Мер Кам'янського Андрій Білоусов передав ключі від квартири багатодітній родині нашого захисника — Вячеслава Бурховця.
Вячеслав — ветеран війни, захисник України. Був тяжко поранений під Бахмутом, пройшов полон. Подружжя виховує трьох дітей. Тепер у великої родини буде власна оселя.
Це не просто дах над головою, це подяка від усієї нашої громади. Нехай у новому домі завжди буде тепло, затишок і мир. Дякуємо кожному герою, який захищає нашу землю, – написав міський голова.
Джерело: 5692.com.ua
Чи траплялося вам намагатися покласти телефон у кишеню джинсів і… він просто не влазить? Або гаманець — так, щоб не випирав, не випадав і не заважав? Для багатьох жінок це типова ситуація. Бо кишені в жіночому одязі, чесно кажучи, — це як жарти в старих анекдотах: ні смішно, ні зручно. Малесенькі, декоративні, іноді й зовсім фейкові. І от мережа вибухнула обговоренням: чому так і чому досі?
Один цікавий допис запустив цілий ланцюг роздумів: чому в жіночих штанах майже немає повноцінних кишень, на відміну від чоловічих? Дехто навіть провів експерименти — порівнювали кишені "він" і "вона", і результат був, м’яко кажучи, несправедливим. Виявилося, що в чоловічі штани поміститься цілий комплект "виживання в місті" — телефон, ключі, гаманець, навіть якась шоколадка. А жінці? Максимум — дрібні монети й проїзний, і то якщо без чохла.
Якщо копнути глибше, історія кишень — це історія впливу. Десь 400 років тому до чоловічого одягу почали додавати кишені — такі собі приватні "сховки", доступ до яких мав тільки власник. А от жінкам цього "бонусу" не дісталося. Їхні сукні були без карманів, бо так, мовляв, гарніше: рівні силуети, тонка талія, ніяких зайвих об’ємів. Ну а якщо щось треба було носити — будь ласка, тримайте окремо, в руках чи в торбинці.
Але є й інша версія, більш гостра: кишені вважалися засобом самостійності. Мовляв, жінка з карманами може носити із собою не лише хустинку, а й щось серйозніше — гроші, листи, ключі… тобто мати контроль над тим, що носить і куди йде. А це вже, погодьтеся, трохи порушує "звичні правила". І от тобі й результат — мода як інструмент контролю.
Щось почало змінюватися лише в кінці XIX століття. У 1891 році організація з доволі сміливою назвою "The Rational Dress Society" (у перекладі — щось на кшталт "Товариство розумного одягу") почала вшивати кишені у сукні. Потім у 1920-х роках дизайнер Шанель — так-так, та сама — додала кишені в жіночі піджаки. А ще років 50 по тому кишені з’явились і в жіночих джинсах. Але, чесно кажучи, не в тому обсязі, як хотілося б.
Бо навіть зараз у більшості жіночих штанів ті кишеньки — це як жарт. Маленькі, неглибокі, без сенсу. А головне — без функції.
Цікаво, що в коментарях люди діляться власними версіями. Дехто пише, що компаніям просто невигідно робити нормальні кишені. Бо більшість жінок все одно носять сумочки, а якщо дати ще й зручні кишені, то хто ж буде купувати нові аксесуари? Компанії не хочуть змінювати модель, яка вже приносить прибутки. Дизайнерам, які хочуть додати кишені, просто кажуть: "Забудь. Це дорого. Це не окупиться".
Одна жінка розповідала, як на весіллі говорила з дизайнеркою одягу, яка працює у відомому бренді попросила ту зробити більше кишень. На що почула відповідь: "Я завжди додаю їх у проєкти. Але бухгалтерія щоразу просить прибрати. Бо, уяви, економія на парі кишень — це від 60 до 80 тисяч доларів прибутку на рік". Уявляєте?
І от у цьому, здається, й уся сіль. Справа не в дизайні чи красі. А в контролі, у прибутках, у стереотипах. Жінці з сумкою легше нав’язати більше покупок, більше залежностей. А кишеня — це свобода. Маленький шматочок простору, де тільки твоє і для тебе.
Ще одна жінка писала, як відкрила для себе цю різницю буквально випадково: приміряла чоловічі джинси — і була шокована. Рука влізла до половини стегна. А вона звикла до того, що максимум — влізе палець і фішка від супермаркету. І як тут обійтись без сумки?
Отакі вони, ці "простенькі" кишені. Ніби деталь, а насправді — великий символ. Символ того, скільки ще потрібно змінити, щоб речі працювали для зручності, а не лише для продажу. Бо, зрештою, одяг має служити людям, а не лише ринку.
Джерело: 5692.com.ua
23 квітня в одній з лікарень міста Дніпро помер старший сержант Безгінов Сергій Володимирович.
Від імені всієї громади, Кам’янської міської ради, виконавчого комітету та особисто від себе мер міста висловлює глибокі співчуття рідним і близьким померлого захисника.
Сергій Безгінов народився 18 квітня 1976 року в селі Малий Орчик на Харківщині. Упродовж 1994-1996 років проходив строкову військову службу. Тривалий час працював на ДП "Стальзавод ТАС". У березні цього року став на захист України та її народу. У нього залишилися дружина, донька, мати, сестра та брат.
Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!
Панахида відбудеться 3 травня о 13:30 в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ (вул. Сергія Слісаренка, 34). Поховають воїна о 14:30 на кладовищі по вул. Романківській.
Джерело: 5692.com.ua
Батьківство — це не контракт на послуги і не роль у театрі. Це марафон, у якому ваш голос або звучить вагомо, або просто губиться десь між "не забудь шапку" і "вимкни мультики". Та що робити, якщо одного дня ви раптом помітили, що дитина більше не слухає? І не тому, що не чула. А тому, що… вже й не вірить.
Причина такої "втрати авторитету" — не завжди в гаджетах чи впливі оточення. Часто вона сидить тихо у щоденних дрібницях: у словах, які нічого не означають, у вічних компромісах, у наших "ну добре", сказаних з втомою замість впевненості.
Ось чотири звичні помилки, які можуть тихо, але впевнено віддалити дитину від вашого впливу.
Уявіть: ви погрожуєте скасувати похід на день народження, бо діти знову влаштували сварку. Але через годину здаєтеся, бо вам же теж хочеться на свято. Знайоме?
Анна, мама трьох дітей, зізнається:
Я сто разів казала: не підемо — і все. Але потім мені самій шкода. І в результаті — і на свято йдемо, і торт з’їдають. Хто кого переміг?
Проблема: діти дуже швидко вчаться відрізняти слова від справ. Якщо ваші погрози завжди закінчуються поступками — вони просто перестають вас серйозно сприймати.
Рішення: замість імпульсивних реакцій — пауза. Вийдіть з кімнати, видихніть. І вже спокійною головою вирішіть, як діяти. І якщо таки довелося змінити своє рішення, подайте це не як "здали позицію", а як логічну домовленість. Наприклад: "Йдемо, бо я пообіцяла допомогти. Але завтра буде обмеження на телефон".
"Дочко, допоможеш попрати речі?" — звучить мило. Але для дитини це не наказ і не обов’язок. Це — опція. Тобто можна — а можна і ні.
Мами часто бояться виглядати "злими". І натомість обирають форму прохання. Мовляв, "не хочеться конфлікту". Але як тоді дитина має зрозуміти, що це її зона відповідальності?
Проблема: дитина починає трактувати ваші прохання як побажання. А коли ви раптом починаєте обурюватися — їй щиро незрозуміло, чому ви злитесь.
Рішення: не бійтеся чітко формулювати завдання. Не "можеш винести сміття?", а "після вечері — винеси сміття". Не наказним тоном, але впевнено. І головне — регулярно, а не коли згадаєте. Режим і сталі правила — ключ до поваги.
О, ця класика: "ще одна серія і спати". А потім ще "половинка мультика". І замість 20 хвилин — вже майже година перед екраном. Знайомо?
Регіна, мама трирічного сина, ділиться:
Він просто геній переконання. Каже: "А якщо я подивлюся ще 10 хвилин і все?" І я, чесно, здаюсь. Бо він же такий милий…
Проблема: ви відкриваєте простір для переговорів, де правила — це вже не правила, а гнучкий сценарій. І дитина швидко освоює роль режисера.
Рішення: встановлюйте межі і не відступайте. "Один мультик — і все" має значити саме це. Пояснюйте причину, але не торгуйтеся. Дайте зрозуміти, що деякі рішення не обговорюються.
П’ятирічна донька влаштувала сцену, бо в кафе не виявилось улюбленого чізкейку. І замість того, щоб спокійно вийти або пояснити ситуацію, ви купуєте щось інше — аби тільки припинити сльози.
Проблема: коли ми заспокоюємо дитину "смаколиками" чи поступками, ми фактично закріплюємо зв'язок — "істерика = результат".
Рішення: краще назвати почуття, ніж "гасити" їх покупками. Скажіть: "Я знаю, ти засмутилась. Це нормально. Але зараз його немає — оберемо щось інше". Не тіште — підтримайте. Це буде набагато цінніше.
Дитинство — це не тільки про іграшки, солодощі і свята. Це ще й про внутрішню опору, яка формується завдяки батькам. Якщо ми щодня поступаємося, плутаємо правила з побажаннями і не тримаємо слово — ми даємо дитині хибний досвід. Наша сила — не в жорсткості. А в послідовності. І в умінні бути щирими, навіть коли це незручно. Бо авторитет — це не "треба мене слухатись", а "я твоя точка опори, навіть коли навколо все хитке".
Джерело: 5692.com.ua
Олександр Усик — ім’я, яке сьогодні знає кожен, навіть той, хто ніколи не цікавився боксом. Але, схоже, час гучних боїв цього легендарного українця добігає кінця. Так, саме так: Усик знову підтвердив, що завершить свою професійну кар’єру найближчим часом. І, що найцікавіше, вже навіть відомо, хто буде його останніми суперниками.
19 липня — тримайте цю дату в голові. Саме тоді Олександр знову зустрінеться на рингу з британцем Даніелем Дюбуа. Так-так, це буде реванш. Бо попередня зустріч, хоча й завершилась перемогою Усика, лишила багато запитань. Згадайте хоча б ту ситуацію з ударом нижче пояса — тоді ледь не дійшло до скандалу. І хоча наш боксер тримався до кінця та виграв технічним нокаутом у дев’ятому раунді, британська сторона досі не вгамувалась. Мовляв, удар був цілком легальний, і взагалі, все не так було…
Цього разу все буде по-іншому. Усик, схоже, не просто готується — він заряджений на максимум. І причина очевидна: цей поєдинок має стати однією з його фінальних нот.
Після Дюбуа, якщо нічого не зірветься, Олександр планує завершити кар’єру боєм з… Тайсоном Ф’юрі. От де буде справжнє шоу! Вони вже двічі зустрічались на рингу, і обидва рази Усик вийшов переможцем. Так що, здається, це буде третя серія легендарного протистояння. Своєрідна фінальна крапка.
Коли саме відбудеться бій із Ф’юрі — поки невідомо. Але Усик дав чітко зрозуміти: саме з ним він хоче завершити шлях професіонала. І це виглядає дуже символічно. Закрити кар’єру перемогою над Ф’юрі — ну скажіть, хіба не красиво?
Його планують провести в Лондоні, на стадіоні Вемблі. Якщо все піде за планом, то це буде видовищно. Усик буде захищати одразу кілька титулів: WBA, WBO, WBC та IBO. А Дюбуа, до речі, володіє поясом IBF. Так що боротьба буде серйозна.
Усик вже не раз доводив, що здатен пройти будь-кого. І судячи з його настрою, ці два останні бої він хоче зробити незабутніми. Можливо, для когось це лише спорт, але для нього — це фінальний акорд в кар’єрі, яка вже стала частиною історії.
Отакі новини. Час готуватись до великого фіналу.
Джерело: 5692.com.ua
Пліснява — це не просто "негарна пляма" в кутку ванної. Це сигнал, що у квартирі щось пішло не так: забагато вологи, погана вентиляція або просто час не на вашому боці. Вона з’являється нишком — на швах плитки, гумових килимках, ущільнювачах. І, якщо її не чіпати, починає жити своїм життям.
Часто в хід ідуть натуральні засоби — сода, оцет, ефірні олії. Але коли грибок уже "в’ївся", потрібна важка артилерія. І тут нам прийде на поміч старий добрий відбілювач. Так, той самий, що пахне хлором і асоціюється з прибиранням по-радянськи. Але саме він іноді може зробити те, чого не вдається модним еко-засобам.
То як використати відбілювач без шкоди для себе і домочадців? Розкладаємо все по поличках.
Якщо ви хоч раз бачили, як темніє силікон між плитками, то знаєте — це не бруд, це грибок. І ось що з цим робити:
До речі, не варто одразу хапатися за щітку — дайте розчину трохи "попрацювати". А ще краще — використовуйте рукавички та провітрюйте кімнату.
На перший погляд — просто шматок гуми. Але під ним, особливо якщо ванна не має хорошої вентиляції, з часом заводиться справжній "міні-екосвіт" плісняви.
Щоб килимок не став джерелом неприємного запаху (а ще гірше — алергії), варто час від часу замочувати його в спеціальному розчині:
І от вам проста профілактика, без дорогих спреїв та паніки.
Пліснява не обмежується тільки ванною. Ось ще кілька місць, де вона часто з’являється, хоча ми про це й не думаємо:
До всіх цих поверхонь також можна застосовувати розчин відбілювача, але з обережністю: краще зробити спочатку тест на непомітній ділянці.
Хоч відбілювач і ефективний, але варто пам’ятати про безпеку:
А ще — якщо у вас вдома є маленькі діти або домашні улюбленці, після прибирання обов’язково провітріть приміщення.
Є випадки, коли домашні методи не дають результату. Наприклад:
У таких ситуаціях краще звернутися до фахівців з дезінфекції або провести огляд вентиляційної системи — бо, можливо, причина глибше, ніж здається.
Пліснява — це сигнал про проблему в мікрокліматі вашого житла. І хоча відбілювач — доступний і швидкий інструмент, не варто обмежуватись лише поверхневим прибиранням. Пам’ятайте: боротьба з наслідками не замінить усунення причини. А чисте, сухе й провітрене приміщення — найкраща профілактика.
Джерело: 5692.com.ua
Починаючи з 1 травня, Пенсійний фонд знову взявся за перегляд субсидій. Звична справа — щовесни, як тільки опалювальний сезон закінчився. Але цього року, як і раніше, є нюанси: комусь призначення продовжать автоматично, а когось це може неприємно здивувати — доведеться йти подавати документи.
Якщо у вас усе стабільно: субсидію вже призначали, за комуналку боргів немає, склад родини не змінювався, а майно не додалося — тоді можете зітхнути спокійно. ПФУ самостійно перерахує допомогу й продовжить її до кінця квітня 2026 року.От і все. Ніяких черг, довідок і походів до сервісного центру.
Є категорії людей, яким доведеться заявити про себе заново. Ось кілька прикладів, коли без особистого звернення не обійтись:
Тут важливо не тягнути — усі зміни у складі родини чи в майновому стані треба повідомляти максимум за 30 днів. Не встигнете — субсидію можуть і не дати. А потім ще доведеться пояснювати, чому.
Пенсійний фонд не просто дає гроші — він уважно дивиться, скільки ви заробили. І цього разу рахують середній дохід за третій та четвертий квартали 2024 року. Якщо ви на пенсії, дивляться на суму за березень 2025-го.
Тобто: не важливо, скільки ви заробляли зараз у квітні — важить те, що було трохи раніше.
Якщо ви — з тих, кому все ж треба оформлювати субсидію з нуля або через зміни, ось варіанти, як подати документи:
До речі, весь процес регулюється старою постановою Кабміну — №848 від ще 1995 року. Але суть у тому, що в Пенсійному фонді вже давно все налаштовано, щоб більшість питань вирішувалась без зайвих рухів. Головне — не затягувати й бути уважним до дрібниць.
Хочете дізнатись, чи нарахували вам субсидію? Можна просто перевірити це онлайн на portal.pfu.gov.ua. Без черг, нервів і зайвих слів.
Джерело: 5692.com.ua
Якщо у вас вдома живе кіт, то ви точно бодай раз ловили цей момент: граєтесь з ним, усе йде добре, як раптом — хоп! — він схоплює вашу руку передніми лапами, згортається калачиком і починає лупити задніми лапками, ніби б'є по подушці. З боку — кумедно. Але, чесно кажучи, іноді навіть боляче. То що це було? Забава, агресія, інстинкт?
Спробуймо розібратися, чому кіт раптом перетворюється на маленького бойового хом’ячка.
Це не просто дурощі — така поведінка має глибоке коріння. У природі кіт використовує задні лапи як інструмент для захоплення й "обеззброєння" здобичі. Уявіть: хижак схопив жертву передніми лапами, а потім починає бити її задніми — так він швидше знесилює суперника. Природний механізм, закладений еволюцією.
У домашніх умовах усе виглядає трохи м'якше, але суть лишається: улюбленець просто "тренується" або грає так, як колись боровся за виживання.
Цікаво, що не завжди такі рухи — це гра. Іноді це спроба захиститись. Наприклад, коли кіт лежить на спині, лапи — напоготові, очі блищать, а хвіст б'є по підлозі. Це — не запрошення до обіймів. У такі моменти він, швидше за все, відчуває загрозу. Навіть якщо ця "загроза" — ваша рука.
Кіт може атакувати задніми лапами у таких випадках:
Перед тим як ваш улюбленець почне штовхати лапами, він зазвичай подає кілька сигналів. Якщо знати, на що дивитись — можна уникнути "неприємностей":
Якщо ви бачите, що улюбленець переходить межу — гра стає надто агресивною, або в нього починає "зривати планку", краще перервати гру. Не сварити — просто відволікти. Дайте йому іншу іграшку, м'ячик чи мишку — хай перенаправить енергію. Коти — створіння дуже чутливі. Те, що вам здається розвагою, для них може бути "бойовим режимом". А щоб уникнути непорозумінь — варто читати їхню мову тіла.
Котячі "удари карате" задніми лапами — це не забаганка, не злість і точно не маніпуляція. Це — частинка їхнього дикого коріння, яка ще жива навіть у найпухнастіших домашніх улюбленцях. Спостерігати за цим — наче бачити, як природа оживає просто у вас на дивані. Треба лише трохи розуміння — і ви зможете гратись без подряпин.
Джерело: 5692.com.ua
Можна скільки завгодно говорити про тренди та бренди, але є взуття, яке просто шкода викидати. Воно вже давно стало частиною повсякденності: розношене, зручне, "улюблене до дірок", як то кажуть. І от раптом — неприємна тріщина на підошві. Здається, все — фінал. Але насправді ще ні.
Серед купи побутових дрібниць, які ми часто недооцінюємо, є справжні рятівники. Один із них — звичайна харчова сода. Її знають як усмоктувач запахів із холодильника чи помічницю в боротьбі з жиром на плиті. Але мало хто підозрює: ця проста речовина може врятувати і взуття.
Також знадобиться суперклей — той самий, який колись склеїв вам палець або наклейку на холодильник. У парі з содою він утворює справжній "ремонтний цемент", що здатен закрити навіть глибоку тріщину в підошві. І ось як це зробити — без майстерні, вдома, самотужки.
Перше й головне — воно має бути повністю сухим. Волога перешкоджає нормальному зчепленню клею з матеріалом. Якщо треба, поставте черевик на батарею або залиште на ніч у сухому приміщенні.
Протріть тріснуту частину ваткою з рідиною для зняття лаку або медичним спиртом. Можна навіть використовувати звичайний оцет. Це прибере жир і пил, які можуть зіпсувати результат.
Посипте тріщину харчовою содою. Вона не просто заповнює порожнини, а й вступає у реакцію з суперклеєм, утворюючи щось на кшталт пластмасового шва.
Нанесіть клей просто поверх соди. Він миттєво вступить у реакцію. Не гайте часу — одразу притисніть обидві частини підошви одна до одної. Тримайте кілька хвилин — або зафіксуйте за допомогою стяжки.
Дайте всьому просохнути хоча б годину. Краще — залишити взуття на ніч, щоб шов повністю «схопився».
Врешті-решт, ремонт взуття вдома — це не лише про економію. Це про свідомий підхід до речей, які ще можуть послужити. У світі, де речі часто стають "одноразовими", іноді варто зупинитися і спробувати їх зберегти. І хоча сода з клеєм — не панацея, це простий спосіб дати ще один шанс тому, що для вас важливе. Бо не завжди варто одразу йти в магазин — іноді достатньо просто трохи подумати, озирнутися… і згадати, що в тій кухонній шухляді є все необхідне.
Джерело: 5692.com.ua
Іноді здається, що дзеркало починає жити власним життям: плями, розводи, сліди від пальців — усе це з’являється, коли найбільше потрібно виглядати пристойно. А під рукою — жодного засобу для чищення. Знайомо? Добра новина: усе, що потрібно, швидше за все, вже є на кухні. Варто просто трохи креативу й кілька хвилин часу.
Цей спосіб — наче з бабусиної книги хатніх хитрощів. Заварюєте міцний зелений чай — щоб колір був насичений, майже як у карпатському лісі. Додаєте ложку солі (грамів так 20) і гарно розмішуєте. Змочуєте ганчірку з капрону — саме вона не лишає ворсу — і протираєте дзеркало. Важливо: не лінуватися витерти все насухо іншою ганчіркою. Після такого — ні розводів, ні натяку на жирні сліди.
До речі, цей чайний розчин не лише очищає, а ще й трохи дезінфікує поверхню. Плюс — запаху нуль, що актуально для людей, чутливих до хімії.
Можливо, звучить дивно, але картопля може стати вашим рятівником. Просто розріжте бульбу навпіл і протріть дзеркало внутрішньою стороною. Так, просто по плямах, ніби малюєте щось на склі. Потім берете злегка вологу ганчірку — забираєте все зайве, і після — суху для блиску. Результат іноді кращий, ніж після дорогих спреїв.
Є версія, що сік сирої картоплі створює плівку, яка трохи відштовхує пил. Чи правда це — сказати важко, але з досвіду: дзеркало справді довше залишається чистим.
Ще один метод, трохи «дідівський», але робочий. Якщо завалявся старий зубний порошок (який раніше був у кожному домі), натріть ним дзеркальну поверхню. Не сильно, без фанатизму — легкий шар. Дайте йому постояти хвилин п’ять, потім змийте водою і відполіруйте м’якою тканиною. Блищить? О, ще й як.
Цей спосіб ідеально працює проти жирних плям або старих розводів. Але важливо не використовувати жорстку ганчірку — щоб не подряпати поверхню.
Буває й таке. Дзеркало ніби чисте, а дивитися в нього — як крізь серпанок. Це може бути наслідком старої плівки, яка лишилася від попередніх засобів, або просто вапняного нальоту з вологи. Тут на допомогу прийде звичайний оцет. Трошки оцту (9%) на ганчірку — і вперед. Можна змішати з водою (1:1), щоб запах не різав ніс. Після обробки — обов’язково сухою ганчіркою довести до ідеального блиску.
Ми так звикли до флаконів із яскравими етикетками, що й не згадуємо, як багато можна зробити з того, що вже є вдома. А між іншим — старі перевірені методи часто працюють не гірше, а то й краще. Плюс — ніякої агресивної хімії, яку вдихаємо чи лишаємо на поверхнях. Чисте дзеркало — це не лише про відображення. Це про турботу, уважність і вміння впоратися з дрібними проблемами без зайвої паніки.
Джерело: 5692.com.ua
