажучи, у житті цілком вистачає уважності до дрібниць, щоб "читати" людину. Не телепатія, звісно, але майже.

Очі — дзеркало інтересу

Погляд багато що видає. Наприклад, на вечірці: якщо комусь цікаво з вами, його очі будуть шукати ваші. А якщо людина поглядом ніби "плаває" — то, скоріше за все, їй хочеться втекти від нудьги. Особливо під час розмови. У таких випадках краще змінити тему або співрозмовника.

Коли людині незручно поруч

Є кілька таких "дзвіночків", які говорять самі за себе:

• руки схрещені — ніби на замку;
• постійно крутиться або змінює позу;
• виглядає скутою, напруженою.

Це не просто так. Якщо бачите ці сигнали, не тисніть. Можливо, зараз не найкращий момент для розмови. Просто дайте простір.

Обличчя — мовчазний оповідач

Є таке поняття, як мікровираження. Це ті емоції, які виринають на обличчі на мить, навіть якщо людина намагається все приховати. Наприклад, хтось посміхається, а очі — порожні. Це може означати, що він щось приховує. І не обов’язково щось погане, але — нещире точно.

Горло — ще один індикатор

Цікаво, але якщо людина починає частіше ковтати слину, особливо важко — це майже завжди нерви. Можливо, вона переживає, що скаже щось не те, або взагалі не хоче говорити. Так буває, коли хтось змушений брехати чи мовчати про щось важливе.

Нервові ноги — сигнал знизу

Ви, мабуть, теж бачили це: сидить людина, а нога підстрибом тремтить. Це не просто звичка — це ознака дискомфорту. Або напруження. Або навіть злість. І якщо це з’являється під час розмови з вами — можливо, варто переосмислити, що саме ви щойно сказали.

Як дихає — так і відчуває

Глибоке, важке дихання, яке переходить із живота в груди — часто знак гніву або сильного емоційного напруження. Буває так, що співрозмовник нічого не каже, а вже вся енергія навколо нього наче "стрибає" — це той самий момент.

Куди дивляться ноги — туди й душа

Звучить дивно, але стопи не брешуть. Якщо під час розмови людина звернена до вас корпусом, а ноги — вбік або до виходу, то їй, м’яко кажучи, пора йти. Або хоча б дуже хочеться. Це ще один безмовний жест — тіло підказує, навіть коли язик мовчить.

Найпотужніший спосіб — обличчя

Серед усіх цих підказок, найціннішим можна назвати саме обличчя. Воно не вміє брехати повністю. Якщо уважно спостерігати за дрібними емоціями — на секунду піднята брова, стиснуті губи, різка міміка — можна зрозуміти більше, ніж з годинної розмови. Це як розкрити чужу історію без жодного слова.

Ми часто сприймаємо слова як головний інструмент спілкування, забуваючи, що тіло говорить не менш голосно. Мікрожести, дихання, положення стоп — усе це частини великої мозаїки під назвою "людська поведінка". Навчитися її читати — означає краще розуміти світ навколо. Це не про контроль чи маніпуляції, а про уважність і повагу. Іноді варто просто дивитися трохи уважніше. Без осуду. Без поспіху. І тоді — мовчання розповість більше, ніж сотні слів.

Джерело: 5692.com.ua

У Дніпропетровській області понад дві сотні родин військовослужбовців отримали житло. Якщо говорити точніше — у 2025 році 284 захисникам України та їхнім рідим вручили ключі від нових квартир. Про це розповів очільник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак.

Що відомо про програму

Це ті, хто був змушений покинути свої міста через війну. Хтось залишився без дому зовсім, хтось — повернувся з фронту з пораненнями і тепер має інвалідність. А дехто отримав ключі до оселі замість своїх полеглих близьких. Гірко, але водночас дуже справедливо, що держава не забуває.

А тепер трохи про саму програму. Може, хтось чув — вона називається “Політика героїв”. Запустили її в межах ширшого плану — “Плану стійкості”, який минулого року анонсував Володимир Зеленський. І, чесно кажучи, звучить не просто як програма — а як спроба подякувати.

До речі, у 2024 році на цю справу Дніпропетровщина виділила чималу суму — 1,2 мільярда гривень. За ці гроші планують забезпечити житлом ще 570 людей. Тобто — рух іде, і не на словах.

Якщо дивитися ширше, то це не просто цифри. Це — історії конкретних людей, які тепер мають дах над головою.

Джерело: 5692.com.ua

Багато хто, тільки-но задумавшись про собаку, відразу уявляє щось типу лабрадора, хаскі чи французького бульдога. Мовляв, породистий — це статусно, гарно, "як у кіно". Але ветеринарка Ганна Форман нагадує: краса — не гарантія здоров’я. Чистокровні собаки, на жаль, мають тенденцію до спадкових хвороб. І тут уже не до фотосесій — суми в рахунках за лікування можуть серйозно здивувати.

Витрати — це не тільки корм і повідець

Купити собаку — це ще пів справи. Основна гра починається потім: корм, щеплення, ветеринар, лікування, амуніція, гігієна, грумінг… Список можна продовжувати, але суть одна — навіть без надзвичайних ситуацій витрати будуть стабільні. А якщо ще й пес породи з "букетом" генетики — приготуйтесь до додаткових нулів у чеках.

Час — другий ключ до собачого щастя

Взяти собаку і залишити її саму вдома на цілий день — це як купити вазон і не поливати. Звучить жорстко, але по-іншому не скажеш. Пес — це істота, яка звикла до зграї, до присутності. Якщо ви працюєте по 10 годин і живете самі, можливо, варто подумати ще раз. Бо собакам не варто бути самим довше, ніж 4 години. А хто в сучасному світі має таку розкіш — бути вдома постійно?

Ізоляція псує не лише людей

Собаки — як діти. Їм потрібна увага, розваги, спілкування. Якщо вони сидять самі, без руху, без контакту, з часом починають ламатися емоційно. Тривожність, деструктивна поведінка, навіть депресія — усе це може бути. І тут уже ні дорогий корм, ні суперповідець не допоможуть. Якщо ваш улюбленець привик бути поряд, а потім раптом лишається сам, його світ буквально валиться.

Породистість як пастка

Здається, що порода — це плюс. Але часто це як красивий фасад із проблемами всередині. Чистокровні собаки виводилися для конкретних цілей, часто через інбридинг. А це — прямий шлях до вроджених хвороб. Дисплазія, алергії, проблеми з серцем… І це не винятки, а скоріше правило. Просто не всі про це говорять відкрито.

А якщо просто підібрати песика

До речі, серед безпородних собак (так званих "дворняг") теж є неймовірні улюбленці. Часто вони міцніші, витриваліші і менше хворіють. Зрозуміло, що це не завжди так, але тенденція є. Та й, чесно кажучи, дати дім песику з притулку — це такий особливий кайф, що не зрівняється ні з яким сертифікатом родоводу.

А що з характером

Породисті собаки — це ще й певний набір інстинктів. Хаскі — тягне, бультер'єр — бореться, лабрадор — постійно щось гризе. І не тому, що "не вихований", а тому що він такий за природою. Якщо вибираєте собаку тільки за зовнішністю, потім можете отримати вдома не друга, а маленький ураган. Не всі власники готові з цим справлятись.

То кого ж тоді заводити

Питання не в тому, яка порода. А в тому, чи готові ви до собаки. Час, гроші, терпіння, простір — усе має значення. Іноді найкращий собака — це той, хто не має породи, але має вдячне серце і вірні очі. Форман просто каже: добре подумайте. Бо собака — це не м'яка іграшка, яку можна відкласти на поличку.

Ніхто не каже, що всі породисті собаки хворі, а всі безпородні — здорові. Але загальні ризики — різні. І вибір повинен бути не з емоцій, а зі знанням справи. Бо відповідальність — це не лише купити щось гарне, а зробити так, щоб це гарне не страждало.

Джерело: 5692.com.ua

У Дніпрі поліція викрила організовану злочинну групу, яка причетна до розкрадання майже 7,5 мільйонів гривень бюджетних коштів, виділених на облаштування дитячих майданчиків. До складу цієї ОЗГ входили депутат Дніпровської міської ради, директор та заступник директора комунального підприємства, а також представники компанії-підрядника. Про це повідомили в Нацполіції області.

За даними слідства, зловмисники вдавалися до махінацій із документацією. В актах виконаних робіт вони навмисно вказували фіктивні відомості щодо обсягів будівельних робіт і завищену вартість використаних матеріалів. Після цього самі ж і підписували ці документи, створюючи ілюзію законності.

На основі таких підроблених звітів компанія-підрядник отримувала повне фінансування з міського бюджету. Різницю між реально витраченими коштами та сумою, зазначеною в актах, зловмисники ділили між собою. Таким чином, загальна сума завданих збитків бюджету сягнула близько 7,5 мільйонів гривень.

Наразі всіх підозрюваних затримали. Суд обрав для них запобіжний захід — тримання під вартою з правом внесення застави. Загальна сума застави становить майже 30 мільйонів гривень.

За вчинене зловмисникам загрожує до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Джерело: 5692.com.ua

Кажуть, очі — дзеркало душі. А брови? Це, мабуть, рама до того дзеркала. Від них залежить дуже багато: чи будете ви виглядати свіжо, чи навпаки — втомлено. З цієї причини косметичних засобів для брів — хоч греблю гати. Але як розібратися, що саме вам підійде?

Пудра: ефект "ненамальованих" брів

Для тих, хто не хоче, щоб їхні брови "кричали" на весь світ: "Привіт, я тут!". Пудра для брів — як тінь, тільки ще легша. Вона ніби делікатно заповнює простір між волосками. Не блищить, не тече, просто… є. Особливо добре заходить у дні, коли хочеться мінімум макіяжу. Хіба що в дощ чи спеку варто бути обережнішими — може трохи стертись.

Олівець: стара добра класика

Олівець — це як той улюблений светр: простий, але виручає завжди. Якщо ваші брови мають прогалини чи хочеться трохи підправити форму — саме він. Але важливо пам’ятати: не тисніть занадто сильно. Тоненькі штрихи, ніби малюєте волосинку за волосинкою. Інакше буде відчуття, що брови просто намалювали фломастером.

Лайнер або маркер: коли хочеться точності

Ці засоби з’явилися тоді, коли всі раптом захотіли брови "волосок до волоска". У лайнера тоненький носик, яким легко імітувати справжнє зростання брів. І, до речі, стійкість у них така, що навіть після дощу ви все ще з бровами. Але тут важлива акуратність — краще потроху, ніж одразу намалювати "тіні на стіні".

Туш: для тих, хто не хоче заморочуватись

Чесно кажучи, туш для брів — це знахідка для ледачих (у хорошому сенсі). Взяли, провели кілька разів по бровах — і вуаля, вже ніби як нафарбована. І не треба малювати, думати про симетрію чи форму. Щоправда, туш більше для тих, у кого свої брови густі — тоді ефект буде просто "вау".

Помада: для драматичного ефекту

Це вже зовсім інша історія. Помада — щільна, насичена, тримається, хоч грім і блискавка. Але з нею легко переборщити: одна зайва лінія — і замість "вау" отримаєте щось на кшталт театрального гриму. Добре для вечора чи фотосесії, але вдень краще розтушовувати і не перебільшувати.

Тінт: фарбує не лише волоски

Якщо вас дратують світлі ділянки між бровами або хочеться зробити форму чіткішою — тінт саме те. Він схожий на фарбу, яка тримається добу і більше. І вода, і сніг, і навіть сонце — все дарма. Але наносити треба акуратно, бо потім не так легко буде щось змінити. Ідеально для тих, хто не хоче щодня морочитися з макіяжем.

Мило: не фарбує, але тримає

Мило для брів — це не жарт. Це прям засіб, який фіксує волоски в потрібному напрямку. Особливо класно виглядає, якщо ви любите зачісувати брови вгору. Отой ефект "легкої недбалості" — саме воно. Тільки врахуйте: при першому ж вмиванні вся краса зникне, тому не забувайте поновлювати.

Віск: для дисципліни

Це для тих, хто хоче, щоб усе трималося, як бетон. Віск закріплює не тільки волоски, а й колір — якщо ви, наприклад, спочатку нанесли тіні чи помаду. Тут важливо: після нанесення одразу сформуйте брови, як треба, бо потім нічого вже не зміните. Як зацементували — так і буде.

Як вибрати? Все залежить від вашого стилю, звичок і того, скільки часу ви готові приділяти макіяжу вранці. Якщо у вас 2 хвилини — туш або тінт. Якщо 15 — можна гратись з помадою чи лайнером. Ну і не забувайте: ідеальні брови — це не завжди симетрія, а те, що пасує саме вам.

Джерело: 5692.com.ua

Останніми днями в інтернеті почали ширитися доволі тривожні чутки. Мовляв, податкова почала полювання на всіх, хто щось продає в інтернеті: на OLX, Prom.ua, у соцмережах… Навіть якщо просто намагаєтесь продати стару куртку чи дитячий велосипед, мовляв, уже чекайте перевірку й штраф. Ну що сказати — звучить як сценарій з якогось економічного трилера. Але, на щастя, все це виявилося перебільшенням.

Що кажуть у податковій

У Державній податковій службі офіційно заявили: ніхто не штрафує людей за те, що вони продають свої особисті речі онлайн. Такі повідомлення — просто фейк, який активно розкрутили в деяких медіа.

Цитата з їхнього повідомлення чітка: продаж особистих речей не є підставою для жодної відповідальності — ані фінансової, ані адміністративної. Тобто, якщо ви просто вирішили продати стару праску, яку вже десять років не вмикали, — можете видихнути.

А от якщо ви торгуєте постійно й асортимент у вас, скажімо так, не дуже різноманітний — наприклад, кожен тиждень нові партії взуття або техніки — тоді вже інша справа. Тут можуть виникнути підозри, що це вже не просто "розпродаж непотрібного", а реальний бізнес. І от для таких випадків податкова справді пильнує.

До речі, контролювати онлайн-продажі почали не тому, що хтось захотів "кошмарити" людей, а щоб упередити ухилення від податків з боку тих, хто займається підприємництвом, але працює в тіні.

І ще один важливий нюанс. Уся ця історія з "автоматичним відстеженням переказів" із 1 березня — теж перебільшення. Податкова не моніторить кожну копійку, яку вам хтось скинув на картку за стару книжку чи мобільний телефон. Це технічно і юридично не так просто, як може здаватися.

Тож, якщо ви просто час від часу продаєте щось зайве — не хвилюйтесь. Це не бізнес, це звичайне життя.

А от тим, хто справді веде торгівлю системно, варто все ж задуматись: можливо, час вийти з тіні, зареєструватися офіційно, працювати через РРО/ПРРО і спати спокійно. Бо податкова, хоч і не слідкує за всіма підряд, але теж не дрімає.

Джерело: 5692.com.ua

Майже кожна мама хоч раз відчувала незручність, коли її дитина на дитячому майданчику відчайдушно хапає лопатку, кричить “моє!” і ховає її за спину, ніби це скарб зі скрині піратів. Така поведінка — це не обов’язково про погані манери чи неправильне виховання. У дітей є свої причини не ділитися, і вони далеко не завжди свідомі.

Як формується відчуття "свого" у дитини

У малюків до 1,5-2 років ще немає чіткого розуміння, що щось може бути !"не моє". Вони сприймають світ як продовження себе — лялька, ложка, мама, телефон — усе це "моє, бо біля мене". Десь у 2 роки з’являється чарівне слово "моє!" — і це, до речі, добрий знак. Це означає, що дитина нарешті починає відокремлювати себе від світу, формує межі особистого простору.

Чому "ні" — це важливо

Десь ближче до трьох років дитина вперше сміливо заявляє: "ні". І хоча це "ні" часто дратує дорослих, воно важливе — саме так малюк вчиться відстоювати себе. Якщо йому постійно нав’язують ідею, що треба все віддавати, не пояснюючи чому, він може вирости людиною, яка не знає, де її межі.

А от після трьох — починається командна гра

Приблизно з 3-4 років діти відкривають для себе магію спільної гри. З’являються перші "ми": ми будуємо, ми катаємось, ми друзі. Тут важливо підтримати дитину, показати, що ділитися — це не "втратити", а "розділити радість". Наприклад, збудувати разом вежу з кубиків — часто набагато крутіше, ніж грати на самоті.

Жадібність після 5 років — дзвіночок

Якщо у віці 5-7 років дитина все ще категорично не хоче ділитися, це може свідчити про внутрішній дискомфорт. Причини бувають різні — і не завжди очевидні з першого погляду.

Ось кілька найпоширеніших варіантів:

• дитині не вистачає любові або уваги;
• вона живе з одним із батьків і прив’язується до речей, як до символів зв’язку з іншим;
• ревнує до молодшого брата чи сестри, які отримують більше ласки;
• росте в бідності, де кожна іграшка — на вагу золота;
• сором’язлива і боїться втратити щось своє;
• бачить надмірну ощадливість дорослих і наслідує її.

Що з цим робити: поради без тиску і драми

Без докорів і ярликів

Образи на кшталт "ти жаднюга" можуть врізатися в пам’ять надовго. Натомість краще проаналізуйте: може, ви самі надто тримаєтесь за речі? Як у вас в родині з поділом і щедрістю?

Не плутайте індивідуальність із скупістю

Якщо малюк не хоче дати ляльку, яку сам щойно склеював після поломки — це не жадібність. Це самозахист. Важливо не змушувати, а пояснити. І дати вибір.

Подавайте приклад

Коли ви самі допомагаєте іншим — годуєте безпритульних тварин, дістаєте зайву іграшку для сусідського хлопчика чи навіть просто ділитеся пиріжком з дитиною — вона це бачить і вчиться не з підручника, а з життя.

Готуйте до "соціальних ситуацій" заздалегідь

Перед виходом на вулицю скажіть: "Сьогодні можуть бути дітки, хочеш взяти щось, чим не шкода поділитися?". Це не тиск, а нормальна підготовка.

Підтримуйте її добрі вчинки

Не потрібно розсипатися в оплесках, але навіть просте "Мені приємно, що ти поділився" працює краще, ніж десять "фу, який ти негарний".

Ще один важливий момент: не варто соромити дитину публічно

Фрази на кшталт "всі зараз подумають, що ти жаднюга" — це удар по самооцінці. Дитина має навчитись думати не про те, хто що скаже, а про те, як бути чесною із собою. Бо коли вона вміє слухати себе, тоді й ділиться щиро, а не "бо треба".

Дитяча жадібність — це не вада характеру, а симптом. І часто — не дитячої проблеми, а дорослого середовища. Коли дитина відмовляється ділитися, вона не завжди проявляє егоїзм — іноді це її спосіб зберегти межі, захистити себе або хоча б щось контролювати у світі, де вона мало що вирішує.

Джерело: 5692.com.ua

Є така прикмета: якщо залишити ніж на столі вночі, то можна накликати на себе біду. Бабусі казали, що це може призвести до сварок, хвороб або навіть впустити в оселю нечисту силу. А ви задумувалися, звідки взялася ця традиція та чи є в ній хоч крапля здорового глузду?

Забобони та містичні вірування

У давнину люди вірили, що ніч – це час, коли прокидаються духи та темні сили. А ніж – це не просто предмет, а своєрідний магічний інструмент, що володіє особливою енергетикою. Вважалося, що вночі він може "ожити" й наробити лиха: привернути сварки між домочадцями, відрізати від будинку добробут або навіть стати інструментом для нечистої сили.

Особливо забобонні люди уникали залишати ножі на столі, якщо в родині була вагітна жінка або мала дитина. Боялися, що це може вплинути на їхнє здоров'я або стати причиною невдач у майбутньому.

"Ріже" удачу і благополуччя

Ще одна цікава прикмета: якщо гострий предмет лишається на столі після заходу сонця, то він ніби «розрізає» енергетику дому, позбавляючи його захисту. Кажуть, що після цього в сім’ї можуть початися сварки, непорозуміння або навіть фінансові труднощі.

Практичні причини

Якщо забобони здаються вам безглуздими, то є й цілком раціональні пояснення, чому ніж варто прибирати після вечері:

• Безпека. Вночі, прокинувшись попити води, можна випадково зачепити ніж і поранитися. Особливо це небезпечно для дітей.
• Порядок на кухні. Навряд чи вам сподобається знаходити залишки їжі на ножі зранку.
• Збереження ножів. Гарні ножі мають служити довго, а якщо вони лежать без догляду, то можуть затупитися або заіржавіти.

Як правильно зберігати ножі

Щоб не накликати біду (або хоча б не наробити безладу), ось кілька корисних порад:

• Завжди мийте ніж після використання й одразу прибирайте в шухляду або на магнітний тримач.
• Якщо залишаєте ніж на столі, накрийте його серветкою – так робили в деяких традиціях, щоб уникнути "поганих" наслідків.
• Не передавайте ніж з рук у руки – краще покладіть його на стіл, щоб інша людина взяла сама.

Як би ви не ставилися до забобонів, є речі, які мають сенс навіть з точки зору здорового глузду. Ніж, залишений на столі, дійсно може стати джерелом проблем – хоча б у вигляді дрібних порізів і безладу на кухні. Тож краще зайвий раз його прибрати – і в домі буде спокійніше, і на душі якось затишніше.

Джерело: 5692.com.ua