Чи може проста інформація з медичної картки — така, як група крові — розповісти щось про нашу тривалість життя? На перший погляд здається, що це перебільшення. Але деякі вчені беруться стверджувати: зв’язок таки є. І він не завжди очевидний.

Перша група — міцна як дуб

Власники першої групи крові, схоже, мають якийсь особливий "захисний комплект" у крові. Їхні антитіла й еритроцити працюють, ніби на посту охоронця — не підпускають серйозні хвороби. Дехто з таких людей може й до 90 дожити без тяжких діагнозів. Та й мозок у них, за словами дослідників, залишається бадьорим — ніби час над ним не має влади.

Друга група — сильні, але вразливі

А ось друга група вже не така безтурботна. Люди з нею частіше підхоплюють застуду, реагують на стреси, ніби на сигнал тривоги. Є й схильність до діабету. Це не вирок, звісно, але знати про такі речі корисно — хоча б для того, щоб не лізти в льодові річки під час епідемії грипу.

Третя група — в зоні ризику

З третьою — трохи складніше. Хоч люди з нею і досить енергійні, але мають підвищений ризик онкології. Ніхто не каже, що це станеться напевно — але якесь особливе поєднання білків у крові дає підстави для обережності. Варто просто уважніше ставитись до профілактики, особливо після 40.

Четверта група — рідкісна й непроста

Четверта група — найрідкісніша серед усіх, і, на жаль, не найпростіша. Вчені зазначають, що серед її власників частіше бувають вади серця. А це вже не дрібниці — серце ж не міняєш, як батарейку. Хоча медицина зараз здатна на дива, тож регулярні обстеження — то вже як мінімум.

Група крові впливає не лише на здоров’я

До речі, є дослідження, які пов’язують групу крові з особливостями характеру та харчування. Наприклад, кажуть, що люди з першою групою більше тягнуться до м’яса, а з другою — до овочів. Це, звісно, не медичний факт, але звучить цікаво. А ще — при переливаннях та вагітності група крові може стати критично важливою.

Поки наука шукає остаточні відповіді, варто пам’ятати: група крові — не вирок і не доля. Це лише ще один фрагмент нашого "внутрішнього паспорта". Але як і з будь-якою важливою інформацією, її краще знати. Бо навіть такі дрібниці можуть допомогти вчасно звернути увагу на здоров’я — або зберегти життя.

Джерело: 5692.com.ua

Прати покривало — справа не така вже й проста, як здається. Воно велике, важке, а іноді ще й капризне. Один необережний режим — і замість охайного пледа отримаєш зіжмакану ганчірку. Але якщо підійти до справи з розумом і трохи зануритись у деталі, можна легко подовжити життя улюбленому текстилю.

Жаккард, атлас і інші "вередливі" тканини

Здавалося б, що може піти не так? Засунув у машинку, вибрав програму — і вперед. Але якщо у вас покривало з жаккарда чи атласу — краще зупиніться. Їх не варто кидати до барабану пралки, бо це, як мінімум, ризик для зовнішнього вигляду. Тут допоможе лише ручне прання — прохолодна вода до 30 градусів і якийсь м’який рідкий засіб для делікатного прання.

Якщо розмір — як у весільного шатра

Деякі покривала — це не просто шмат тканини, а справжній текстильний гігант. Якщо ваш плед займає пів квартири, прати його вдома — то ще той квест. У такому разі краще сходити до пральні самообслуговування. Там машини з великим барабаном, які не спотворять форму і не зроблять із вашого покривала безформну кульку.

Вибір режиму — як стратегія

Якщо все ж вирішили прати вдома, не полінуйтесь обрати відповідний режим. Він має залежати від тканини, фарбування, волокон, декоративних елементів. Делікатне прання — зазвичай безпрограшний варіант. Такий підхід допомагає зменшити зношення й уникає зайвих складок. Якщо користуєтесь порошком, не зайвим буде й посилене полоскання — воно прибере залишки хімії, щоб шкіра не страждала.

Сушіння — без поспіху

Не варто викидати покривало на сонце, ніби це килимок на балконі. Ультрафіолет руйнує волокна, особливо натуральні. Сушити краще в тіні, при нормальній вологості — щоб тканина зберегла форму, не пересушилась і не почала тріскатись, як стара газета.

Акрил — ваш спокійний варіант

Якщо не хочете мороки — обирайте акрилові покривала. Їх можна прати як вручну, так і в машині. Вони не деформуються, не линяють, і загалом поводяться доволі чемно. Пляму? Візьміть губку і піну з господарського мила — зазвичай цього достатньо.

Гобелен — різний буває

Гобелен з бавовни — майже безпроблемний. Вода до 40 градусів, будь-який рідкий засіб — і все чудово. А от синтетичний варіант уже капризніший. Там дивимось на бирку і не вигадуємо велосипед.

Вовна — краще не з водою

Із вовною справа тонка. Її краще взагалі не прати, а чистити. Але якщо вже дуже треба, то тільки холодна вода і рідкий засіб без хлору. Не викручуйте — дайте воді стекти природно. Як сушити? У горизонтальному положенні, щоб не витягнулось, як жуйка в кишені.

Сатин — тримає форму, але є нюанси

Сатинові покривала доволі витривалі. Можна прати до 60 градусів, але без відбілювачів. І знову — ніякого викручування. Сушимо природно, а прасуємо — з відпарюванням, щоб не лишалось заломів.

До речі, щоб яскраві покривала не втратили колір, перед першим пранням можна замочити їх у прохолодній воді з сіллю (приблизно столова ложка на літр). Це "запечатує" фарбу у волокнах. Деякі бабусі так завжди робили з вишиванками.

І ще трішки з людського досвіду

Якщо сумніваєтесь — краще зайвий раз почитати етикетку. Вона, як дорожній знак: може й не застрахує, але направить у правильний бік. І не соромтесь пробувати — іноді звичний засіб, але інший режим змінює все.

Прання покривала — це не просто побутова дрібниця. Воно впливає і на комфорт, і на довговічність речей, і на наш спокій. Неправильний режим — і вже доведеться купувати нове, викидати гроші на вітер. А ще — викидати спогади, бо деякі речі несуть тепло не лише тіла, а й серця. І нехай це лише тканина — але догляд за нею говорить про наше ставлення до дому.

Джерело: 5692.com.ua

У Дніпрі на Вокзальній площі, неподалік центрального залізничного вокзалу, сталася бійка між двома чоловіками, внаслідок якої один із них зазнав ножового поранення. Інцидент трапився у вівторок, 15 квітня, близько обіду. Обидва учасники конфлікту були одягнені в камуфляжну форму. Про це повідомляє ГУ Нацполіції у Дніпропетровській області.

За попередніми даними, у ході словесного конфлікту один із чоловіків дістав ніж і завдав опоненту удару. Потерпілого з тілесними ушкодженнями оперативно доставили до медичного закладу. Його стан наразі не розголошують.

На місці події працювала слідчо-оперативна група. Правоохоронці встановлюють обставини інциденту, а також особи учасників конфлікту. Подію зареєстрували до журналу єдиного обліку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення.

Наразі інформація щодо затримання ймовірного нападника або правова кваліфікація події відсутні. Поліція обіцяє надати оновлені дані після завершення першочергових слідчих дій.

Джерело: 5692.com.ua

Є місця, де час наче зупиняється. Де слова вже нічого не змінять, але мовчання — звучить голосніше за будь-які промови. Могила — це не просто ділянка землі. Це — тиха точка зв’язку між минулим і теперішнім. І навіть кілька квіток, висаджених із думкою про померлих, можуть перетворити камінь і землю на щось живе, тепле, значуще. Але що посадити, аби воно справді мало сенс, а не просто стояло там заради вигляду? Ось тут і починається найцікавіше.

Квіти як спогад, а не просто прикраса

Чесно кажучи, не кожна рослина годиться для цвинтаря. Хтось садить яскраве "аби гарно було", але з часом воно в’яне, обростає бур’янами, і виглядає зовсім не так, як задумувалось. Тут краще підійде те, що тримається скромно, але впевнено — і по можливості не потребує щотижневих візитів із лійкою. Бо ж не кожен має змогу приїздити часто.

Символіка теж має значення

До речі, вибір квітів — це не лише про колір і форму. У багатьох із них є свій підтекст. Так, ніби кожна пелюстка говорить щось замість нас. Деякі — про вічну любов. Інші — про спокій, пам’ять або витримку. І хоча звучить це трохи метафорично, але в таких деталях і народжується справжній зміст.

Гвоздика — мов подяка на вічність

Гвоздика — це не про показність. Вона — як тиха подяка, яку ми несвідомо шепочемо у голові, стоячи біля надгробка. Яскрава, стійка, вперта. Вона росте там, де інші згорають від спеки чи гниють від дощу. Гвоздика любить сонце, але не капризна. Полити — добре. Не полити — переживе. Тільки обрізати час до часу, і вона знову тягнеться догори.

Тюльпани — про прощання без крапки

Весною тюльпани — як перші ноти вірша, написаного мовчки. Вони символізують любов, яка не згасає, і новий початок після кінця. Дивна комбінація, правда ж? Але на могилах це працює. Вони не вибагливі, тільки ґрунт має бути нормальний — не болото і не каміння. А ще — сонце. Без нього тюльпан просто спить.

Барвінок — мов покривало пам’яті

Барвінок, здається, просто створений для цвинтарів. Він не метушиться, не пнеться вгору, не потребує нічого зайвого. Але при цьому — постійний. Синій або фіолетовий, мов ніч, він стелиться по землі, як спогади по пам’яті. До того ж він вічнозелений — і навіть взимку тримає колір. Ще й легко вкорінюється. Ідеальний варіант, якщо хочеться, щоб було скромно, але зі змістом.

Молодило — кам’яна троянда, що не здається

Ця рослина — трохи символ впертості. Молодило (його ще називають кам’яною трояндою) виживає там, де більшість здається. Пісок, спека, вітер — не проблема. Воно просто стискається в собі, як людина в горі, але не ламається. Нагадує, що навіть на камінні може щось зацвісти. Сакрально? Дуже.

Хризантеми — осінній акорд про вічність

Про хризантеми багато хто скаже: "та їх же тільки восени садять". Але не все так просто. Ці квіти — як щось дуже особисте. Вони наче промовляють без слів: "Я пам’ятаю". Особливо білі й фіолетові — вони найбільш символічні. Люблять вони хорошу землю й сонце, а ще — щоб за ними трохи доглядали. Але за те дарують колір там, де вже давно все сіре.

Не тільки квіти — ще трохи про відчуття

А ви помічали, що іноді навіть без жодної квітки могила виглядає… живою? Все — через настрій. Але квіти додають чогось теплого. Особливо, коли вони підібрані з думкою, а не для галочки. Як-от ті, що не потребують щотижневого приїзду, а просто ростуть собі — мовчки, стійко, як сама пам’ять.

Квіти на могилі — це не прикраса. Це мова, яка звучить навіть у тиші. У кожній пелюстці — натяк на любов, яка не згасає. У кожному стеблі — відлуння спогадів. Тому так важливо, щоб ці рослини були не випадковими. Щоб вони говорили за нас, коли ми не поруч. І щоб росли навіть там, де, здавалося б, уже нічого не росте.

Джерело: 5692.com.ua

У великодньому світі, де кожна господиня мріє, аби паска вдалася "на всі сто", глазур — як останній штрих пензля на картині. Може здатися, що це дрібниця, але саме вона надає тій самій урочистої краси та додає трішки магії. А ще — відкриває простір для фантазії: хто сказав, що глазур має бути лише білою?

Святкова окраса

Глазур — це не просто цукровий верх. Це як вишенька на торті чи блиск у погляді — створює враження з першої секунди. Паска без глазурі — ніби вишиванка без орнаменту. Варіантів, до речі, чимало, і кожен із них може змінити не лише смак, а й настрій у хаті.

Біла — традиція, яку поважають

Це класика-класик.

• 250 г цукрової пудри
• 2 яєчні білки
• трішки борошна
• столова ложка соку лимона

Усе це збити до стану густої, блискучої маси. Головне — не поспішати. Якщо добре вийде, вона не стікатиме й застигне щільно, як мереживо на морозі. До речі, трохи лимонного соку не лише освіжить смак, а й допоможе білкам не розтікатися.

Вершкова — для тих, хто любить "з вершками"

Тут усе ніжно, як обійми бабусі:

• 300 г цукру
• 250 мл жирних вершків (20%)
• 50 г вершкового масла
• чайна ложка ванільного цукру

Мішати довго — аж 30 хвилин на повільному вогні, ніби варите щось чарівне. Потім влити масло й ваніль, і от маєте глазур, що пахне дитинством і теплими руками. Можна нанести товстим шаром, і вона вийде трохи тягуча, як іриска.

Фруктова — для яскравого настрою

Цікаво, але її рідко готують, хоча вона дуже "весняна":

• 200 г пудри
• 2 білки
• ложка лимонного соку
• 3 ложки будь-якого сиропу: вишневого, малинового, апельсинового

Кольори виходять пастельні, неначе крашанки з акварелі. І смак — з натяком на літо. Діти таку обожнюють. Можна ще підфарбувати буряковим соком або куркумою — натурально й без хімії.

Шоколадна — коли душа просить солодкого

Для тих, хто не уявляє Великодня без какао-аромату:

• 25 г масла— 15 г какао
• 1 склянка пудри
• 2 ложки молока
• дрібка кориці

Спочатку масло з какао — на вогонь, хвилинка, не більше. Потім повільно ввести пудру з молоком. І на кінець — повернути на вогонь буквально ще на хвилину, щоб усе злилося в однорідну шоколадну гладь. А кориця — для тієї самої "родзинки", ніби натяк на щось тепле й затишне.

Трохи фантазії зверху

І тут починається найцікавіше. Обсипки!

• Кокосова стружка — виглядає, як сніг навесні.
• Подрібнені горіхи — трохи хрусту, трохи розкоші.
• Цукати або навіть маленькі цукерки — дітям на радість.
• Шоколадна крихта або дрібні маршмелоу — сучасний акцент.

А ще хтось посипає сушеними пелюстками — так-так, троянд чи волошок. Здається, ніби паска зійшла зі сторінок старовинної книги рецептів.

До речі… Деякі господині використовують трохи желатину або агар-агару, щоб глазур трималася довше, навіть за вологої погоди. А хтось експериментує зі сметаною, топленим шоколадом, маршмелоу, навіть карамеллю. Смаків стільки, скільки людей за столом.

Глазур на пасці — це не просто солодкий декор. Це емоція, яку ми даруємо близьким. Це спогади з дитинства, запах свята й очікування чогось доброго. У кожному рецепті — трохи тепла, трохи турботи й дрібка традиції. Тож нехай цього Великодня у ваших домівках пахне справжнім щастям — з нотками ванілі, какао та лимона.

Джерело: 5692.com.ua

Перекис водню — це не просто пляшечка в домашній аптечці. Це щось на кшталт швейцарського ножа серед засобів догляду за домом: скромний, недорогий, але універсальний. Його сила — у простоті. Чесно, мало хто замислюється, що ця прозора рідина може стати справжнім рятівником у побутових дрібницях. Але давайте по черзі.

Гігієна зубної щітки — не тільки про заміну

Міняти щітку кожні два-три місяці — це ми знаємо. Але між тим вона встигає "пожити своїм життям", збираючи мікробів більше, ніж деякі поруччя в метро. Тому час від часу (раз на тиждень буде достатньо) — замочіть її у перекисі хвилин на 30. Потім сполосніть під краном. Так простіше спати спокійно.

Дзеркала без плям — це можливо

Здається, ванне дзеркало живе власним життям: щоразу, як вийдеш з душу — на ньому сліди мила, пальці, і ще щось дивне. Секрет простий: бризкаєте трохи перекису, протираєте — і поверхня наче нова. Без плям, без розводів. Навіть якщо до цього там було "світлове шоу з розводів".

Нігті після буряка — як новенькі

Бували ситуації, коли після буряка пальці виглядають так, ніби ви підробляли художником по овочах? Знайомо. Змочіть ватний диск у перекисі та протріть нігті. Зазвичай вистачає кількох секунд, аби вони повернули свій природний вигляд. Схоже на магію, але це просто хімія.

Плями від поту — не вирок футболці

Знову ті білі сліди під пахвами, які залишаються навіть після прання? Не поспішайте викидати улюблену річ. Змішайте перекис з харчовою содою — до стану кашки. Нанесіть на пляму, зачекайте 30-40 хвилин, а потім промийте. Іноді навіть дорогі засоби не дають такого ефекту.

Дошка для м’яса — зона підвищеної небезпеки

Особливо після сирого м’яса. Нюанс у тому, що навіть ретельне миття не завжди виводить усю нечисть. А от перекис — так. Просто полийте ним дошку, дайте постояти кілька хвилин і промийте. Дерево зітхне з полегшенням.

Холодильник, який не пахне "вчорашнім борщем"

Перекис — тихий герой у боротьбі з неприємними запахами в холодильнику. Він не лише знезаражує полиці, але й знімає жовтизну з пластику. Нанесіть, залиште хвилин на 10, протріть ганчіркою. І не треба ніяких дорогих спреїв.

Контейнери без душку "два дні тому був суп"

Пластикові контейнери — це окрема історія. Варто один раз щось ароматне в них залишити — і запах залишається з ними надовго. Налийте трохи перекису, розмажте по стінках, залиште на пів години. Потім добре промийте. Схоже, що контейнер ще поживе.

Про запас — не жарт

Багато хто купує перекис по одній пляшечці, бо "раптом знадобиться". Але якщо ви хоча б раз спробуєте всі ці лайфхаки — ймовірно, почнете купувати одразу по три. Дешево, практично, без запаху — що ще треба?

Перекис водню — це нагадування, що в простих речах часто криється велика користь. У світі, де все ускладнюється новими технологіями, є речі, які працюють роками без змін. Просто, ефективно, по-людськи. Іноді варто озирнутись на старі добрі засоби, перш ніж витрачати купу грошей на новомодні "суперочищувачі". Бо, зрештою, справжній порядок починається з уваги до дрібниць.

Джерело: 5692.com.ua

Кажуть, очі — дзеркало душі. А от брови — наче рамка до цього дзеркала. Іноді саме вона видає те, що людина воліє приховати. Справжні думки, емоційні реакції, темперамент — усе це, наче на долоні, якщо знати, куди дивитися. І хоча брови можуть здаватися дрібницею, насправді вони здатні розповісти більше, ніж цілий монолог. Не віриш? А дарма.

Густі, жорсткі брови — наче щетина

Якщо бачите чоловіка (чи жінку) з густими бровами, які ще й здаються твердими на дотик — є про що задуматись. Фізіогномісти вважають, що така брова — це сигнал. Вона може вказувати на людину, що має схильність до подвійної гри. Не завжди прямо лицемірство, але вміння говорити одне, а думати інше — тут точно присутнє. Особливо, якщо брови ніби "натискають" на погляд.

Брови, що стирчать вгору — трохи дикий, але добрий типаж

Цікаво, але якщо зовнішні частини брів стирчать догори, як антенки, це може означати відкритість. Такі люди ніби трішки розгублені, але не злі. Їх легко впізнати — вони часто усміхаються, а в очах немає холоду. Виглядають довірливо, наче вічно трохи здивовані світом.

Рідкі брови — як недописаний портрет

Ледь помітні або дуже рідкі брови часом говорять про внутрішню млявість. Знаєш, буває тип людей, які завжди "десь у собі". Вони не агресивні, не токсичні, просто дуже повільні. І ніби живуть у своєму темпі, не поспішаючи ні на які внутрішні революції.

Моноброва — сигнал сили й домінування

Зрослися брови над переніссям — це вже окремий феномен. Часто такий зовнішній знак супроводжується характером "директора". Не завжди це погано, але людина майже завжди буде намагатися контролювати інших. Такий собі вроджений лідер, а іноді й диктатор у сімейних справах. Особливо якщо решта рис обличчя підтверджує це.

Брови "будиночком" — трохи драми, трохи ніжності

Знайомі ці підняті, ніби здивовані бровки? Вони додають обличчю м’якості й тривожної емоційності. За ними часто стоїть людина, що здатна багато зробити заради інших, навіть якщо це йде врозріз із її інтересами. Такі люди — водночас і мрійники, і трудоголіки. Іноді — справжні мученики.

Навислі брови — тінь над очима і настроєм

Якщо брови розташовані низько й ніби "тиснуть" на очі — це може говорити про флегматичний тип характеру. Такі люди не схильні до імпульсивності. Вони швидше замикаються в собі, аніж влаштовують сцени. У стосунках — можуть бути трохи холодними, але не обов’язково байдужими. Просто все всередині.

До речі, ще один цікавий нюанс

У японській фізіогноміці вважають, що ідеальні брови мають бути середньої густоти, із м’яким вигином. Це символ балансу — людина ніби вміє тримати рівновагу між емоціями й логікою. А в китайській традиції вважається, що довгі брови — до довгого життя, особливо якщо вони м’які та світлі.

Звісно, брови — це не паспорт характеру, і не кожен власник "щетини" виявиться лицеміром, а "моноброва" не завжди означає тирана. Проте зовнішність усе ж відображає внутрішній світ — принаймні частково. І якщо уважно дивитися на деталі, можна вловити сигнали, які не проговорюються вголос. Бо іноді, щоб зрозуміти людину, достатньо не слів — а одного погляду на брови.

Джерело: 5692.com.ua