Є в нас така звичка — ставити випічку на п'єдестал складності. Здається, що якщо десерт смачний, то точно марудний у приготуванні. Але іноді трапляється щось зовсім протилежне. Сирне пісочне печиво — саме той випадок, коли все просто до смішного, а на виході маємо щось напрочуд збалансоване. І головне — з душею. Знаєте, як буває в дитинстві: мама встигла все змішати за 10 хвилин, а потім з кухні пахне так, що всі в хаті затихають.

Цей рецепт — для тих, хто любить сир у випічці, але не має часу на кулінарні марафони. І ще трошки — для тих, хто вміє цінувати дрібні несподіванки, як-от тепла груша у хрусткому печиві.

Складові — усе під рукою

Тут набір інгредієнтів доволі звичний, але саме в деталях — магія:

• 250 г домашнього (або просто щільного) сиру — не розсипчастого, а такого, щоб тримав форму;
• 1 яєчний жовток — білок, до речі, сюди не йде, і не псує структуру;
• 1 середня груша або яблуко — краще не надто соковиті, аби не "розкисли" тісто;
• 80 г цукру — можна трохи менше, якщо любите стриману солодкість;
• 30 г вершкового масла — трохи м’якшого, не з морозилки;
• 3 столові ложки борошна — приблизно, бо сир буває різний за вологістю;
• 0,5 ч. ложки соди — без оцту, просто дайте їй свободу;
• щіпка ваніліну — або ванільний цукор, якщо хочете ніжного аромату.

Ніякої магії: процес майже інтуїтивний

• Фрукти: очищаємо грушу, ріжемо дрібненько. Не терти — бо буде як каша. Саме шматочки дають ефект "влучив на фрагмент джему".
• Сирна основа: беремо сир, додаємо жовток, масло (не гаряче!), і сюди ж — нашу грушу. Перемішуємо так, щоб усе подружилося, але не перетворилося на пюре.
• Пісочна частина: у окремій мисці з’єднуємо цукор, борошно та соду. Потрохи вводимо це в сирну суміш. Не поспішайте — тісто має бути м’яке, але не липке.

Формування: руками — і з любов’ю

І тут починається найприємніше. Відриваєте від тіста шматочки, катаєте кульки розміром з волоський горіх (ну, плюс-мінус). Хочете — обкатайте в макові зернята або кунжут. Це дає і смак, і текстуру. Потім трошки притискаєте — не до стану "млинця", але щоб печиво стало схожим на щось серйозне.

Викладаєте на деко з пергаментом, залишаючи трохи простору між ними. Приблизно 2 см. У духовці вони ще "роздихаються", тож не тісніть їх.

Печемо — як не злякати результат

Розігріваємо духовку до 180°C. Випікати довго не треба — максимум 15 хвилин. Головне — не перетримати, бо буде сухо. Краще витягти на хвилину раніше, ніж пізніше. Щойно краї підрум'янилися — можна діставати.

Подавати — як душа забажає

Це печиво не потребує нічого зайвого, але якщо дуже хочеться — подайте з ложечкою джему або домашнього варення. Хтось любить з гарячим чаєм, а хтось — просто так, ще теплим, поки в домі ще пахне ваніллю й випічкою.

Іноді найпростіші рецепти — це ті, що лишаються з нами надовго. Бо в них немає зайвого пафосу. Бо вони працюють. І бо їх можна готувати на автоматі, навіть після важкого дня.

Джерело: 5692.com.ua

З початку 2025 року з України виїхали ще понад 100 тисяч людей. Це офіційні цифри, озвучені Мінекономіки. Так, це не так багато, як у найгірші місяці 2022–2023 років. Але все одно — цифра відчутна.

Дані Мінекономіки

Міністерство зазначає, що у порівнянні з кінцем минулого року — десь із середини грудня 2024-го — загальна кількість українців за кордоном навіть трохи зменшилася. Орієнтовно на 300 тисяч. Тобто, схоже, хтось таки почав повертатися. Можливо, додому. Або просто переїжджає з країни в країну.

Проте процес виїзду не зупинився зовсім. Люди продовжують пакувати валізи й вирушати туди, де — принаймні у їхньому розумінні — буде спокійніше. Десь у Польщі, Чехії, Німеччині. А хтось і далі — до Канади чи навіть Австралії.

До речі, згідно з даними Агентства ООН у справах біженців, станом на середину квітня по всьому світу перебуває трохи менше семи мільйонів українських біженців — точніше, 6,918 млн. З них:

• понад 6,3 мільйона живуть у країнах Європи,
• ще 560 тисяч оселилися деінде — поза межами Європи.

Ці цифри — не просто статистика. За кожною стоїть конкретна доля: родина, яка виїхала з Харкова після чергового обстрілу, студент, що влаштувався в університет за кордоном, чи пенсіонерка, яку вивезли до дочки у Словаччину.

І хоч Мінекономіки говорить про “невеликий” відтік, ситуація залишається чутливою. Бо люди продовжують обирати безпеку за межами України, і, здається, для багатьох це вже не тимчасове рішення.

Джерело: 5692.com.ua

Дніпропетровська обласна прокуратура повідомила про підозру юнаку, який за завданням російських кураторів вчиняв диверсії на об’єктах залізничної інфраструктури.

За даними слідства, підозрюваний отримував завдання через Telegram від представника спецслужб країни-агресора. Зокрема, йому наказували підпалювати релейні шафи "Укрзалізниці". До протиправної діяльності він залучив ще одного хлопця. Разом вони облили горючою рідиною та підпалили обладнання на залізничній станції в Самарівському районі.

Щоб підтвердити виконання "замовлення", підлітки фіксували свої дії на камери мобільних телефонів та надсилали відеозвіти куратору. За кожен підпал отримували грошову винагороду — 100 доларів США.

Загалом вони пошкодили п’ять об’єктів Придніпровської залізниці. За інформацією правоохоронців, зловмисники планували розширити коло завдань — зокрема, виявляти та знищувати військову техніку Збройних сил України.

Окрім статті про диверсію, одному з підлітків повідомили про підозру за ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України — перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань під час воєнного стану. Зараз вирішують питання про притягнення до відповідальності 13-річного фігуранта справи.

Джерело: 5692.com.ua

Уявіть собі ситуацію: людина спокійно ходить на роботу, думає про зарплату, про плани на літо… А потім раптом — повістка. Чому? Бо підприємство, де вона працює, не встигло вчасно подати папери. Таке вже цілком можливо — і часу залишилось зовсім мало.

До якого часу роботодавці мають виконати вимоги

До 28 травня компанії, які мають статус критично важливих, мусять надіслати до Мінекономіки оновлений пакет документів. Йдеться не просто про формальність. Без цього підприємство може втратити право "бронювати" своїх працівників — тобто тимчасово захищати їх від мобілізації.

Втрата статусу може статися навіть через те, що компанія не підтвердила роботу своїх філій у трьох і більше областях? Саме так. І в листі Мінекономіки, датованому 19 травня (номер №27-11/37509-07), усе це чітко прописано. Там ідеться про те, що підприємства перевіряють на відповідність критеріям критичної важливості — і не один раз, а постійно.

Що ж саме треба подати до 28 травня

Є два ключові пункти:

• витяг із бази податкової щодо стану розрахунків із бюджетом і фондами — окремо по кожній філії чи підрозділу, за період з 1 січня до кінця квітня цього року;
• документи, які підтверджують право власності або оренди офісів у щонайменше трьох різних областях України.

Ці папери треба надсилати на електронну пошту Мінекономіки. І, до речі, це стосується саме філій та відокремлених підрозділів. Інформацію по головному офісу наразі, як зазначено, можна не подавати. Але — увага — краще уточнити все конкретно в міністерстві. Бо помилка, навіть невелика, може вилізти боком.

Якщо компанія не встигне з документами, або виявиться, що вона вже не відповідає критеріям, — бронювання анулюють. І тоді співробітники можуть стати кандидатами для призову.

Тож роботодавцям варто поквапитися, а працівникам — не соромитись поцікавитись, чи все в порядку з документами.

Джерело: 5692.com.ua

Чесно кажучи, Валерій Залужний ніколи не був тим, хто підбирає м’які слова, коли треба називати речі своїми іменами. І цього разу — не виняток.

На одному з безпекових форумів у Києві, де обговорювали роль української зброї у світі (форум, до речі, називається "Експорт безпеки"), Залужний виступив з промовою, яка, скажімо прямо, могла когось і вивести з зони комфорту.

Він сказав те, про що багато хто, можливо, ще мовчки мріє: мовляв, от прокинемось — і кордони Уукраїни будуть, як у 1991-му. Але Залужний має іншу думку.

Що чекає на Україну?

За словами Залужного, сподіватись на умовного "білого лебедя", який раптом усе поверне на круги своя — це марна справа. Ні 1991-й, ні 2022-й рік просто так не повернуться. Не з’явиться ніякий чарівник у блакитному гелікоптері, щоб відмотати війну назад.

І тут він говорить головне: поки у росіян є сили, ресурси, ракети і бажання, вони продовжуватимуть бити по нам. Сидіти й думати, що все якось саме собою вирішиться, — це як чекати весну взимку, не маючи навіть грубки.

Та найцікавіше починається далі. Залужний дав чітко зрозуміти: перемога — це не про один ривок. Це про системне, методичне, крок за кроком, руйнування того, що тримає Росію на плаву у цій війні.

І він не про абстрактне "перемогти" каже, а про дуже конкретне — знищити військово-економічний фундамент РФ. Тобто не просто вибити з рук зброю, а й відібрати здатність ту зброю взагалі виготовляти.

До речі, ще один момент. Він нагадав, що Росія вже давно перейшла на формат "війни на виснаження". І це для нас — серйозний виклик. Бо демографія в Україні, м’яко кажучи, не радує. А економіка… ну, ви й самі все бачите.

Тому, каже він, треба будувати інший підхід. Не війна числом, а війна розумом і технологіями. Менше людей — більше дронів, менше витрат — більше ефекту. Простими словами: вижити і вистояти ми зможемо лише через розумну, технологічну, продуману до деталей війну. Бо іншого варіанту — нема.

І тут уже не до рожевих мрій. Це не про патетику, це про холодну реальність.

Джерело: 5692.com.ua

Ви коли-небудь замислювалися, чим зайнятий диктатор у час війни? От у Кремлі вирішили розповісти: Володимир Путін "з часом" таки збирається побувати в окупованих Донецьку та Луганську. Принаймні так запевняє його речник Дмитро Пєсков.

Цікаво, що деталі цієї подорожі залишаються загадкою — ані конкретних дат, ані чітких домовленостей. Як каже Пєсков:

Плани є, а коли буде час, тоді й здійснимо.

Виглядає так, ніби цю подорож відклали до кращих часів — які, зважаючи на ситуацію на фронті, навряд чи настануть найближчим часом.

Переговори: багато галасу, мало результату

До речі, якщо вже говоримо про Кремль, то ще одна тема на порядку денному — можливі мирні переговори між Україною та Росією. Але тут теж все туманно. Наприклад, ідея провести їх у Ватикані обговорюється вже не перший місяць, але, як зазначив той же Пєсков, жодних домовленостей не досягнуто.

А Папа Римський тим часом продовжує закликати сторони до діалогу. У своїй нещодавній промові Лев XIV (так, це його офіційний титул) висловив готовність допомогти ворогуючим країнам знайти шлях до миру. Його слова звучать дуже людяно:

Святий Престол — це місце, де вороги можуть подивитися один одному в очі й відкрити для себе надію.

І хоч сама ініціатива заслуговує на увагу, переговорний процес поки що нагадує нескінченний серіал — багато обговорень, але без конкретних результатів.

Поки світові лідери, включно з Папою та президентами інших країн, шукають можливості для діалогу, Росія продовжує свої деструктивні дії. А розмови про можливий візит Путіна до окупованих міст залишаються, імовірно, не більше ніж пропагандистською грою.

Джерело: 5692.com.ua

Є слова, які ми звикли вживати автоматично — наче поставили на щоденне повторення. "Вибач" — одне з них. Та чи замислювалися ви, що іноді цим словом ми несвідомо применшуємо себе, замість того щоб підтримати і себе, і того, до кого звертаємось? Насправді, є моменти, коли просте "дякую" звучить значно глибше й доречніше. А головне — воно не ставить вас у позицію винного, а навпаки, створює простір для взаємної поваги.

Чому ми так часто просимо вибачення — навіть коли не треба

У нашій культурі ввічливість майже як рефлекс: спіткнув когось плечем у натовпі — "вибач", не встиг вчасно відповісти — знову "вибач". І це нормально. Це спосіб показати, що ми помітили незручність і поважаємо людину навпроти. Але іноді слово "вибач" настільки вкорінюється в нашу мову, що ми починаємо просити вибачення буквально за своє існування.

Тут починаються проблеми. Бо коли ми кожного разу "вибачаємося" за себе, то мимоволі знижуємо власну цінність у власних же очах.

У чому сила "дякую", про яку ми забуваємо

Спробуйте уявити: ви спізнилися на зустріч із другом на пів години. Можна сказати: "Вибач, я запізнився". А можна — "Дякую, що почекав мене". У другому випадку ви не акцентуєте на своєму промаху, а віддаєте належне терпінню людини. І, до речі, звучить це куди тепліше.

Фраза "дякую" не лише про ввічливість. Вона про визнання. Про помічену турботу, витрачений час, терпіння. Тобто не просто "вибач, що я такий незручний", а "дякую, що ти такий уважний".

Не применшуйте себе, визнаючи доброту інших

Є різниця між щирим вибаченням і вибаченням "на автоматі". Якщо ви кажете "вибач, що з’їв увесь твій час", то мимоволі подаєте себе як тягар. А ось "дякую, що провів цей час зі мною" — це вже зовсім інша риторика. Це визнання, що час був спільним, цінним, а не витраченим дарма.

Мова — це дзеркало ставлення до себе й до інших. Якщо ми постійно вибачаємось — ми весь час відчуваємо провину. Якщо ж ми дякуємо — ми створюємо поле для вдячності й прийняття. Навіть у дрібницях.

У яких саме ситуаціях краще подякувати, а не вибачатись

• Спізнення: "Дякую, що дочекався", а не "вибач, як завжди запізнився".
• Перепитування: "Дякую, що пояснив ще раз", замість "вибач, що не зрозумів з першого разу".
• Незручність: "Дякую за розуміння", замість "вибач, що потурбував".

У кожному з цих випадків слово "дякую" не просто змінює тон — воно змінює ставлення до ситуації. І вашого співрозмовника, і вас самих.

Ми всі часом помиляємось або діємо незручно. Але важливо пам’ятати: наші слова формують не тільки стосунки, а й образ нас самих. Іноді щира подяка має більшу вагу, ніж поспішне вибачення. Не соромтеся бути вдячними — це не прояв слабкості, а знак сили та зрілості.

Джерело: 5692.com.ua

20 травня в Кам’янському поліцейські затримали 45-річного місцевого мешканця, який пограбував 69-річну жінку. Про це повідомили в Нацполіції області.

Інцидент стався близько 16:45 на одній із центральних вулиць міста. За даними слідства, потерпіла виходила з маршрутки, коли до неї підбіг невідомий чоловік, вихопив сумку з особистими речами, грошима та мобільним телефоном. Жінка намагалася втримати майно, однак нападник вдарив її в обличчя і втік.

У ході оперативно-розшукових заходів працівники поліції встановили особу зловмисника. Ним виявився раніше судимий 45-річний мешканець Кам’янського, якого уже притягували до кримінальної відповідальності за майнові злочини.

Правоохоронці повідомили чоловіку про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 Кримінального кодексу України (грабіж). Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Слідство триває.

Джерело: 5692.com.ua