Радониця – день, який для багатьох має особливий, тихий сенс. Це не про гучні святкування, а радше про пам’ять. У 2026 році вона припадає на 21 квітня, тобто на дев’ятий день після Великдень.

Часто цей день називають своєрідним Великоднем для померлих. І в цьому є своя логіка – люди ніби "діляться" радістю Воскресіння з тими, кого вже немає поруч.

Коли і чому святкують

Традиційно Радониця припадає на період після Великодня – на так званий Хомин тиждень. Дата може трохи змінюватися залежно від регіону: десь це неділя, десь понеділок чи вівторок.

Але головне правило просте: дев’ятий день після свята Воскресіння.

Цей день вважається батьківським. Тобто таким, коли згадують рідних, йдуть на кладовище, прибирають могили, моляться. І не лише сумують – важливий момент.

Що відбувається у храмах і на кладовищах

У церквах у цей день служать панахиди, часто з великодніми піснеспівами. Це трохи незвично, бо поєднується і сум, і радість.

Після служби люди йдуть на цвинтар.

• прибирають могили;
• запалюють свічки;
• моляться за рідних.

Іноді приносять паски, яйця, іншу їжу. Частину можуть віддати нужденним – "на помин душі".

Звідки пішла Радониця

Історія свята тягнеться дуже далеко. Ще у IV столітті Іоанн Златоуст згадував подібні поминальні дні.

Сама назва "Радониця" пов’язана зі словами "рід" і "радість". Тобто ідея не лише в скорботі. Навпаки – у вірі, що життя не закінчується.

У Євангелії від Євангеліє від Матвія є слова: "Бог не є Бог мертвих, а живих". Їх часто згадують саме в цей період.

Народні назви і сенси

У різних регіонах можна почути інші назви:

• гробки;
• проводи;
• батьківський день;
• Червона гірка.

Назва "проводи" має символічний зміст. Вважалося, що душі померлих на Великдень приходять до своїх домівок, а на Радоницю їх ніби проводжають назад.

Це така тиха, але дуже образна традиція.

Старі звичаї: ще з язичницьких часів

Якщо копнути глибше, частина обрядів ще з дохристиянських часів. Наші предки вірили, що душі померлих можуть впливати на врожай, на землю, на добробут.

Тому на могилах робили доволі цікаві речі:

• катали крашанки по землі;
• залишали їжу;
• навіть трохи напоїв могли вилити на могилу.

Іноді яйце закопували – як своєрідний "подарунок" духам.

Після цього родина могла сісти поруч і пообідати. Молодь, до речі, теж долучалась — співали, гуляли, водили хороводи. Вважалося, що померлі теж "радіють", дивлячись на це.

Як традиції змінилися з часом

З приходом християнства церква намагалася трохи "пригасити" язичницькі елементи. Але повністю вони не зникли.

Скоріше трансформувалися.

Зараз більшість людей поєднує обидві традиції: і церковну, і народну. Хтось більше схиляється до молитви, хтось – до звичних сімейних обрядів. І це, мабуть, нормально.

Джерело: 5692.com.ua