Світ змінюється — щодня, щогодини. Ми живемо в епоху, коли інформація оновлюється швидше, ніж встигаєш випити ранкову каву. І хоч повага до старших — це справжня цінність, є деякі старі звички, що тягнуться з минулого, як важкий мішок за плечима. Вони вже не працюють, а подекуди й заважають. Варто чесно подивитися на них і, можливо, зняти з себе цей тягар.

Від яких звичок старшого покоління треба позбавлятися

"Найкраще — на потім"

Хто з нас не бачив у шафі той самий "парадний сервіз", який дістають лише тоді, коли прийде хтось "важливий"? Або нову сорочку, яка вже третій рік чекає "особливого випадку". Чесно кажучи, іноді здається, що ці речі так і залишаться незайманими.

Життя — це не репетиція. І якщо ми щодня користуємось надщербленою тарілкою, чому б не зробити будні трохи кращими? Гарна чашка, смачне тістечко чи нова сукня — усе це не повинно чекати свого часу. Його може просто не бути. Використовуйте все красиве вже сьогодні. Бо "потім" може ніколи не настати.

Збирати речі про всяк випадок

Колись це мало сенс. Дефіцит, черги, талони — все це змушувало зберігати мотлох, бо він міг колись стати в пригоді. А зараз? Купа банок, старих проводів, зношених речей, які "ще не на викид". Але правда в тому, що вони просто займають простір — і в квартирі, і в голові.

Сучасний світ дає доступ до всього в кілька кліків. Немає потреби берегти речі десятиліттями, сподіваючись, що "колись згодяться". Вони лише тягар, а не запас. Час звільняти простір — і для нових речей, і для вільного дихання.

"На пенсії — тихо доживати"

Є дивна установка: от вийду на пенсію — і життя якось само "стихне". Купівля нового одягу здається розкішшю, а єдина мета — відкласти "на чорний день". Але чому так?

Пенсія — це не вирок. Це нова глава. Можна подорожувати, навчатися чомусь новому, ходити в театр чи просто насолоджуватись кавою в улюбленому кафе. Гроші потрібні, але ще більше потрібне бажання жити, а не чекати кінця. Бо скільки ще залишилось — не знає ніхто. І ховати себе в тінь зарано.

Думати шаблонами

"Як це — чоловік у рожевій футболці?", "У 35 ще без дітей?", "У тату-салон ходять тільки хулігани" — знайомо? Це все — стереотипи, які міцно тримаються в головах. Особливо в тих, хто звик до жорстких рамок.

Але реальність уже давно вийшла за ці межі. Люди можуть виглядати і поводитись як завгодно — і це не робить їх гіршими. Навпаки — це прояв свободи і особистості. Важливо не судити, а спробувати зрозуміти. Навіть якщо щось здається дивним — це не означає, що воно неправильне.

Тримати радість у собі

"Щастя любить тишу" — класика. Так говорили наші бабусі й дідусі, бо жили в часи, коли будь-який прояв достатку міг викликати проблеми. Але сьогодні часи інші.

Не соромтеся радіти. Не бійтеся сказати, що у вас щось вийшло, що ви щасливі чи задоволені собою. Це не хвастощі — це нормальна людська потреба. І якщо після радості прийде сум — це не через те, що ви "заговорили". Це просто життя.

"Я старший — я знаю краще"

Раніше справді було так, що до старших йшли по поради — бо вони були єдиним джерелом знань. А тепер? Інформації — море. Досвід не залежить лише від віку. Можна прожити 70 років і не навчитися бути щасливим, а можна в 25 вже знати, як побудувати справжню сім’ю чи відкрити бізнес.

Повага до старших — це важливо. Але вона не означає автоматичну правоту. Іноді варто визнати: молодші можуть знати більше, бачити ширше, відчувати глибше. Не тому, що вони мудріші — а тому, що світ змінився, і змінилися інструменти для розуміння цього світу.

Світ не стоїть на місці, а з ним — і наші уявлення про правильне та потрібне. Звички — це лише інструменти, які допомагали колись. Але якщо вони вже не працюють, чи не варто їх відкласти? Життя одне. І прожити його, спираючись на минуле, — це як керувати авто, дивлячись лише в дзеркало заднього виду. Час дивитись уперед.

Джерело: 5692.com.ua

У Кам’янському поліцейські затримали 32-річного місцевого жителя, який під час сварки завдав ножових поранень знайомій жінці. Інцидент стався 13 травня близько 21:50 у квартирі на лівобережжі міста, повідомляє ГУ Нацполіції області.

Між чоловіком і 54-річною жінкою виник конфлікт, що переріс у насильство. У ході суперечки зловмисник декілька разів ударив потерпілу кухонним ножем. Жінку з тяжкими тілесними ушкодженнями доставили до лікарні.

Підозрюваного затримали в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. За погодженням із Кам’янською окружною прокуратурою йому повідомили про підозру за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України — умисне тяжке тілесне ушкодження.

Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років. Слідство триває.

Джерело: 5692.com.ua

У місті Верхівцеве правоохоронці затримали 38-річного чоловіка, який убив свою цивільну дружину. Трагедія сталася 13 травня близько 16:30 у квартирі, де мешкало подружжя. Про це повідомляє ГУ Нацполіції Дніпропетровської області.

За даними слідства, між співмешканцями виник побутовий конфлікт, у ході якого чоловік схопив ніж і завдав жінці смертельного удару. 45-річна потерпіла загинула на місці до приїзду медиків. Лікарі, викликані очевидцями, лише констатували смерть.

Правоохоронці вилучили знаряддя злочину та затримали підозрюваного згідно зі статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України. За погодженням із прокуратурою, йому повідомили про підозру за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство. Суд обрав чоловікові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Розслідування триває.

Джерело: 5692.com.ua

Багато хто перед сном кладе телефон десь поруч — хтось на тумбочку, хтось узагалі під подушку, бо ж "треба будильник" або "раптом хтось напише". Але от в чому штука — ця, здавалося б, дрібна звичка може обернутися великою бідою.

Телефон + ліжко = потенційна пожежа

Уявіть: телефон лежить собі на ліжку, ви — в обіймах Морфея, а тим часом він заряджається. Під ковдрою або навіть просто на подушці. Акумулятор нагрівається (так буває завжди під час зарядки), але тканина не дає теплу вийти назовні. І от маємо: перегрів, пошкодження батареї, а в гірших сценаріях — справжнє займання.

До речі, були випадки, коли смартфон, залишений під подушкою, не просто зіпсував білизну, а ледь не спричинив пожежу. Не перебільшуємо.

Як варіант — класти телефон на тверду, відкриту поверхню. Хай собі заряджається на столику чи підвіконні. Головне — не поруч із чимось, що може легко загорітись. Особливо тканини. Це ж просто, але рятує.

Кабель — ще один герой "трилеру"

Зізнайтесь, у багатьох із нас десь удома є той самий дріт — трохи потертий, може навіть з "оголеними жилами", бо "ще ж працює". Але правда в тому, що такий кабель — наче повільна міна. Іскри, коротке замикання, перегрів — усе це не фантастика, а доволі реальні сценарії.

Якщо бачите тріщини, злами або щось дивне на дроті — не чекайте, поки "гряне грім". Кабель — штука недорога, а спалене житло, повірте, коштує значно більше.

Якщо телефон почав "набухати" — тривога

Помітили, що екран ніби відходить від корпусу? Або телефон почав "роздуватися" і став схожим на гамбургер? Це може бути сигналом, що батарея здулося. І це вже небезпека іншого рівня.

Що робити? Не заряджати. Взагалі. І не користуватись таким пристроєм. Краще покласти його на щось негорюче (скажімо, плитку чи металеву поверхню) й бігом до сервісу. Не жартуйте з цим.

Як заряджати телефон без нервів і ризиків:

• Користуйтесь тільки перевіреними зарядками. Бажано — оригінальними. Або принаймні сертифікованими. Китайська "ноунейм" зарядка за 100 гривень — не найкраща ідея.
• Не залишайте телефон на ніч під подушкою чи ковдрою. Ні, навіть якщо так зручно.
• Слідкуйте за температурою. Якщо пристрій нагрівається, це вже дзвіночок.
• Перевіряйте акумулятор. Якщо корпус деформувався або гріється більше, ніж зазвичай — час діяти.

Ці поради звучать як банальність, але, повірте, нехтування ними вже не раз закінчувалося втраченим майном або серйозними травмами. Телефон — це зручність. Але безпека — важливіша. Тому трохи уважності — і можна уникнути великої халепи.

Джерело: 5692.com.ua

Усе змінюється — і навіть оформлення відстрочок від мобілізації. Тепер не треба шукати кабінети, стояти в чергах чи гадати, які папери зібрати. В оновленому застосунку "Резерв+" зʼявилися ще дві категорії, за якими можна отримати офіційну відстрочку.

Дві нові підстави для відстрочки

Якщо коротко — тепер легше "відмітитись" у системі, якщо:

• у вас тимчасова непридатність за результатами ВЛК (медичної комісії);
• у вашій родині один із подружжя — вже на військовій службі, і є дитина до 18 років.

Це офіційна інформація від Міністерства оборони.

Як усе працює в кілька кліків

Не треба писати заяви від руки чи бігати по кабінетах — усе просто:

• Заходите у додаток "Резерв+".
• Тиснете на три крапки на головному екрані.
• Обираєте "Подати запит на відстрочку".
• Вказуєте свою категорію — і чекаєте на повідомлення з результатом.

Все. Без зайвих слів і метушні.

Ще трохи корисного — про безпеку і нові функції

Здається, над "Резерв+" справді працюють серйозно. Бо окрім нових типів відстрочок, підтягнули й технічні нюанси — оновили безпековий сертифікат. Простіше кажучи, додаток став більш захищеним. Але для цього треба оновитися до останньої версії. Не забудьте.

А ще — на підході дві нові функції:

• Перша — можна буде побачити, яка саме у вас група інвалідності (якщо вона є).
• Друга — чітко покаже, що саме порушив користувач у військовому обліку. Бо раніше була просто фраза "є порушення", а тепер — конкретно: чи не зʼявився за повісткою, чи дані не оновив.

Невеликий екскурс — що таке "Резерв+"

Для тих, хто ще не в темі — "Резерв+" зʼявився навесні 2024 року. Це такий собі мобільний кабінет для всіх, хто підлягає військовому обліку. Там можна подивитися свої дані, змінити їх, а з жовтня — ще й зареєструватися в системі рекрутингу.

Кажуть, далі буде ще більше зручностей. Побачимо. Але вже зараз застосунок явно не стоїть на місці. І, чесно кажучи, це хоч трохи зменшує хаос у голові, коли мова йде про всі ці військові питання.

Джерело: 5692.com.ua

Дніпровський металургійний завод (ДМЗ), один із найбільших промислових гігантів України, повністю зупинив коксохімічне виробництво в межах реалізації масштабної стратегії екологічної модернізації. Про це йдеться в офіційному повідомленні підприємства.

Що планують змінити

Згідно з планом, ДМЗ поступово відмовляється від традиційних джерел забруднення та переходить до сталих енергоефективних рішень. Ключовими напрямами розвитку визначили будівництво електросталеплавильного комплексу (ЕСПК), модернізацію прокатного цеху №2 (стан 550), а також впровадження відновлюваних джерел енергії. На місці колишнього коксохімічного майданчика планують звести сонячну електростанцію (СЕС) площею приблизно 40 га. Очікується, що її річна генерація складатиме до 40 ГВт·год, а потужність – 30 МВт.

Проєкт передбачає використання сучасних двосторонніх сонячних панелей, здатних перетворювати як пряме, так і відбите світло. Загальні інвестиції в "зелену" енергетику оцінюють у 15 мільйонів доларів.

Як наголосив генеральний директор підприємства Віталій Баш, ці кроки спрямовані на приведення продукції заводу у відповідність до екологічних вимог Європейського Союзу та стандартів транскордонного вуглецевого коригування (CBAM). Також модернізація має на меті зміцнення енергетичної незалежності ДМЗ.

Зупинка коксохіму та розвиток альтернативних джерел енергії – це не лише внесок у майбутнє екологічно чистої металургії, а й підвищення нашої конкурентоспроможності в умовах глобальних викликів, – пояснив Баш.

Водночас, за підсумками 2024 року, підприємство скоротило обсяги виробництва: металопрокат – на 59,4% порівняно з 2023 роком (до 42,9 тис. тонн), а виробництво коксу – на 1,2% (до 289,1 тис. тонн). На фоні загального спаду, ДМЗ фокусується на стратегічних змінах, які, на думку керівництва, відкривають нові перспективи сталого розвитку.

Джерело: 5692.com.ua

Кухонне начиння — це не просто інструменти для приготування їжі. Це ті речі, які щодня контактують із нашими продуктами, входять у дім і стають частиною побуту. Саме тому нехтувати першим миттям нового посуду — це, по суті, закривати очі на невидимі ризики. А вони, як відомо, часто криються в деталях.

Уявіть собі ситуацію. Ви тільки-но принесли з магазину новеньку сковорідку — красива, блискуча, ще навіть із цінником. Хочеться одразу щось приготувати, правда? Але стоп. Є одна дрібниця, про яку часто забувають. І вона може зіпсувати не тільки настрій, а й саму страву.

Чому новий посуд обов’язково треба мити

Здається, що з коробки — значить чистий. Але, як то кажуть, не все те блищить, що стерильно. Посуд, поки потрапив до вас додому, встиг пройти купу рук: склади, перевезення, магазини, вітрини… І на ньому могли залишитися:

• виробничі масла чи пил;
• залишки упаковки (ті ж пластикові плівки чи клей);
• дрібні часточки полірувальних речовин;
• мікроби, які не видно, але вони там.

Навіть запах інколи може бути неприємний — знайоме відчуття, коли нова миска пахне, як склад? Отож.

А як щодо антипригарних сковорідок

Тут усе трохи цікавіше. Наприклад, тефлонові чи керамічні покриття — досить примхливі. Їх не можна просто хлюпнути в посудомийку, і все. Треба подивитись інструкцію: інколи такі речі миються лише вручну, інакше покриття швидко зіпсується.

А ще — порада від досвідчених кулінарів: перед першим використанням таку сковорідку бажано "приправити". Це звучить ніби жарт, але процес цілком реальний:

• ретельно вимийте її,
• висушіть насухо,
• злегка натріть звичайною рослинною олією,
• поставте на плиту на 2-3 хвилини на середньому вогні,
• дайте охолонути,
• протріть серветкою.

Це створює тоненький захисний шар, який продовжить життя вашій пательні.

Старий чи новий — все одно мити

Багато хто вважає, що старовинний або вінтажний посуд "чистий по дефолту". Але ні, там якраз накопичуються різні відкладення й наліт. Якщо маєте стару чашку або бабусину тарілку — замочіть її в теплій воді з оцтом. Можна навіть кинути таблетку для протезів (серйозно, вони гарно очищують скло). А далі — м’яке мило, губка, обережне миття. Особливу увагу — краям та вигинам, бо там часто накопичується бруд, який складно побачити.

Мити новий посуд — це не просто про чистоту, це про безпеку

Дехто йде далі — використовує для дезінфекції слабкий розчин відбілювача (тільки з обережністю). Або проходить посуд через цикл у посудомийці після ручної обробки. І знаєте що? Це не зайве.

До речі, якщо ви хочете зробити все максимально правильно — ось простий спосіб:

• Візьміть миску з теплою водою.
• Додайте трохи м’якого мила і 1/4 склянки столового оцту.
• Занурте новий посуд, добре пройдіться губкою.
• Обполосніть і витріть насухо.

Це допоможе позбутися не тільки бруду, а й невидимих хімікатів, які іноді залишаються після полірування.

Посуд — це не просто тара для їжі. Це посередник між тим, що ми їмо, і нашим здоров’ям. І хоч іноді здається, що мити новенький сервіз — це зайва морока, насправді це базова гігієна. Бо краще витратити 5 хвилин перед початком, ніж потім шкодувати, що не зробили очевидне.

Джерело: 5692.com.ua

В Україні готують нову схему — умовно поділять всю країну на 9 макрорегіонів. Звучить наче складно, але, насправді, це зовсім не про зміну влади чи перерозподіл повноважень. Просто такий собі новий підхід, щоб європейським партнерам було простіше допомагати — швидше й точніше. Про це повідомив голова обласної ради Микола Лукашук.

Наголошуємо, мова йде лише про умовний поділ – жодні закони чи методи керування областями не зміняться.

Куди віднесуть Дніпропетровщину

Дніпропетровську область, разом із Запорізькою, вирішили об'єднати в 3 макрорегіон. Чому саме ці дві області? Бо вони схожі між собою — обидві промислові, сильні, але й постраждалі. Та є одне "але": понад 70% Запорізької області нині під окупацією. Тому вся логістика, планування і координація, фактично, ляжуть на плечі Дніпропетровщини.

Микола Лукашук пояснює: такий формат не просто для галочки. Це – визнання того, яку важливу роль відіграє наш регіон. І дійсно — гуманітарка йде через нас, тут реалізуються десятки проєктів допомоги, сюди переїхали і люди, і бізнес.

До речі, новий поділ — це ще й шанс отримувати більше грошей саме на те, що потрібно: ремонти доріг, підтримку підприємців, допомогу переселенцям, будівництво шкіл, лікарень і ще купу всього, без чого сьогодні не обійтись.

Якщо все запрацює як слід, у регіону з’явиться не лише реальна підтримка, а й важелі впливу. Бо Дніпропетровщина вже давно стала тилом для фронту, і водночас — точкою опори для сусідніх територій.

Сподіваємося, за цим криються дуже конкретні зміни, які ми всі, зрештою, відчуємо.

Джерело: 5692.com.ua

Президент Володимир Зеленський вирішив — очолювати українську делегацію на переговорах у Стамбулі буде міністр оборони Рустем Умєров. Про це він розповів журналістам після зустрічі з президентом Туреччини Ердоганом в Анкарі.

Що відомо про зустріч у Стамбулі

Росіяни на цю зустріч не надто поспішили відправити когось серйозного. Міністр оборони РФ, як виявилось, навіть не збирається приїжджати. Тож складається враження, що Кремль до справжніх переговорів ставиться не надто серйозно.

Зеленський прямо сказав:

Ми побачили склад російської делегації — і, чесно кажучи, стало зрозуміло, що вони поки не налаштовані на реальний діалог. Хоча, нагадаю, це ж була їхня ініціатива — організувати прямі перемовини. Та й президент Трамп теж наполягав, що лідери мають зустрітись особисто.

Але, попри все, вирішили не ігнорувати ситуацію. І хоча не вся українська делегація приїхала до Туреччини, все ж таки в Стамбулі її очолить не президент.

Чому саме Умєров: є де кілька причин

По-перше — він міністр оборони, тобто займає ключову посаду в системі безпеки країни. По-друге — він є частиною групи, яка вже займалася перемовинами. А ще один важливий нюанс — Умєров добре знається на мовах. Вільно розмовляє англійською, турецькою, українською і навіть російською. У таких переговорах це не просто зручно — це необхідність.

Зеленський пояснив, що попри слабкий рівень російської сторони, Україна не могла проігнорувати присутність Туреччини та США — і особливо президента Ердогана, який активно долучився до процесу. Тож із поваги до партнерів і заради шансів на бодай невеликий поступ — вирішили брати участь.

Про що говоритимуть

Основна тема — припинення вогню. Жодних додаткових мандатів у нашої делегації немає. Це лише перший крок. Можливо, не вирішальний, але дуже потрібний.

Сподіваюся, що росіяни бодай щось покажуть, хоч якусь готовність рухатися вперед, — додав Зеленський.

Цікаво, що до цього Зеленський висловлював готовність до особистої зустрічі з Путіним — аби зупинити війну. Але в Кремлі, схоже, зробили вигляд, що не чули. Замість Путіна до переговорів долучили його помічника — Володимира Мединського. І, чесно кажучи, це радше нагадує формальність, ніж реальну спробу щось вирішити.

А от американський президент Дональд Трамп вважає, що допоки він сам не зустрінеться з Путіним — нічого кардинального в цій війні не зміниться. Що ж, побачимо. Але поки що – вся надія на Стамбул.

Джерело: 5692.com.ua

Прощання — це не просто формальність, а своєрідна "точка" у спілкуванні, яка або закріплює гарне враження, або його повністю руйнує. Часто ми недооцінюємо цю мить, вважаючи, що головне — сама зустріч, а як попрощатися — вже як вийде. Насправді ж саме останні слова і жести можуть залишити після нас або тепло, або незручне післясмак.

Як попрощатися, щоб не образити й не затягнути

Усім знайома ситуація: стоїш біля дверей, пальто вже на плечах, але якось ніяково йти. Одні в цей момент зникають без слів — тихо, як тінь. Інші ж починають довгу "епопею" з обіймами, жартами й прощанням ще на пів години. І те, і інше, якщо чесно, не ідеальний варіант.

Чому "піти по-англійськи" — це не завжди ввічливо

Ви, певно, чули цей вислів — "піти по-англійськи". Звучить ніби й стильно: зник тихо, як справжній джентльмен. Але на ділі — не завжди це доречно. Такий спосіб піти, не попрощавшись, може виглядати як неповага до господарів. Особливо, якщо ви були не просто "ще один із гостей", а запрошені особисто, або у вас теплі стосунки з організаторами.

Цікаво, що англійці вважають, що це французи так зникають, а французи навпаки — звинувачують у цьому англійців. Загалом, як би там не було, у більшості культур це виглядає грубо. Бо залишити приміщення — це одне, а залишити після себе відчуття "а куди він зник?" — зовсім інше.

Так, бувають винятки: скажімо, велика вечірка, де господар просто фізично не встигає зі всіма попрощатися. У такому випадку — так, можна "розчинитися в натовпі", попередньо махнувши рукою здалеку чи кивнувши. Але це радше виняток, ніж правило.

І навпаки — як не затягнути прощання

З іншого боку — теж крайність. Коли прощання перетворюється на ще одну зустріч. Коли люди вже одягнені, але продовжують говорити, згадувати щось, сміятися — і ще пів години ніхто не йде. А господар тим часом уже прибирає, вимикає світло, позіхає. Це сигнал: пора.

Щоб не виглядати неввічливо, але й не переобтяжити момент, достатньо кількох простих кроків:

• Подякувати за час і гостинність.
• Посміхнутися, можливо — зробити комплімент події чи вечору.
• Попрощатися особисто, але без довгих обіймів і прощальних тостів.
• Вчасно піти — щойно відчуєте, що вечір "пішов на спад".

Як правильно прощатися — залежно від ситуації

Прощання на роботі й прощання з друзями — це, як кажуть, "дві великі різниці".

• У діловій атмосфері: все чітко, без зайвих емоцій. Потиснули руки, подякували за співпрацю, побажали гарного дня — от і все. Ніяких "загляну ще якось", якщо не плануєте.
• Серед друзів: можна додати трохи емоцій. Обійми, жарт, легка нотка ностальгії — цілком доречно. Особливо, якщо бачилися нещодавно й приємно провели час.
• На побаченні: все дуже тонко. Якщо вечір не вдався — не треба вдаваних усмішок чи "дзвонитиму". Краще щиро подякувати й просто побажати гарного вечора. Якщо ж все було чудово — варто затриматися на кілька секунд, дати людині зрозуміти, що це було не просто так.
• Після сварки або напруженої розмови: тут — головне зберегти гідність. Без різких слів, без "грюкання дверима". Краще сказати щось на кшталт: "Я сподіваюсь, ми ще зможемо поговорити пізніше" — і піти з рівною спиною.

Що не варто робити під час прощання

Ось кілька поширених помилок, які, здається, робить кожен із нас хоча б раз:

• Йти мовчки, наче вас не було.
• Затягувати момент, коли всі вже думають: "Та піди вже, Боже!"
• Бути надто офіційним, навіть якщо сиділи на кухні за пирогом.
• Залишити після себе невизначеність — ніби ще повернетеся, але не впевнені.

Навіть якщо ви дуже поспішаєте — знайдіть хвилинку, щоб сказати "дякую" або бодай кивнути з посмішкою.

Прощання — це не просто слова наостанок. Це своєрідний тест на людяність. Те, як ви підводите риску під зустріччю, багато говорить про вас — не лише як про гостя, а й як про людину. Здається дрібницею, але саме з таких дрібниць і складається справжня культура спілкування.

Джерело: 5692.com.ua