6 березня 2025 року в бою поблизу населеного пункту Нікольський (Курська область, російська федерація), загинув солдат Понарін Станіслав Ігорович.

Від імені всієї громади, Кам’янської міської ради, виконавчого комітету та особисто від себе мер міста висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглого захисника.

Станіслав Понарін народився 1 грудня 1987 року в Кам’янському. У 2006 році закінчив фахове ПТУ №24. Тривалий час працював на Річпорті. У листопаді 2024 року став на захист України та її народу.

У нього залишилися дружина, син та батьки.

Доземний уклін воїну-захиснику!

Вічна пам’ять і слава Герою!

Панахида відбудеться 23 березня о 12:00 в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ (вул.Сергія Слісаренка, 34). Поховають воїна о 13:20 на кладовищі по вул.Романківській.

Джерело: 5692.com.ua

В українських школах поступово вводять новий предмет – про гуманне ставлення до тварин і волонтерство. Відповідну програму вже підтримало Міністерство освіти і науки України, і тепер її планують масштабувати.

Ідея, якщо коротко, проста: пояснити дітям, що відповідальність – це не лише про оцінки чи домашні завдання, а й про ставлення до тих, хто слабший.

Хто стоїть за проєктом

Програму під назвою "Гуманна освіта та волонтерство" розробили спільно зоозахисна організація UAnimals та експерти Suziria Group.

До речі, це не просто набір лекцій. Розробники кажуть, що намагалися зробити курс максимально "живим", щоб дітям було не нудно слухати, а цікаво включатися.

Як виглядає навчання

Програма складається з 14 занять. Її адаптували під різний вік – від молодших класів до середньої школи.

Для вчителів підготували цілий пакет матеріалів:

• готові плани уроків;
• презентації (з ілюстраціями, не суха теорія);
• практичні завдання.

Тобто педагогам не доведеться вигадувати все з нуля. Береш і працюєш.

Що вже протестували

Це не експеримент "на папері". Курс уже пробували в школах.

Якщо говорити про цифри:

• провели понад 250 уроків;
• охопили близько 4 тисяч учнів;
• 650 вчителів пройшли підготовку і отримали сертифікати.

І, як кажуть організатори, реакція дітей була доволі жвава. Особливо там, де були практичні приклади – наприклад, як правильно поводитися з безпритульними тваринами.

Навіщо це взагалі потрібно

І тут момент, який часто недооцінюють. Мова не лише про котів чи собак.

Ідея ширша:

• навчити співчуттю;
• показати, що допомагати – це нормально;
• сформувати базові речі, які потім переходять у доросле життя.

Бо дитина, яка розуміє, що тварина – не іграшка, швидше за все, і до людей ставитиметься уважніше.

Про що говоритимуть на уроках

Зміст курсу доволі практичний. Не лише "любіть тварин", а конкретні речі:

• як доглядати за домашніми улюбленцями;
• чому не можна викидати тварин на вулицю;
• як діяти, якщо бачиш покинуту тварину;
• що таке волонтерство і як до нього долучитися.

Тобто це більше про реальні ситуації, ніж про теорію.

Ідея, яка виходить за межі школи

Розробники кажуть, що хочуть зробити гуманність і волонтерство звичною частиною життя для дітей. Не чимось "особливим", а скоріше нормою.

І, можливо, саме такі дрібні кроки – через уроки, приклади, прості історії – поступово змінюють ставлення в суспільстві.

Джерело: 5692.com.ua

Ідея, що група крові може впливати на характер людини і навіть на те, з ким вона будує стосунки, гуляє світом вже давно. Особливо це помітно в країнах на кшталт Японії чи Південної Кореї – там до цього ставляться майже як до знаку зодіаку.

Дехто навіть переконаний: мовляв, певні групи крові "краще сходяться". Наприклад, часто говорять про гармонію між першою і другою. Але якщо копнути глибше, все виглядає не так однозначно.

Що показують дослідження

Якщо коротко – прямого зв’язку не знайшли. І це не просто припущення.

У великому дослідженні, яке опублікували в журналі Nature Human Behaviour, вчені аналізували поведінку людей і намагалися знайти залежність між групою крові та рисами характеру. І, власне, нічого переконливого не виявили.

Тобто сказати, що людина з певною групою крові автоматично має конкретний характер – не виходить.

Але є один цікавий момент

З іншого боку, дослідники звернули увагу на іншу річ. Люди іноді справді обирають партнерів, які на них чимось схожі.

Це називають "асортативний вибір". Якщо простіше – ми тягнемося до тих, хто має подібні риси. І це можуть бути не тільки звички чи погляди, а й певні біологічні характеристики.

Сюди інколи потрапляє і група крові. Але важливо розуміти: це не правило і не гарантія щасливих стосунків. Скоріше, одна з дрібних деталей у великій картині.

Популярні уявлення про різні групи

Є ще такий момент – популярні теорії, які розписують характер за групою крові. Вони не наукові, але їх часто згадують.

Наприклад:

• перша група: активність, лідерство, бажання діяти;
• друга група: спокій, турбота, готовність до компромісів.

Ідея така, що ці риси можуть доповнювати одна одну. Один веде вперед, інший "гасить пожежі" у стосунках.

Але це, скоріше, узагальнення.

Інші варіанти поєднань

До речі, інші групи теж мають свої "характеристики" у популярних описах:

• третя група – творчість, незалежність;
• четверта – чутливість, інтуїція.

Звучить красиво. Але в реальному житті все трохи складніше. Бо навіть двоє людей з однаковою групою крові можуть бути повністю різними за характером.

Що кажуть психологи

Фахівці зосереджуються на іншому. І тут позиція доволі чітка.

Наприклад, дослідник стосунків Джон Готтман наголошує: не біологія визначає, чи будуть люди разом довго.

За його словами, важливі речі виглядають значно "приземленіше":

• уміння слухати;
• повага до партнера;
• здатність нормально вирішувати конфлікти.

І це, до речі, звучить логічно.

Подібну думку висловлює і клінічна психологиня Сьюзан Гейтлер. Вона говорить про те, що сумісність – це не про цифри в аналізі крові, а про:

• спільні цінності;
• емоційну зрілість;
• навички спілкування.

Тож що в підсумку

Групу крові можна розглядати як цікавий культурний феномен. Особливо якщо згадати, як активно це обговорюють у деяких країнах.

Але робити з цього головний критерій для вибору партнера – навряд чи варто. Бо стосунки – це все ж більше про людей, ніж про біологію.

Джерело: 5692.com.ua

У Верховній Раді з’явилась ініціатива, яка, м’яко кажучи, виглядає доволі амбітно. Мова про різке підвищення мінімальної пенсії – з нинішніх 2595 гривень до приблизно 7000–7500 вже у 2026 році.

Йдеться про проєкт постанови №15059. Документ підписали одразу кілька народних депутатів – Юлія Тимошенко, Валентин Наливайченко, Григорій Немира, Андрій Кожем’якін і Михайло Волинець. Вони пропонують звернутися до уряду з вимогою терміново переглянути бюджет.

Що саме пропонують змінити

Суть проста, хоча реалізація – не дуже. Депутати хочуть, щоб Кабмін підготував зміни до держбюджету на 2026 рік. І головне – підняв мінімальну пенсію до рівня реального прожиткового мінімуму.

Бо, як зазначають автори, нинішні цифри – це, по суті, "на папері". Вони не відповідають тому, скільки люди насправді витрачають на життя.

Чому нинішня пенсія викликає питання

У пояснювальній записці прямо сказано: 2595 гривень – це занижений показник. Причому штучно.

І тут виникає юридичний момент. Депутати посилаються на Конституцію, а саме на норму, яка забороняє звужувати права громадян. Тобто, якщо раніше держава декларувала певний рівень соціального захисту, то зменшувати його – не можна.

Але на практиці виходить інакше.

Бо якщо подивитись на витрати:

• їжа;
• ліки;
• комуналка.

то ці 2595 гривень виглядають, ну, дуже скромно.

Скільки "насправді" потрібно

Цікаво, що автори ініціативи наводять свої розрахунки. І там цифри вже зовсім інші.

Наприклад:

На початку 2026 року реальний прожитковий мінімум оцінюють у 6954 грн.

Далі, за прогнозами:

• II квартал – 7241 грн;
• III квартал – 7318 грн;
• IV квартал – 7590 грн.

Тобто, якщо говорити прямо, різниця майже втричі.

Саме тому пропонують підняти мінімальну пенсію хоча б до 7000–7500 гривень. Щоб люди могли закривати базові потреби, а не рахувати кожну копійку до кінця місяця.

Де взяти гроші

Окреме питання – фінансування. І тут автори теж пропонують кілька варіантів.

Серед них:

• скорочення витрат, які не є критичними під час війни;
• використання міжнародної допомоги;
• жорсткіший контроль за податками, особливо в тіньовому секторі та офшорах.

Тобто ідея така: ресурси є, питання в тому, як їх перерозподілити.

Чому це важливо не лише для пенсій

Є ще один момент, який не завжди одразу помітний. Мінімальна пенсія – це база для багатьох інших виплат.

Якщо вона низька, автоматично "просідають":

• доплати;
• надбавки;
• спеціальні соціальні виплати.

І виходить ефект доміно.

Хто має право на мінімальну пенсію

За законом, мінімальну пенсію за віком отримують:

• чоловіки зі стажем від 35 років;
• жінки зі стажем від 30 років.

Це базова норма. І, як зазначають автори ініціативи, її потрібно виконувати не формально, а по суті.

Саме це і є головною ідеєю проєкту №15059 – підтягнути реальні виплати до рівня, який дозволяє жити, а не виживати.

Джерело: 5692.com.ua

Ідея провести вибори в Україні вже цього року виглядає дедалі менш реалістичною. Принаймні таку думку, за інформацією журналістів британського видання The Times, висловлюють люди, дотичні до виборчого процесу. І справа тут не в бажанні чи небажанні – радше у складній сумі обставин, які не так просто вирішити "на коліні".

Безпека понад усе

Як не крути, головне питання – безпека. Провести голосування, коли над головою літають ракети чи дрони, м’яко кажучи, складно. Саме через це підготовка відповідного законопроєкту зависла – хоча його хотіли подати ще раніше.

Є кілька моментів, які гальмують процес:

• як гарантувати безпеку на дільницях;
• як не допустити втручання з боку РФ;
• як організувати голосування в умовах війни.

І це не дрібниці. Це, по суті, фундамент усього процесу.

Часу потрібно більше, ніж здається

У робочій групі, яка займається питанням виборів, говорять доволі прямо: навіть якщо бойові дії припиняться, одразу голосування ніхто не проведе.

Потрібно:

• завершення активної фази війни;
• зрозуміла ситуація з лінією фронту;
• зміни в законодавстві;
• і ще мінімум пів року на підготовку.

Тобто швидко не вийде. І, схоже, це визнають усі сторони.

Що кажуть у ЦВК

Заступник голови Центральної виборчої комісії Сергій Дубовик прямо зазначає: без завершення активних бойових дій говорити про вибори – це радше теорія, ніж реальність.

За його словами, після стабілізації ситуації знадобиться щонайменше шість місяців. І це за оптимістичного сценарію.

А якщо під час воєнного стану

Теоретично розглядається варіант проведення виборів навіть під час воєнного стану. Але тут виникає інше питання – як змінити Конституцію. Один із варіантів – через референдум.

Втім, самі ж учасники робочої групи не дуже підтримують цю ідею. Причина проста: ризики занадто високі.

Бо уявіть:

• атаки по дільницях;
• перебої зі зв’язком;
• паніка серед людей.

У такій атмосфері про нормальне волевиявлення говорити складно.

Обмеження, які теж грають роль

Є ще один нюанс, про який часто забувають. Вибори – це не лише день голосування. Це ще й кампанія.

А тут виникають проблеми:

• обмеження пересування;
• контроль інформаційного простору;
• складнощі з доступом до медіа.

І виходить, що повноцінної конкуренції може просто не бути.

Електронне голосування – не панацея

Можливо, хтось подумає: а чому б не зробити все онлайн?

Але і тут не все так гладко. Опозиція, наприклад, ставиться до цього варіанту доволі скептично. Є побоювання щодо:

• можливих фальсифікацій;
• відсутності прозорого контролю;
• кіберзагроз.

Тобто питання довіри ніхто не скасовував.

Тиск партнерів і міжнародний досвід

Цікаво, що робочу групу створили не на порожньому місці – певний поштовх дали західні партнери, зокрема США. Вони, до речі, проводять паралелі з виборами в Америці під час Громадянської війни 1864 року.

Але українська сторона вважає таке порівняння не зовсім доречним. Бо сучасна війна – це не лише фронт, а ще:

• ракети;
• кібератаки;
• інформаційні операції.

І це зовсім інший рівень загроз.

Мільйони виборців поза системою

Окрема історія – організація голосування для тих, хто:

• виїхав за кордон;
• живе на окупованих територіях;
• служить на фронті.

Мова йде про мільйони людей. І як забезпечити їхнє право голосу – питання без простої відповіді.

До речі, серед можливих рішень розглядають досвід Польщі. Там активно використовують попередню реєстрацію та організовують голосування у громадських просторах за кордоном. Можливо, щось подібне спробують і в Україні.

Джерело: 5692.com.ua

Українська делегація провела перший раунд переговорів із представниками США – зустріч відбулася у Флориді. Це лише початок, але вже зараз зрозуміло: сторони намагаються не просто поговорити, а рухатися до конкретики.

Головна ідея цих консультацій – узгодити позиції, щоб далі не ходити по колу, а перейти до реальних рішень. Принаймні так це виглядає з офіційних повідомлень.

Що кажуть після зустрічі

Про підсумки першого дня розповів Рустем Умєров. Інформацію він оприлюднив у своєму Telegram.

За його словами, основний акцент зробили саме на тому, щоб "звірити годинники" – тобто зрозуміти, як обидві сторони бачать подальший переговорний процес.

Він також зазначив:

За підсумками першого дня зустрічі доповіли Президенту України Володимиру Зеленському. Дякуємо Сполученим Штатам за залученість і послідовну роботу для просування процесу.

Хто був за столом переговорів

Склад делегацій доволі показовий – з обох боків були люди, які реально впливають на рішення.

З української сторони:

• Рустем Умєров;
• Кирило Буданов;
• Давид Арахамія;
• Сергій Кислиця.

З американської:

• Стів Віткофф;
• Джаред Кушнер;
• Джош Грюнбаум;
• Кріс Карран.

Тобто формат – максимально серйозний, без "прохідних" учасників.

Про що говорили

Основні теми – безпека і політика. Але якщо трохи спростити, мова йде про те, як рухатися далі і що робити, щоб переговори не залишались лише словами.

Сторони, судячи з усього, намагаються знайти спільну логіку дій. Бо без цього будь-які домовленості зависають у повітрі.

Це тільки початок

Переговори не завершені. Делегації продовжать роботу вже сьогодні.

І тут важливий момент: подібні зустрічі рідко дають миттєвий результат. Це скоріше процес, де кожен етап – як ще один крок, іноді маленький, але потрібний.

Що кажуть у Москві

Паралельно з’явилися заяви з Кремля. Там розраховують, що переговори можуть повернутися до тристороннього формату найближчим часом.

Паузу в діалозі російська сторона називає "тимчасовою". Хоча, якщо дивитись на ситуацію ширше, все виглядає значно складніше.

Джерело: 5692.com.ua

В Україні фіксують черговий етап підвищення тарифів на мобільний зв’язок. Зміни вже відобразилися у платіжках абонентів кількох великих операторів, що викликало активне обговорення в суспільстві.

Йдеться про поступове збільшення вартості щомісячних пакетів, яке, за оцінками учасників ринку, має системні причини, а не є ситуативним рішенням.

Чому ціни пішли вгору

Як пояснюють на ринку, справа не лише в бажанні більше заробити. Тут цілий клубок причин.

З одного боку – війна. З іншого – економіка, яка тисне з усіх боків.

Експерт телеком-ринку Анатолій Амелін звертає увагу: український зв’язок зараз тримається на дуже високому рівні, іноді навіть кращому, ніж у Європі чи США.

Він прямо каже:

Український мобільний інтернет і зв'язок – на голову вище європейського і тим більше американського! Серйозно. У Берліні я ловив 4G з перебоями. У центрі міста! У Вашингтоні швидкість іноді змушувала нервово оновлювати сторінку.

Скільки платять в Україні і за кордоном

Якщо подивитися на цифри, різниця доволі відчутна.

В Україні середній тариф із мобільним інтернетом (20–40 ГБ) – це приблизно 7–8,5 євро на місяць.

Для порівняння:

• у Німеччині – 30–40 євро;
• у Франції – близько 20 євро;
• у Польщі – 10–12 євро.

Різниця, як бачимо, у кілька разів.

Ціна за гігабайт: ще один показник

Є ще один цікавий момент – вартість інтернету за 1 ГБ.

В Україні це приблизно 0,27 долара.

А тепер для контрасту:

• у Німеччині – понад 2 долари;
• у Швейцарії – більше 7 доларів.

Тобто ми фактично в топі країн із найдешевшим мобільним інтернетом.

Що стоїть за низькими цінами

Але є нюанс. Дешевий зв’язок – це добре для користувача, але складніше для операторів.

За останні два роки їм довелося вкладати великі гроші у:

• резервне живлення;
• відновлення після обстрілів;
• стабільність мереж.

І тут цифри вже не такі приємні.

Як змінилася інфраструктура під час війни

Те, що зробили українські оператори, виглядає доволі унікально. Амелін описує це так:

Те, що побудували українські оператори за останні два роки, не має аналогів у світі. Ніде. Ні в одній країні: 100% базових станцій – з батареями… не менше 25% станцій у кожному регіоні – з генераторами на 72 години.

Тобто мережу буквально "підстрахували" з усіх боків.

Але це коштує грошей. І немалих.

Втрати і додаткові витрати

Війна теж залишає свій слід:

• пошкоджені тисячі базових станцій;
• десятки тисяч кілометрів оптоволокна;
• деякі об’єкти доводиться ремонтувати по кілька разів.

Плюс до цього:

• дороге імпортне обладнання;
• зростання тарифів на електроенергію;
• нестача фахівців.

Усе це поступово тягне витрати вгору.

Чому операторам складно тримати ціни

Є ще один показник – дохід з одного абонента.

В Україні він складає близько 3,8 долара на місяць. Для прикладу:

• у ЄС – приблизно 15 доларів;
• у США – понад 40.

Тобто оператори заробляють значно менше, ніж їхні колеги за кордоном.

При цьому витрачають – часто більше.

Що означає нинішнє подорожчання

У такій ситуації підвищення тарифів виглядає не як різкий крок, а як поступове вирівнювання.

Не одразу і не різко, але рух у бік європейських цін, схоже, вже почався.

І тут мова не тільки про платіжки, а про стабільність мережі. Бо зараз мобільний зв’язок – це вже не просто дзвінки й інтернет, а частина критичної інфраструктури.

Джерело: 5692.com.ua

У платіжках за комуналку за січень у багатьох українців з’явилися менші суми. І це не помилка. Йдеться про так званий перерахунок – коли за послуги або не беруть гроші взагалі, або зменшують оплату, якщо вони були надані не повністю.

Якщо коротко: людям не донарахували понад 36 мільйонів гривень. І це лише за один місяць.

Хто і чому ініціював зміни

Про результати такого перерахунку говорили на зустрічі прем’єр-міністерки Юлії Свириденко з керівником Держпродспоживслужби Сергієм Ткачуком.

Обговорювали, як виконують рішення уряду щодо "справедливих платіжок". Тобто щоб люди не платили за те, чого фактично не отримали.

Де і за що зменшили суми

Перерахунок провели там, де були проблеми з послугами – або їх не було зовсім, або якість залишала бажати кращого.

Причини, в принципі, зрозумілі. Зима була складною:

• удари по енергетиці;
• перебої з водою;
• аварії на мережах.

У результаті маємо такі цифри:

• тепло – мінус 16,6 млн грн;
• гаряча вода – 9,9 млн грн;
• водопостачання – 3,9 млн грн;
• водовідведення – 5,7 млн грн;
• вивезення сміття – близько 257 тис. грн.

Тобто гроші не зникли, їх просто не включили у платіжки.

Ситуація у столиці взагалі виглядає показово. За словами Юлії Свириденко, "у Києві через перебої з наданням послуг мешканцям не нарахували 9,1 млн грн за водопостачання і водовідведення, а за централізоване теплопостачання плата не нараховувалася взагалі".

Фактично йдеться про рахунки, які так і не виставили. І якщо дивитися ширше – це вже суми на мільярди гривень.

Що стало підставою для перерахунку

Наприкінці січня уряд ухвалив відповідну постанову. Вона прямо зобов’язала постачальників переглянути платіжки за ті періоди, коли послуги:

• були відсутні;
• або надавалися частково.

Ідея проста: немає послуги – немає й оплати.

Контекст: енергетика і відключення

Варто враховувати, що вся ця історія не з’явилася на рівному місці. Масовані атаки по енергетиці призвели до:

• відключень світла;
• проблем з водою;
• перебоїв з опаленням.

До речі, навіть у другій половині березня частина будинків ще залишалася без тепла. Це ще раз показує масштаб проблеми.

Як це відобразиться у платіжках

Цікавий момент: людям не потрібно нікуди бігти і щось доводити. Перерахунок мають зробити автоматично.

Тобто:

• якщо послуги не було – її не включають у рахунок;
• якщо була частково – суму коригують.

І ці зміни вже відображаються або будуть відображені у наступних платіжках.

Джерело: 5692.com.ua

У басейні "МіКОМП" пройшов відкритий чемпіонат дитячо-юнацької спортивної школи №5 з плавання. Змагання зібрали близько 150 юних спортсменів міста.

До участі долучилися не лише вихованці ДЮСШ №5. За нагороди також боролися плавці ліцеїв №44 та №15, а також представники спортивного центру "Дніпровець".

Рівень змагань цього разу був доволі серйозним. Серед учасників – майстри спорту та члени національної збірної України Роксолана Сулейманова і Микола Котенко.

Фактично для молодших спортсменів це була можливість випробувати себе поруч із більш досвідченими плавцями. І, як зазначають організатори, саме такі старти часто дають найкращу мотивацію.

Дитячо-юнацька спортивна школа №5 працює відносно недавно – з лютого 2022 року. Втім, за цей час вона вже стала одним із центрів розвитку водних видів спорту в Кам’янському.

Сьогодні тут тренуються близько 300 дітей під керівництвом дев’яти тренерів. І ця цифра, як підкреслює міський голова, говорить сама за себе – інтерес до плавання у місті стабільно зростає.

Мер Кам’янського Андрій Білоусов відзначив важливість розвитку дитячого спорту та підтримки тренерського складу.

Дякую тренерам за професійну підготовку спортсменів, а батькам – за підтримку дітей! Працюємо над тим, щоб наша молодь росла здоровою, фізично міцною та мала всі умови для спортивного розвитку, – наголосив міський голова.

Джерело: 5692.com.ua

В Україні почали частіше звертатися до судів із позовами щодо обмеження права керування авто для військовозобов’язаних. Але, якщо подивитися уважніше, картина трохи інша, ніж здається на перший погляд.

Станом на березень 2026 року зафіксовано 135 таких справ. Такі дані надає Опендатабот.

Рекордний рік – але не все так просто

Цей рік уже вибився в лідери. Лише за кілька перших місяців відкрили 42 справи. Для порівняння:

• за весь 2024 рік було менше;
• 2025-й дав 52 справи.

Тобто темпи ростуть. І досить швидко.

Але тут є нюанс.

Географія: хто активний, а хто ні

Якщо розкласти все по регіонах, видно доволі строкату картину.

Наприклад:

• Дніпропетровська область – 35 позовів, це більше чверті від усіх;
• Київська область – 23 справи;
• Хмельницька область і Житомирська область – по 13.

А тепер цікаво: у низці регіонів таких позовів взагалі немає. Зокрема, у столиці, а також в Одеській, Миколаївській, Тернопільській областях і прифронтових районах.

Виходить, що підхід у всіх різний.

Чому більшість справ "зависає"

Найбільш показова цифра – 92%. Саме стільки справ навіть не доходять до розгляду по суті.

Тобто їх "відсіюють" ще на старті.

Фінал маємо лише у 11 випадках:

• 10 рішень – на користь позивача;
• 1 – відмова.

І це при загальній кількості понад сотню справ.

Де проблема: людський фактор чи система

Основна причина, як виявилося, доволі банальна — помилки в документах. Причому масові.

Серед найчастіших:

• слабке або нечітке обґрунтування позову;
• неточності в паперах;
• відсутність підтвердження сплати судового збору.

Останній пункт – окрема історія. Формально державні органи мають передбачати ці витрати, але на практиці часто подають заяви без квитанцій. І суд, відповідно, не може рухатися далі.

Що відбувається далі

Якщо документи оформлені з помилками, суд залишає їх без руху. Дає час виправити.

Не виправили – матеріали повертаються назад.

Для когось це виглядає як пауза або навіть "перепочинок". Але юристи нагадують: після виправлення недоліків позов можуть подати знову. І тоді процес почнеться заново.

Джерело: 5692.com.ua