Ще 205 наших захисників повернулися додому після тривалого російського полону. Серед них є поранені, є тяжкохворі, є ті, хто перебував у неволі ще з самого початку повномасштабної війни. Але головне — вони живі. І вони вже вдома. Про це повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими у Telegram.

Що відомо про обмін

Обмін відбувся 6 травня, у День української піхоти. Символічно, правда? Загалом додому повернули трьох офіцерів та 202 солдатів і сержантів.

Вони служили в різних підрозділах — це і воїни військово-морських сил, і десантники, і нацгвардійці, і навіть прикордонники.

Звісно, всі вони брали участь в обороні країни в найгарячіших точках: Донеччина, Луганщина, Запоріжжя, Харків, Суми, Херсон, Київщина — ну і, звісно ж, Маріуполь.

До речі, це вже 64-й (!) обмін з початку повномасштабної війни. З березня 2022-го в рамках обмінів додому вже повернули майже 4800 наших людей.

Відомо, що цього разу в обміні допомогли Об’єднані Арабські Емірати.

Як сказав Сергій Лисак, голова Дніпропетровської ОВА, попереду на українських захисників чекає відновлення.

Він також уточнив, що попередньо серед звільнених — 18 воїнів із Дніпропетровщини. А це означає, що невдовзі 18 родин зможуть обійняти своїх найрідніших. І сказати головне: ти вдома.

Мабуть, для кожного українця така новина — як ковток повітря. Особливо зараз.

Джерело: 5692.com.ua

Росіяни знову вирішили "відзначити" 9 травня — і не парадом, а спробою прориву на Дніпропетровщину. На цей раз їм заманулося вийти до адміністративного кордону області саме до сакральної для них дати. Але, здається, плани доведеться відкласти — якщо взагалі не поховати остаточно.

Що кажуть у ЗСУ

Цікаво, що за останній час ворог дійсно просунувся трохи вперед, у бік Дніпропетровщини. Це напрямок Новопавлівки, якщо хтось стежить за картою. Але, як кажуть у наших Силах оборони, цей "успіх" — не більше ніж картинка для телевізора. Бо навіть дійшовши до умовного кордону, вони там нічого не виграють.

Про все це розповів речник угруповання "Хортиця" Віктор Трегубов. Він запевнив: попри всю цю ситуацію, росіяни до 9 травня на Дніпропетровщину не прорвуться. Не той рівень підготовки.

Так, вони сунуть до Дніпропетровської області. Але вже зараз зрозуміло: не встигнуть. Це не марафон, де головне добігти. Тут рахунок іде на дні, — сказав Трегубов в ефірі "Суспільного".

До речі, навіть якби раптом ворог таки досягнув того омріяного кордону, військової логіки в цьому мало. Бо що далі? Стати на полі й чекати удару у фланг? А з політичної точки зору — ну, хіба що зробити красиву "картинку" для своєї пропаганди: мовляв, ми зайняли два села і от, нарешті, дісталися якогось пункту. Але ж… 11 років війни.

І ще один момент. Росія пробувала обійти Покровськ — намагались прорватися через Котлине. Але не склалося.

Окремо варто згадати: останнім часом ширилися чутки, мовляв, Москва поставила чітке завдання — прорватися до Дніпропетровщини до 9 травня. Та, схоже, це бажання залишиться лише на папері. І на мапах у штабах.

Джерело: 5692.com.ua

От уявіть: ходите ви на курси, вчите знаки, об’їжджаєте ями на майданчику, мрієте сісти за кермо вже як справжній водій — а тут бац, іспит провалено. Думаєте, за тиждень-два спробуєте знову? А от і ні — МВС вирішило, що все не так просто.

Тепер на практику доведеться чекати

Згідно з новим проєктом наказу, який підготувало Міністерство внутрішніх справ, правила складання практичного іспиту з водіння можуть змінитися. Не встигли скласти з першого разу — нічого, так буває. Десять днів — і знову на майданчик. Але якщо вдруге не вийде — вже доведеться чекати не 10, а цілих 20 днів. І далі більше.

Після третьої невдалої спроби, на наступний підхід доведеться чекати аж 30 днів. І так після кожного наступного разу.

Отак. Кожен провал — як додатковий "карантин" між вами і водійським посвідченням. І це вже не жарти — бо час тягнеться, нерви здають, а навички забуваються.

Але є і хороша новина

Кількість спроб — не планують обмежувати. Тобто теоретично ви можете складати іспит хоч десять разів. Просто розтягнеться це все надовго. На всю цю епопею з водійським посвідченням тепер офіційно дається два роки — саме стільки діє ваше свідоцтво про проходження навчання.

До речі, офіційно ці нововведення ще не набрали чинності — це лише проєкт. Але досвід підказує: якщо вже проєкт з’явився, то швидше за все — скоро стануть реальністю.

Що це означає на практиці? Якщо не впорались з іспитом з першого разу — краще не розслаблятися. Бо кожен наступний "фейл" тягне за собою затримку, а з часом — і втрату впевненості. А десь у майбутньому — ще й додаткові витрати на повторне навчання, якщо раптом два роки минули, а посвідчення так і не отримали.

Тож, як кажуть інструктори, краще вивчити маршрут, відпрацювати усі повороти й не плутати педалі. Бо тепер кожна помилка — це ще й мінус місяць із вашого життя за кермом.

Джерело: 5692.com.ua

Боятися — це нормально. І дорослим, і дітям. Просто у нас, дорослих, страхи зазвичай сховані глибоко всередині, а от у дітей — вони на поверхні. Вони щирі, як на долоні: боюсь, і все тут. А ми що? Ми посміхаємось, махаємо рукою: "Та не вигадуй, усе нормально". А воно ж не нормально для дитини.

Страх дитини — це, знаєте, як тінь: з дорослого боку — нічого особливого, а з дитячого — справжній монстр, який шепоче на вухо. І дуже часто ці страхи не з’являються на рівному місці — ми самі, хоч і несвідомо, їм у цьому допомагаємо.

Звідки беруться дитячі страхи

От уявіть ситуацію: малюк, ще в підгузку, грається у ванні — а потім, бац, наковтався води. Наступного разу, тільки скажи "купатися", — і вже сльози. Чому? Бо переляк — серйозна штука. Або ще приклад — обпік пальчика об чайник. І вже не тільки чайник страшний, а й будь-яке гаряче — навіть какао.

А ще діти — це такі маленькі радарчики. Вони ловлять усе, що ми говоримо. Наприклад, ви сидите з друзями, обговорюєте новини, хтось каже: "Уявляєш, літак впав". А дитина поруч, тихенько грається з лялькою — і все чує. А потім вночі не спить, бо боїться літати. І ви вже не згадаєте, коли та розмова була, а вона — ще як!

А як вам оце: "Не будеш їсти — забере тебе Баба Яга"? Або: "Ой, лікар зробить боляче!" Хоч здається, це просто слова, а в дитині вже сіється страх. Вони як насіння — проростають і дають гіркі плоди.

Та й надмірне піклування може зіграти не на користь. Мама бідкається, переживає за кожен чих дитини — і передає це хвилювання далі. Малюк, замість бачити світ веселим і барвистим, починає бачити небезпеку на кожному кроці. "Не бігай — впадеш!", "Не лізь — обпечешся!", "Не дихай — застудишся!" — звучить знайомо?

А ще, якщо вдома постійні сварки — тиша замінюється гучними словами. Для дитини це як буря серед ясного неба. Вона не може цього пояснити, але відчуває: щось не так. Страх росте, як снігова куля.

Які страхи характерні для різного віку

• До року — найбільший жах — зникнення мами. Ще страшно, коли хтось новий бере на руки або гучно щось гримить.
• 2–3 роки — бояться тварин, висоти, машин. А ще — покарання. Бо ж малюк вже розуміє: зробив шкоду — буде "ай-ай-ай".
• 4–5 років — темрява, самостійне засинання, страшні вигадані істоти. Тут вже починає працювати фантазія на повну.
• 6–7 років — страх смерті, жахіття з мультиків, страх залишитися без мами або тата. І темрява досі тримає позиції.
• 8–10 років — з’являються страхи шкільного типу: запізнення, погана оцінка, злий учитель. Так, це вже серйозно.
• 11–16 років — страх бути не таким, як усі. Страх не сподобатися, не знайти своє місце. І ще катастрофи, хвороби, війна — усе, про що дорослі говорять по телевізору чи в розмовах.

Чому важливо говорити про страхи з дитиною

Бо якщо дитина довірилась і розповіла, чого боїться — це не просто балачка. Це знак: вона вам довіряє. А от якщо ви їй у відповідь скажете: "Та дурниці, не вигадуй!" — двері закриються. І потім не дивуйтеся, що вона більше нічого не розкаже. Ділитиметься з друзями, з ким завгодно — тільки не з вами.

Сядьте, поговоріть. Навіть якщо страх звучить абсурдно — типу "мене з’їсть крокодил, якщо я не заховаю ноги під ковдру" — не смійтеся. Краще разом подумайте, чому цей страх з’явився. І покажіть, що ви поруч, завжди, навіть якщо крокодили таки з’являться. Ну раптом.

Що робити, щоб дитина менше боялася

• Не лякайте її нарочно. Забудьте про бабаїв, поліціянтів, уколи "за погану поведінку" й усю ту нісенітницю. Страхи від того не зникають, а тільки ростуть.
• Будьте уважні. Говоріть з дитиною. Слухайте, не перебивайте, не крутіть очима. Просто слухайте. І приймайте її серйозно, навіть якщо вона боїться… павука розміром з ґудзик.
• Не будьте тираном. Дитина не повинна боятись мами чи тата. Бо тоді вона взагалі не знатиме, куди бігти зі своїми тривогами.
• Дозвольте їй бути дитиною. Бігати, галасувати, ліпити щось з пластиліну на килимі — усе це не шкода, а терапія. Діти так знімають напругу. І якщо вона побігала, накричалась і набавилась — менше шансів, що вночі їй насниться монстр.

Дитячий страх — це не вигадка. Це сигнал. Як лампочка на панелі авто: щось не так. І якщо ми просто її вимикаємо — проблема не зникає. Треба заглянути під капот. Побути поряд. Слухати. Не сміятись. Не знецінювати. Бо ми для них — як ліхтарики у темряві. І якщо наш світить — навіть найстрашніший монстр під ліжком здасться просто пилом.

Джерело: 5692.com.ua

Зелені банани — це не брак чи дефект, як може здатися на перший погляд. Це лише "заготовка" для смачного й поживного продукту, який ще не встиг дозріти. У магазині часто проходиш повз такі плоди, бо вони виглядають ніби ще не для людей. Але насправді — це чудовий шанс взяти ситуацію в свої руки й самому контролювати, коли банан стане саме таким, як треба. Бо інколи чекати днів три-чотири просто немає часу.

Як зробити зелений банан стиглим всього за пів години

Бувало таке: хочеш приготувати щось із бананом, а під рукою — тільки зеленючі, тверді, як цегла. Ну не біда, бо існує один простий фокус, який допоможе зробити з них цілком пристойні стиглі плоди. І все це — буквально за пів години.

До речі, стиглі банани не завжди обов’язково купувати. Зелені — це як чистий аркуш, і якщо правильно "підігріти" ситуацію, вони стануть м’якими, ароматними, солодкими. Ну або майже такими.

Що робити — покроково

• Увімкніть духовку. Ставимо 250 градусів.
• Беремо банани (не чистимо, звісно — хай шкірка буде на місці).
• Викладаємо їх на деко чи навіть фольгу.
• Засікаємо 15-20 хвилин. Для дрібних плодів — ще менше: 7-10 хвилин може вистачити.
• Коли шкірка стане темно-коричневою — це знак, що час витягати.
• Даємо охолонути. Все. Можна їсти або використовувати в рецептах.

Так, звучить трохи дивно — "запекти банан", але результат вас точно здивує. Плід стане м’якшим, а смак — наблизиться до стиглого, хоча аромат може бути трохи іншим. Але для випічки, млинців, смузі чи бананового хліба — ідеально.

До речі, банани при дозріванні виділяють етилен — такий собі природний газ, який "включає" процес стигнення. Тому, якщо у вас є трохи часу (ну хоча б ніч), можна загорнути банани в паперовий пакет разом із яблуком або помідором — ефект буде! Але то вже не на пів години, а мінімум на кілька годин.

Ще один нюанс — банани не люблять холод. Якщо поклали їх у холодильник ще зеленими, можна попрощатися з шансом їх дозріти нормально. Тому краще або залишити їх при кімнатній температурі, або одразу вдатися до духової магії, якщо терміни підтискають.

Коли саме цей спосіб реально рятує

• Коли готуєте торт, де потрібне бананове пюре — а всі банани в будинку зелені.
• Якщо прийшли гості, а ви запланували десерт "з ароматом дитинства".
• Для мам, які хочуть швидко приготувати щось корисне малечі.

І знаєте, іноді цей прискорений метод навіть зручніший. Ви самі вирішуєте, коли плід буде готовим. Не чекаєте, не спостерігаєте, як він лежить і жовтіє по-своєму.

Природа має свій темп. Але інколи наше життя вимагає пришвидшення — без шкоди якості. Тож нехай навіть зелений банан стане для вас не перепоною, а можливістю. Важливо лише знати, як правильно використати час і температуру.

Джерело: 5692.com.ua

Справжня дружба — це не про гучні слова чи подарунки на день народження. Це про тих, хто поруч у тиші, коли не хочеш ні з ким говорити. Про тих, хто розуміє тебе з півслова й не зникає, коли стає важко. У світі, де всі кудись біжать і постійно змінюються, знайти людину, якій можна довіритися на всі сто — велика удача. І, як не дивно, зірки часом можуть натякнути, де шукати таких людей. Бо деякі знаки зодіаку — то справжні чемпіони в мистецтві дружби.

Найкращі друзі серед зодіаків кого не підведе інтуїція і серце:

Рак — той, хто завжди поруч, навіть коли не кличеш

От, здавалося б, нічого особливого: звичайна людина, скромна, без понтів. Але щойно ти впадеш у яму — неважливо, моральну чи життєву — саме Рак буде першим, хто подзвонить, прибіжить, привезе чай і теплі шкарпетки. Вони такі по життю: вміють любити тихо, але до кісток.

Чесно кажучи, з ними почуваєшся, ніби вдома. Можливо, через їхню щиру турботу, а може, через вміння вислухати без осуду. Раки не просто "друзі на вечірці", а ті, хто тримають тебе у фокусі навіть тоді, коли світ валиться. Запитають, як справи. Запам’ятають важливу дату. І, що найважливіше, не забудуть тебе на наступний день.

Стрілець — душа компанії і друг, що не зрадить

З ним, наче на каві з давнім знайомим — затишно і весело з першої хвилини. Стрільці — це ті, хто швидко розтоплюють лід. Вони чесні, іноді до різкості, але саме ця прямота і рятує дружбу: ти завжди знаєш, на чому стоїш.

До речі, якщо вам здається, що вони надто легковажні — дарма. Коли мова йде про близьких людей, Стрілець перетворюється на вірного пса — ні, не в поганому сенсі — а в такому, що буде бігти поруч, підтримувати, жартувати, навіть коли ти сам собі не подобаєшся. А ще, вони реально заряджають — оптимізмом, планами, ідеями. У їхній присутності не хочеться скиглити, хочеться жити.

Водолій — той, хто зрозуміє, навіть якщо нічого не сказав

Вони, здається, живуть трохи в іншому вимірі. Десь між логікою і фантазією. Але саме це дозволяє їм бачити глибше, ніж більшість. Водолії — це такі собі внутрішні психологи. Ніби й не питали нічого особливого, а вже знають, що в тебе на душі.

Дуже часто вони діляться останнім, що мають. І ні, не тому що хочуть похвалитися добротою. Просто їм це здається… правильним. Вони не торгуються з моральними принципами: якщо друг — значить, допомагатимуть. Навіть якщо не вигідно, незручно, чи світ зійшов з розуму.

А ще Водолії — неймовірно лояльні. Якщо ти помилився — вони не влаштовуватимуть суд. Просто скажуть: "Окей, як виправимо?". Їм не потрібні ідеальні люди поруч, їм важливі щирі.

У житті можна зустріти багато знайомих, товаришів, приятелів. Але справжніх друзів — одиниці. І якщо серед ваших близьких є Рак, Стрілець чи Водолій, то, можливо, доля вже вручила вам безцінний подарунок. Бо такі люди не йдуть, коли погано. Вони залишаються — і це головне.

Джерело: 5692.com.ua

29 квітня в бою поблизу населеного пункту Біла Гора на Донеччині, захищаючи українську землю від загарбників, загинув солдат Чуйко Артем Миколайович.

Від імені всієї громади, Кам’янської міської ради, виконавчого комітету та особисто від себе мер міста висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглого захисника.

Артем Чуйко народився 28 червня 1998 року в Дніпродзержинську. Тривалий час працював на ПрАТ "Камет-сталь". У вересні 2023 року став на захист України та її народу. У нього залишилися брат та сестра.

Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!

Панахида відбудеться 7 травня о 10:00 в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ (вул. Сергія Слісаренка, 34). Поховають воїна об 11:00 на Алеї Героїв кладовища по вул. Весняній.

Джерело: 5692.com.ua

Може здатися, що Друга світова — це вже історія з пожовклих фото, але, схоже, спокій у світі став ілюзією. У світі дедалі гучніше говорять про іншу перспективу — війну. І не якусь локальну, а масштабну, світову. Таку, що змінює все.

За даними свіжого опитування, яке провів YouGov, майже половина американців і мешканців Західної Європи — серйозно налаштовані. Вони вважають, що Третя світова може гримнути вже за п’ять-десять років. А найцікавіше (чи найстрашніше?) — багато хто не вірить, що зможе вціліти.

Ворог номер один — Росія

Усі дороги в страхах ведуть до Москви. Від 72% до 82% опитаних європейців назвали саме Росію головною загрозою для світу. Війна в Україні зробила свою справу: образ "агресора" закріпився у масовій свідомості — і не лише в нас.

На другому місці — ісламський тероризм. І тут теж не новина: після десятиліть боротьби з терористами в Іраку, Сирії чи Афганістані ця тема залишається болючою.

А от третє місце трохи несподіване. Знаєте, хто? США. Так, частина європейців вважає Штати потенційним дестабілізатором. Особливо німці, французи й іспанці. Мовляв, американці можуть затягнути Європу у свій новий конфлікт, навіть якщо вона сама цього не хоче.

Ядерна параноя

Більшість опитаних не просто чекають війни — вони бояться, що вона буде ядерною. І тут уява малює вже не окопи, а згарища, радіацію і цілі міста, стерті з лиця Землі. Страшно, та що вже приховувати.

Більшість європейців не вірить, що їхні армії здатні їх захистити. Особливо песимістично налаштовані мешканці Німеччини та Франції. А от американці, як завжди, у вірі до себе: 71% громадян США довіряють своїм Збройним силам. Ну, в них і бюджети інші.

Минуле — ще один фронт

Цікаво, що в Німеччині респондентам поставили доволі делікатне запитання — хто, на їхню думку, зробив найбільший внесок у перемогу над нацизмом. Відповіді — з натяком на переосмислення історії. Найбільше людей вказали на США, а от Радянський Союз згадав лише кожен третій. Ще менше — про внесок Великої Британії (хоч самі британці вважають, що саме вони були героями тієї війни).

До речі, половина німців вважає, що їхня країна надто зациклилась на своєму нацистському минулому, і це вже заважає жити далі. Мовляв, час розпрямити плечі і грати активну роль у сучасному світі.

А що кажуть про безпеку

Після 1945 року багато хто вважає, що саме НАТО, ООН і Євросоюз утримували світ від нових катастроф. Принаймні половина опитаних оцінила їх як стабілізаційний фактор. Хоча зараз у багатьох виникає сумнів — а чи вистачить цього стримування ще раз?

А Трамп — знову в центрі

Ну і як без Трампа. Президент США ще у 2016-му казав, що Крим — це та точка, через яку може початися світова війна. І вже у 2024-му, під час мітингу в Каліфорнії, він знову заявив, що війна не за горами. Більше того — вона може початися в будь-який момент.

Причина, за його словами, у тому, що світовими процесами керують "не ті люди". Що мав на увазі — здогадуйтесь самі. Але, здається, ситуація стає все більш небезпечною.

Джерело: 5692.com.ua

Іноді здається, що пес виє ні з того, ні з сього — наче й не голодний, і не сумний, а все одно тягне ту свою пісню на весь будинок. Може, з сусідами спілкується? А може, намагається щось нам сказати, але ми вперто не розуміємо. Насправді виття — це зовсім не "примха" чи дивна звичка. Це — мова. Так, собача. І вона має сенс.

У цій статті розберемо, чому хвостаті друзі іноді влаштовують справжні концерти, і що з цим можна (а що не треба) робити. Без зайвих фраз і з прикладами з життя.

Інстинкти не підкориш

Собаки — це не просто милі пухнастики. У них у крові — гени вовків. А вовки, як відомо, виють не для розваги. Це спосіб сказати: "Я тут", "Це моя територія", "Де ти, друже?". Навіть якщо ваш пес спить на м’якому ліжку і їсть з миски в формі кісточки — дикі рефлекси все ще з ним.

Особливо це стосується: маламутів, хаскі, вівчарок. Їм це — як спів для нас у душі.

Що робити? Якщо це трапляється зрідка, і собака поводиться спокійно — не панікуйте. Просто його вовче "я" подає голос.

Реакція на звуки — собачий хор

Це може бути смішно, але собаки іноді "співають" у відповідь на:

• сирени швидкої або поліції,
• дзвінки (особливо старі кнопкові),
• музичні ноти — особливо високі,
• дитячий плач.

Звук сприймається як сигнал, заклик до "розмови". Можливо, вони думають, що хтось виє по той бік дверей — от і підтримують.

Якщо пес не в паніці, не тремтить і не ховається — то це просто така його "караоке-вечірка".

Самотність не жарт

Одна з найпоширеніших причин — звичайна туга за господарем. Особливо, якщо:

• виття починається, коли ви йдете з дому;
• сусіди потім скаржаться, що не можуть спати;
• а після вашого повернення — собака стає мовчазним янголом.

Це вже не просто "не вистачає тебе". Це може бути синдром розлуки — серйозний емоційний стан.

Що можна зробити:

• почніть залишати собаку на кілька хвилин і поступово збільшуйте час;
• дайте інтерактивні іграшки, кісточки, щось для розваги;
• залиште увімкнене радіо або телевізор — щоб було "наче хтось є вдома";
• якщо зовсім погано — зверніться до кінолога. Вони не лише команди вчать.

Біль — мовчки не просить

Пес може вити, бо йому боляче. А ви не помічаєте. Наприклад, якщо:

• виття з’явилося раптово;
• він лежить, не грається, або навпаки — метається;
• відмовляється від улюблених ласощів, поводиться дивно.

Це може бути і шлунок, і суглоби, і щось серйозніше…

Тут не гадайте — одразу до ветеринара. Бо іноді виття — це єдиний крик про допомогу, який вони мають.

Страхи та стреси — теж бувають у собак

Феєрверки, грім, нові обличчя чи навіть переїзд — все це може викликати у собаки справжню паніку. І замість того, щоб втікти чи сказати — вони виють.

Ознаки:

• тремтить;
• хвіст підібганий;
• ховається;
• не хоче їсти.

Що зробити:

• створіть "безпечне місце": ковдра, улюблена іграшка, щось знайоме;
• не сваріть, не кричіть — краще погладьте і спокійно поговоріть;
• при потребі — використовуйте заспокійливі (тільки після консультації з лікарем).

Хочу уваги

О, це знайомо багатьом. Ви тільки-но сядете з чаєм, а тут — воно знову виє. Бо минулого разу, коли ви відповіли на виття ласкою або смаколиком — собака "запам’ятав": ага, так можна керувати людьми!

Що робити:

• не піддавайтеся;
• ігноруйте виття, наскільки це можливо;
• натомість — хвалить і заохочуйте, коли він спокійний.

Пам’ятайте, як з дітьми — що підкріплюєш, те і зростає.

Старість — не радість

Літні собаки теж мають свої особливості. Вони можуть заблукати навіть у знайомій кімнаті, не впізнати звуки, не розуміти, де господар. І тоді — виють. Не від болю, а від розгубленості.

Симптоми:

• виття вночі без причини;
• дивна поведінка;
• погано реагує на голос або команди.

Як допомогти:

• увімкніть нічник;
• не змінюйте розташування меблів;
• поговоріть з ветеринаром — можливо, потрібна підтримка (навіть медикаментозна).

Радість — аж зашкалює

А буває — просто емоції. Бачить повідок — і починається: "виииийоууу, ми йдемо гуляти!". Або прийшли гості, або почалась гра. У молодих собак — це звичайне діло.

Не біда, якщо:

• виття — коротке і "веселе";
• собака в захваті, але не агресивна;
• не заважає сусідам і не лякає дітей.

Тоді — все гаразд. Просто така в нього мова емоцій.

А коли вже час бити на сполох

Норма:

• виття іноді, є зрозуміла причина (звук, емоції);
• загальний стан — нормальний.

Тривожний дзвіночок:

• виття часто і без причини;
• змінилася поведінка: апатія, агресія, відмова від їжі;
• сусіди скаржаться, а ви й не знали.

Собака не виє просто так. Він не зіпсувався і не "злий". Він просто говорить. А нам лишається навчитися чути. Іноді це — заклик до спілкування. А іноді — крик душі чи сигнал тривоги. Спостерігайте, відчувайте, аналізуйте. Бо відповідальність за них — на нас. І, чесно кажучи, чим краще ми зрозуміємо ці виття, тим менше вони будуть схожі на проблему. І більше — на діалог. Навіть якщо на перший погляд — дуже гучний.

Джерело: 5692.com.ua

6 травня в Україні відзначають День піхоти — професійне свято військовослужбовців, які виконують одну з найважчих і найнебезпечніших місій у складі Збройних Сил. З цієї нагоди до привітань доєднався мер Кам'янського Андрій Білоусов.

Піхота — це ті, хто тримає оборону на передових позиціях, хто забезпечує рух уперед, хто у складних бойових умовах захищає нашу державу. Це люди виняткової мужності, витримки та професіоналізму.

Від імені громади щиро дякую всім воїнам-піхотинцям за службу. Усвідомлюємо, якою ціною виборюється кожен день миру для країни. У Кам’янському робимо все, аби ви відчували нашу підтримку. Хай вистачає сил, підтримки близьких і впевненості в нашій Перемозі! Зі святом! – написав міський голова.

Джерело: 5692.com.ua